Жителька села Цибулеве Світлана Снєгова живе яскравими спогадами про щасливі роки молодості.
"Ми жили поблизу річки, у нас був човен. З чоловіком часто брали доньку і сина та вирушали на рибалку. На човні і рибу ловили, і каталися річкою, милуючись природою рідного села. А вдома смажили рибу, серед подвір’я слали ковдру і смакували. Сміялися, жартували, з чоловіком мріяли про щасливе майбутнє наших дітей. А взимку, ввечері в теплій хаті перед телевізором смакували вже сушеною рибою. Я так любила такі моменти, коли вся родина була разом, без тривог і страху", - згадує Світлана.
Шлях через втрати та випробування
Світлана Снєгова з чоловіком та сином
А далі на жінку чекала складна життєва стежина. Її мама захворіла і була прикута до ліжка 13 років. Світлана забрала маму до себе, щоб забезпечити належний догляд, а тато залишився вдома. І розривалася молода жінка між роботою, маленькими дітьми, хворою мамою і татом, який жив неподалік. А ще утримувала чимале господарство, городи. Допомагав в усьому чоловік. У 2016 році помер тато, у 2017 році трагічно пішла з життя донька Тетяна, у 2021 році поховала маму, у січні 2022 року пішов у засвіти чоловік, а в серні 2023 року загинув на війні син.
Світлана Снєгова біля світлини сина на Алеї слави у Дмитрівці
"Це біль, який рве серце на частини, але ти не можеш нічого вдіяти, не віриш у все це, не розумієш, як жити далі", - говорить Світлана.
Після смерті доньки, чоловік не справився з болем, це підірвало його здоров’я, почалися проблеми з серцем.
Підтримка та родинні цінності
"Володя, мій чоловік, не ображав мене, коли з роботи пізно затримувалася, знала, що господарство погодує. А як діти підросли, то й вони допомагали. Донька Тетяна мала твердий характер, а син Сергій був спокійний, добрий. Дуже любив тварин. Завжди навчала дітей жити дружно, любити і поважати одне одного, допомагати і підтримувати. Все їм говорила, що ми з татом помремо, а їм жити далі разом, тож повинні триматися купи та допомагати одне одному. Але життя розпорядилося зовсім по іншому. Всі мої рідні пішли в засвіти, лише я залишилися на цьому світі. Пекучий біль розриває душу і серце, але життя продовжується, у мене є внучка, мій промінчик надії, який тримає мене на цьому світі. Я їй потрібна", - розповідає жінка.
Світлана Снєгова біля вишні висадженої на честь її загиблого на війні сина Сергіія
Світлана народилася 16 березня 1965 року в селі Цибулево, закінчила школу і пропрацювала на залізниці в локомотивному депо 35 років. З Володимиром одружилися у 1983 році. Чоловік працював у воєнізованій охороні. У 1986 році молода сім’я поповнилася донькою, назвали Тетяною, а 13 липня 1993 року народився син – Сергій.
Життя Сергія: від мрій до фронту
"Сергій був дуже спокійним, відповідальним, мав багато друзів. Закінчив Знам’янське профтехучилище, здобувши спеціальність будівельника та зварювальника. У 2014 році пішов в армію, проходив службу у Національній гвардії. У 2015 році добровільно став на захист Батьківщини. Брав участь в АТО на Донецькому напрямку. Мені навіть не сказав про це. Мав посвідчення учасника бойових дій", - розповідає Світлана.
Сергій Снєгов
У 2016 році Сергій повернувся у рідне село, працював будівельником на залізниці, часто їздив у відрядження. Потім поїхав на роботу за кордон, працював у Чехії, придбав квартиру в Олександрії. Закохався в Людмилу з сусіднього села Михайлівки, але одружитися не встигли. Розпочалася повномасштабна війна. Сергій на той період працював в Горішніх Плавнях зварювальником. Там він отримав повістку, мобілізували 5 березня 2022 року.
Останній бій і прощання
Спочатку пройшов навчання, отримав військову спеціальність – стрілець-санітар. Пізніше відправили на Донецький напрямок, тримав бої під Мар’їнкою.
"Нічого мені не розповідав, щоб не хвилювати. Завжди говорив: "Мамо, в мене все добре. Бережи себе. Ми переможемо. Я повернуся". Його дівчина Люда перебувала в Польщі на роботі. 14 серпня у неї був День народження, вона о 5 ранку від Сергія отримала голосове повідомлення. Він ішов на завдання і привітав її. А 16 серпня їй зателефонували і сказали, що Сергій не повернувся з поля бою. Вона мені зателефонувала і повідомила сумну звістку. 23 серпня ми поїхали у Запоріжжя на опізнання, а 2 вересня поховали Сергія в рідному селі у закритій труні. Я його навіть не бачила, не могла обійняти", - згадує Світлана.
На поховання приїхали його бойові побратими, вони багато теплих і гарних слів сказали на адресу Сергія.
Туман - вірний друг полеглого захисника Сергія Снєгова.
"Перші дні не могла йти додому. Якось на роботі відволікалася, а ввечері хата віяла пусткою. Знаходила сили жити далі. У мене є онучка Аліна, донька Тетяни. Я її дуже люблю і відчуваю, що їй потрібна. У Сергія залишилися вірні друзі — собака Туман і кіт Томас, вони зараз проживають зі мною. Туман — це моя розрада. Ми з ним ходимо на кладовище. Він біжить попереду і завжди прибігає саме до могили Сергія. Сидить і чекає, коли я підійду. Люди кажуть, тварини нічого не розуміють. Але я бачу — розуміють усе. І біль їм теж знайомий…", - каже Світлана.
Життя після втрати
Дівчина Сергія - Людмила часто телефонує Світлані, намагається підтримати, як може. Коли приїжджає в Україну, завжди відвідує Світлану, разом йдуть на могилу Сергія. Вони стали рідними людьми.
Світлана Снєгова
"Життя не зупинилося, хоч іноді здається, що світ навколо розчинився разом із голосами моїх рідних, — говорить Світлана. — Але я прокидаюся щодня і дякую, що маю для кого жити. Аліна – моя надія і сила. Вона дуже схожа на Тетяну і Сергія водночас. В її очах – їхні очі, в усмішці – їхній світ. Коли обіймає мене – обіймає весь мій біль. Ми разом згадуємо, разом плачемо, разом сміємося. А вечорами я дивлюсь на фото своїх найдорожчих, запалюю свічку й шепочу: «Я вас люблю. Я пам’ятаю. Живу — заради вас…"
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
