Вадим Звягінцев провів три з половиною роки у російському полоні. Його історія — це хроніка виживання, сповідь про війну, мужність і катування, які неможливо забути.
Він пройшов Маріуполь, полон, катування в Оленівці, Горлівці, Орську.
Сьогодні — на рідній землі, проходить реабілітацію. Після повернення він поділився своєю історією із Знам'янка.City про те, що пережив, що давало сили триматися, та про що мріє сьогодні.
Від учителя до захисника Маріуполя
Вадим Звягінцев
Вадим народився 14 березня 1987 року в Одесі. Навчався в Подільській школі-інтернаті. Пізніше закінчив Савранське професійно-технічне аграрне училище.
У 2006 році вступив на навчання до Харківського індустріально-педагогічного технікуму і здобув спеціальність монтаж та обслуговування внутрішньо-санітарних технічних систем та вентиляції.
У 2009 році вступив до Української інженерно-педагогічної академії, яку закінчив у 2013 році і був направлений до Знам’янського професійного ліцею №3, де працював майстром виробничого навчання.
У 2015 році Вадима мобілізували, він проходив військову службу у місті Маріуполі та захищав Україну.
Потім повернувся на попереднє місце роботи, до Знам’янського ліцею №3.
Пропрацював до 2020 року, а потім підписав контракт із Збройними силами України. Захищав Україну у складі 56 окремої мотопіхотної Маріупольської бригади, де здобув навички стрільця реактивної батареї. Проходив службу у Маріуполі.
Маріуполь тримав ворога 86 днів
Вадим Звягінцев
Повномасштабна війна застала Вадима на службі у Маріуполі. Він з іншими військовослужбовцями утримували позиції поки вистачало зброї. Під час відступу до заводу Ілліча, де був більш-менш надійний захист, Вадим отримав поранення та контузію.
Він став свідком епіцентру бойових дій на початку вторгнення та підкреслює ключову роль Маріуполя в обороні: "Російські війська оточили Маріуполь 1 березня 2022 року, але місто тримало оборону протягом 86 днів, відтягуючи на себе сили ворога".
Оборона була надзвичайно важкою, і, за словами Вадима, саме ворожа авіація стала вирішальним фактором: "Якщо б не літаки, ми могли б ще триматися. Вони місто взяли літаками".
Він пам’ятає день, коли росіяни скинули дві авіабомби на пологовий будинок:
“Це найжахливіше, що я бачив у житті. Вони знали, що там немовлята та вагітні жінки — і все одно бомбили.”
Авіабомбу на пологовий будинок у Маріуполі скинули 9 березня 2022 року. Цей удар здійснили російські окупаційні сили.
Втрати ворога
За оцінками Вадима, в боях за Маріуполь ворог поніс колосальні втрати. Українські військові зуміли завдати значних втрат противнику під час оборони Маріуполя.
Битва за Маріуполь тривала з 24 лютого до 20 травня 2022 року.
За останніми даними, втрати мирного населення внаслідок російської агресії наближаються до 20 тисяч.
Перебуваючи на заводі Ілліча, військовим довелося йти на прорив через нестачу провізії та необхідність добратися до госпіталю, де була медична допомога, бійці та цивільні.
Оборона міста трималася до критичного моменту. Вадим з побратимами намагалися прорватися, маючи лише гранати, коли закінчилися патрони.
"Я за цей час встиг використати одну гранату, саме в точне потрапляння, звідки стріляли... Після цього нас оточили та взяли в полон, росіян було 15, а нас п’ятеро.
“Пекло почалося після полону”
Після боїв у Маріуполі Вадим потрапив у полон.
“16 березня нас привезли у Володарськ. Знайшли у телефоні військові фото — і почали бити. Потім закинули у переповнену камеру — понад 40 людей, дихати було нічим.”
Далі — Донецьк, Оленівка, Горлівка, Кіровськ, Орськ
"Умови були жахливими. Камера, розрахована на чотирьох осіб, вміщувала до 30 людей. Води не було, спали на підлозі.
Харчування було дуже погане. Один шматочок хліба, мівіна або запарена картопля. Пізніше на барак, в якому перебувало 160 людей приносили каструлю з супом: вода, картопля, макарони та четвертину хліба. Була повна антисанітарія: посуду не вистачало на всіх. Їли один після одного, не маючи чим помити посуд", - каже Вадим.
У Горлівці полонених змушували до примусової праці — розвантажувати вугілля, копати ями, розбивати бетон.
