Життя після втрати: замаскований біль
У кожного з нас є людина, яку ми вважаємо справжнім Героєм. Для Дар'ї Крат таким Героєм був і назавжди залишиться її батько - Сергій Миколайович Крат, який з першого дня повномасштабної війни на передових позиціях стримував агресію ворога. Він не носив костюм супергероя і не володів надзвичайними силами, але для Дар'ї він є прикладом мужності, мудрості, відваги, доблесті і честі.
Знам’янка.City поспілкувалася з донькою полеглого захисника Дар'єю Крат, яка розповіла яким був її батько та як вона береже світлу пам’ять про рідну людину.
Справжній запорізький козак
Сергій Крат був вірний, в першу чергу собі, рідним і військовій присязі. До останнього подиху бився за свободу і мирне небо над головою своїх рідних і близьких.
Сергій Крат
"Мій батько народився в селі Жовтневе, Гуляйпільського району, Запорізької області і вважав себе завжди справжнім запорізьким козаком, - розповідає Дар’я. - Згодом після розлучення батьків, він зі своєю матусею Марією Іванівною та братом Леонідом переїхали до мальовничого селища Знамʼянка Друга, де і мешкав усе своє життя. Саме тут з ранніх років навчився тяжко працювати і цінувати кожен здобутий успіх. Його мати Марія не мала великих статків і самотужки виховала гарного сина, відповідального чоловіка та мужнього захисника. Бабуся завжди були багата на мудрість і доброту. Саме ці цінності батько перейняв і передав мені.
Тато навчався в місцевому училищі на муляра, а згодом призвався на строкову службу.
Моє дитинство можна порівняти з чарівною казкою, де мій тато був головним героєм. Його тепла посмішка і невичерпна енергія робили кожен день особливим. Я з нетерпінням чекала на вихідні, коли ми з татом могли провести більше часу разом".
Незабутні спогади
Дар'я з батьком
Ще з дитячих років батько вчив Дар’ю бути відважною і доброю.
"Памʼятаю нашу спільну поїздку на море, де ми проводили чудові дні разом: атракціони, водні гірки - це було так весело. Кожна праця батька була особливою, він дуже любив будівництво і вправно цим володів.
Вечорами тато приносив диски з різноманітними фільмами і ми всією сімʼєю дивились та обговорювали побачене", - згадує Дар’я.
Батько для неї був справжнім другом.
"Ми разом грали у бадмінтон на подвірʼї, катались на велосипеді, а взимку грали у сніжки. Він навчив мене таблиці множення та вирішував математичні задачі. Одним важливим уроком, який я засвоїла від тата, була його неймовірна здатність знаходити вихід із найскладніших ситуацій", - розповідає Дар’я.
Професія та служба
Донька підростала, мала мрії і плани. Цілеспрямована дівчина у 2015 році вступила у медичний коледж та отримала професію фельдшер. З татом завжди мала тісний зв’язок. Він міг у будь-який час зателефонувати та проконсультуватись з донькою з різних медичних питань.
Дар'я з татом і мамою - найщасливіші роки, коли були разом
"Памʼятаю свій довгоочікуваний випускний, літо 2019-го року. Кругом багато людей, стоїмо на сцені отримуємо дипломи. Називають моє прізвище і виходить татко із шикарним букетом квітів, це дуже теплий спогад, дякую йому за це", - стримуючи сльози згадує донька полеглого захисника.
Підтримка під час служби
Закінчивши коледж, дівчина хотіла бути корисною суспільству та гідно йти по життю. На той час її батько Серій Крат ніс військову службу у лавах Збройних Сил України. І Дар’я без вагань вирішила теж обрати військовий шлях. Підписала контракт із ЗСУ і розпочала військову службу. Її з батьком розлучала лише відстань, але вони часто підтримували спілкування в телефонному режимі.
Дар'я з батьком
"Пройшовши не один навчальний центр, опинилася на бойових позиціях на посаді старшого бойового медика роти. Цей етап мого життя дуже міцно повʼязаний з мудрістю батька та його вмінням знайти правильні слова та підтримати у скрутну хвилину, - згадує Дар’я.
Дар'я з татом
З радістю можу згадати подію, яка до сліз глибоко проникла в моє серце і закарбувалась у памʼяті. Будучи ще маленькою дівчинкою я мріяла одягнути красиве біле плаття та вийти до весільного вівтарю міцно тримаючи батька під руку. Цей зворушливий момент назавжди має місце в моєму сердечку. Красива музика, багато гостей і мій такий вродливий, шикарний татусь поряд. Так хвилювався і підримував мене, ніби віддавав у нове життя частинку себе".
Дар'я з татом
Через певний період часу, приблизно у 2020 році Сергій Крат виявив бажання піти служити у бойову 57 бригаду, в якій служила і його донька.
"На момент повномасштабного вторгнення росії, батько територіально знаходився в селі Трьохізбенка Луганської області, в ніч перед 24.02.2022 там велись запеклі бої, мій чоловік був прикомандированим командиром одного з підрозділів бригади, де служив тато. Вийшовши з оточення, бригада закріпилась на позиціях у населеному пункті Новотошківка Луганської області. І з чоловіком, і з татом зв’язок був відсутній декілька днів. Видихнула, коли почула рідні голоси на іншій лінії телефону: "Ми вийшли, все гаразд, бережіть себе!». І знову кілька днів тиші... Вони здавались вічністю", - розповідає Дар’я.
