Жителя села Макариха Віктора Захаровича Усаченка добре знають і щиро поважають односельці. У свої 87 років він не втрачає інтересу до життя, цікавиться справами села, вболіває за людей і не перестає думати про майбутнє. У його словах — мудрість прожитих літ, у погляді — доброта, а в серці — любов до рідної землі, родини і України.
Життя, пов’язане з рідним селом
Віктор Захарович Усаченко
Народився Віктор Захарович 17 січня 1939 року у рідному селі, де минули його дитячі та юнацькі роки. Як і багато людей його покоління, він змалку пізнав нелегку працю, ціну хліба і вагу людської відповідальності. Його життя тісно пов’язане з селом, із землею, з роботою, яка була не просто обов’язком, а частиною щоденного буття.
У простих словах — ціла епоха
Свій трудовий шлях Віктор Захарович пов’язав із колгоспом. Працював механізатором, комбайнером, і ця праця була зовсім не легкою. То були часи, коли техніка ще не була такою сучасною, як тепер, а праця в полі вимагала великої витривалості, сили й терпіння. Доводилося працювати в спеку, серед пилу, який проникав усюди, а часом — навіть у протигазі, коли поля обробляли хімікатами. Та попри всі труднощі, люди працювали, вирощували хліб, тримали на своїх плечах село, дбали про завтрашній день.
Будні Віктора Захаровича починався вдосвіта і закінчувався пізно вночі. Усе життя — у русі, в роботі, у клопотах. Але саме про ті роки він говорить із особливим теплом:
"Але то були найщасливіші роки мого життя, хоч і не зчувся, коли вони пролетіли в роботі, коли виросли діти. Час так швидко летить — уже 87, все пройшло як одна мить. Зараз багато вільного часу, але хвороби не дають спокою. Якби ноги не боліли, то веселіше б жити було".
У цих простих словах — ціла доля. Доля людини, яка багато працювала, багато пережила, але зберегла в собі світло, щирість і вміння цінувати життя.
Родина як найбільша опора
Разом із дружиною Марією Віктор Захарович виростив і виховав двох дітей — Валентину та Сергія. Родина для нього завжди була найбільшою опорою і найбільшою радістю. Уже десять років минуло, як він поховав дружину, і цей біль, без сумніву, назавжди залишився в серці. Та самотнім себе не почуває — поруч діти, онуки, рідні, які люблять, шанують і підтримують.
Нині Віктор Захарович проживає у сина Сергія. Рідні ставляться до нього з великою повагою і турботою, а він, попри вік і хвороби, не втрачає своєї щирої людяності. Щодня виходить на вулицю, щоб привітатися з ранковим сонцем, побажати здоров’я перехожим і попросити в Бога одного — миру для України.
Чесне життя простої людини
У цьому — весь він. Скромний, працьовитий, добрий, небайдужий. Людина, яка не шукала слави, але заслужила повагу чесним життям. Людина, для якої праця була честю, родина — найбільшим багатством, а мир — найголовнішим бажанням.
Такі люди, як Віктор Захарович Усаченко, — це жива історія села. На їхніх руках трималося життя громади, на їхній праці зростали хліба, будувалися родини, міцніли села. І поки поруч із нами є такі люди, ми маємо не лише пам’ятати їхній труд, а й вчитися в них витримці, скромності, любові до рідного краю і вірі в добро.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