Донецький СІЗО
Вадим провів у Донецькому СІЗО майже два місяці. Спочатку у підвалі умови були трішки кращими: давали кашу з м’ясом, борщ, був свій посуд. Але після переведення нагору харчування стало гіршим, посуду знову не вистачало.
"Медичної допомоги взагалі не було. Після побиття у мене виникли проблеми з нирками. Медпрацівники допомогу не надавали, посилаючись на те, що "всім допомогти не можуть, тому що багато полонених, а медпрацівниця одна", - каже Вадим.
Медична допомога не була надана протягом двох місяців.
Горлівка: примусова праця
З Донецька Вадима відправили у Горлівку де він пробув шістнадцять місяців.
Били гумовими палицями по спині та ногах. Бійців примушували співати гімн російської федерації.
"Примусова праця була виснажливою. Вісім чоловік мали розвантажити 40 тонн вугілля за 5 днів. Хтось працював кувалдою, розбиваючи бетон, інші — копали ями для відходів або рвали бур’ян. Засобів праці не вистачало, тому вугілля розвантажували чим могли: совками, лопатами, руками", - каже Вадим.
Після шістнадцяти місяців у Горлівці, Вадима та інших полонених почали масово перекидати далі. Новим пунктом призначення став Кіровськ.
"Там нас нещадно били. На вході — "живий коридор", де росіяни у масках перевіряли документи та одразу починали лупцювати: "Били по всьому — по спині, по ногах, по сідницях", - згадує Вадим.
"Спочатку били ДНРівці, але коли приїхала росгвардія, вони "просто знищували хлопців". Найважчим були — голод і знущання. Навіть поранення не було таким важким, як те, що відбувалося у Кіровську", - каже Вадим.
Вадим особисто бачив, як на його очах гинули полонені через знущання та відсутність допомоги.
Загалом, за весь час перебування Вадим став свідком смерті сімох полонених: чотирьох у Горлівці та трьох у Кіровську.
Фізичне та моральне виснаження
Вадим Звягінцев
Після 13 місяців у Кіровську, Вадима перевезли в Орськ, Оренбурзька область.
У СІЗО майже не було масових побоїв, але розпочався моральний тиск. Тут росіяни створили "показову" медичну допомогу.
"Взяли аналізи, зробили рентген та флюорограму. Після цього — забрали всі речі, роздягли, видавши тоненьку робу та літні шльопанці. А була зима — грудень, початок січня. Тут проходили тортури холодом", - згадує Вадим.
Повернення: фізичні рани та боротьба за життя
Вадим не знав, що його везуть на обмін. Його та інших полонених доставляли двома літаками, але під час перельоту до Білорусії, коли відкрили трап, у нього стався напад, він втратив свідомість.
Медики на обміні одразу зробили уколи. Нирки постраждали дуже сильно від постійних побоїв.
З аеропорту на кордоні з Україною його одразу забрала "швидка".
Зустріч на рідній землі
Найхвилюючим моментом для Вадима було, коли люди зустрічали транспорт, в якому везли звільнених з полону.
"Люди стояли обабіч дороги тримали прапори, банери, вітали з повернення, кричали нам слова вдячності за захист – у мене просто текли сльози", - згадує Вадим.
Сьогодні Вадим Звягінцев проходить реабілітацію, відновлюючи здоров'я. Його свідчення є гучним викликом для міжнародної спільноти та доказом того, що росія не дотримується жодних Женевських конвенцій, перетворюючи місця утримання на катівні.
Що додавало сили в полоні і про що мріє зараз
Пройшовши пекло полону, Вадим Звягінцев є живим свідченням того, що давало йому сили не зламатися. У полоні триматися допомагала мрія про повернення додому та незламна віра в перемогу України.
"Я згадував людей, з якими працював, друзів, всіх хто мені допомагав по життю. Думками спілкувався з усіма, кого любив. І це давало сили. Я жив заради того, щоб їх побачити".
“Ми переможемо. Я вірю”
Вадим Звягінцев
Сьогодні Вадим проходить реабілітацію.
Він вірить у Перемогу і хоче допомагати іншим — тим, хто пережив полон або повернувся з війни.
“Мрію про мирне життя. Я знаю одне — ми переможемо.”
Історія Вадима є важливим доказом злочинів росії та підкреслює необхідність звільнення всіх українських полонених.
Всі фото надав Вадим Звягінцев.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