Під час війни донька з татом рідко мали можливість спілкуватись, але кожного разу, коли він телефонував, його голос був сповнений надії і впевненості. Розповідав про побратимів, про їх дружбу та взаємодопомогу.
Говорив аби тримались і не розкисали. Що скоро все закінчиться і він буде вдома.
Через деякий час телефонний дзвінок від батька збентежив доньку.
"У мене було таке враження, що зі мною говорить не мій батько. Коли майже кожного дня бачиш смерті та важкі поранення тих, з ким йдеш пліч-о-пліч, - це дуже важко. Декілька контузій взагалі вивели його із стану. У його голосі я чула відчай і смуток. Але намагалася його підбадьорити, тому натхненно говорила йому: "Татусю, усе буде гаразд, ми чекаємо і любимо тебе",- розповідає Дар’я.
Віра у краще не полишала серця рідних і близьких йому людей. На той момент чоловіка Дар’ї забрали з відрядження, але звʼязок із командуванням він тримав і розповідав їй про обстановку на полі бою.
Остання розмова батька і доньки
Дар’я останній раз чула голос батька 23 травня 2022 року.
"Його голос був таким рідним, таким вимученим. Єдине, що сказав: "Дарька (завжи мене так називав) я уже не витримую". Лише встигла сказати: "Люблю тебе". Його хтось погукав і він пішов... Пішов у вічність. Я навіть не встигла нічого йому більше сказати", - розповідає Дар’я.
24 травня 2022 року, під час одного з найзапекліших боїв, ворожий танк з артилерією обстрілював їх позиції та забрав життя мужнього воїна, справжнього борця і найріднішого у світі батька - Сергія Крата! Пряме попадання снаряду від танку в окоп, в якому знаходились десятки героїв - забрало їх душі у небеса.
"В цю ніч я ніби відчула: щось сталось. Промайнула думка, де взяти чорну хустину на голову", - каже донька загиблого військового.
Вранці 25 травня 2022 року о 8 годині 10 хвилин, її чоловік першим сповістив про загибель тата. З цього моменту життя Дар'ї поділилось на "до" та "після" і вже ніколи не буде таким, як раніше.
"Від невимовної втрати я кричала не своїм голосом, мені здавалось їде дах. Заварила такого міцного чорного чаю, як любив батько і сіла за стіл, поставивши навпроти себе чашку і дивилась у пустоту. Моє серце, переповнене горем, стискалось від болю і відчаю", - каже донька загиблого захисника.
Промінь світла у найтемніший період життя
Через деякий час Дар'я, зібравши сили які залишились, зателефонувала бабусі, розповіла як є, що сталось непоправне горе. Марія Іванівна до останнього не вірила, що її любого сина немає в живих.
Світлина Сергія Крата
"Саме тоді, на піку нашої скорботи, я дізналась про свою вагітність. Ця новина прийшла, як промінь світла у найтемніший період мого життя. Відчуття було надзвичайно змішаним: з одного боку, мене переповнював невимовний біль від втрати, а з іншого - я відчувала неймовірну радість і надію, дізнавшись, що всередині мене зароджується нове життя.
Я знаю який би був тато радий, коли б дізнався, що буде таким молодим дідусем у свої 44 роки. Тепер йому назавжди 44, - розповідає Дар’я. - Я вірю у переродження душ. Завжди хотіла аби тато був поряд. Зараз дивлячись на своє маленьке диво, мою донечку Марію, бачу його міміку, його характер, його жвавість та енергію. Ця вагітність саме в той момент дала мені можливість жити далі".
Прощання і пам’ять
Прощання з батьком було важким. Спека, купа людей і закрита труна, рідні навіть не мали можливості востанне доторкнутись та побачити Сергія.
На могилі загиблого Героя Сергія Крата
"Мій батько залишив мені у спадщину - приклад відваги, саморожертви і безмежної любові до батьківщини.
Зараз, коли згадую його, я відчуваю неймовірну вдячність і гордість. Його жертва не була марною і його героїзм залишиться у памʼяті нашої родини на віки. Онука буде знати дідуся Героя. Його побратими говорять про нього, як про людину, яка завжди готова була прийти на допомогу і ризикувати життям заради інших.
Іменний прапор Сергія Крата в столиці
Я пишаюся тим, що мій батько був і є таким Героєм з великої літери. Його подвиг назавжди залишиться в наших серцях, як приклад справжньої мудрості та самовідданості", - каже донька Сергія Крата.
Біжу за Героя
Дар'я з донькою на стадіоні, де відбувався забіг Паv'яті Героїв
У серпні 2023 року у Знам’янці організували забіг пам’яті загиблих Героїв-знам’янчан.
На стадіоні, де був забіг, стояла Дар’я, а на руках ніжно мружилася літньому сонечку її донька Марійка. Вона ще не знає, що мама зробила забіг у пам’ять про її дідуся – Сергія Крата, але Дар’я впевнена, що через декілька років вони з разом візьмуть участь у цьому марафоні пам’яті про батька та дідуся.
"Мій батько - мій Герой. І він завжди у моєму серці", - каже Дар'я.
Всі фото надала Дар'я Крат із сімейного архіву.
Цей матеріал вийшов за підтримки проєкту "Голоси України в рамках ініціативи Ханни Арендт" та імен/лого донорів (European Centre for Press and Media Freedom (ECPMF), Federal Foreign Office Germany). Вони ніяк не впливають на наш контент і не несуть за нього відповідальність.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
