Іноді журналістський матеріал має значно довше життя, ніж один день після публікації. Він може стати не лише історією для читачів, а й свідченням часу, документом пам’яті, а в окремих випадках — частиною важливого шляху людини до відновлення документів, правди й справедливості.
Саме так сталося з матеріалом редакції Знам’янка.City про переселенців Ірину Байдіну та її чоловіка Миколу Іванцова, які після пережитих обстрілів на Донеччині знайшли прихисток у селі Цибулеве Дмитрівської громади. Матеріал "Другий день народження: як Ірина та Микола вижили під обстрілами і почали нове життя" вийшов на сайті 9 вересня 2025 року. У ньому була зафіксована історія подружжя. Ірина та Микола майже чотири роки жили під обстрілами, втратили дім у селі Діброва та почали нове життя в Кіровоградській області.
Історія, яку важливо було зафіксувати
Ірина Байдіна з чоловіком Миколою
Ірина та Микола приїхали до Цибулевого після життя, у якому доводилося ховатися від обстрілів, жити без звичних умов і щодня думати про виживання. У матеріалі редакція зафіксувала їхній шлях: як вони залишилися без дому, як шукали безпечне місце, як у Дмитрівській громаді їм допомогли знайти житло, оформити документи на виплати для ВПО та поступово облаштуватися на новому місці.
Це була історія не лише про втрату, а й про підтримку. Про людей, які в новій громаді прийняли переселенців, допомогли з речами, житлом, документами й побутом. Про те, як після підвалів, страху, руйнувань і втрати дому люди знову вчилися жити в тиші.
Але в цій історії був і ще один болючий пласт. Ірина розповіла, що під час обстрілу з дронів загинув її батько, а мама дивом вижила. У матеріалі було зафіксовано її свідчення про трагедію, яку пережила родина.
"Мої батьки проживали у селі Терни Донецької області. Тато загинув під час обстрілів. Підвал, де переховувалося мирне населення, обстріляли з дронів. Там було близько 16 чоловік, живими залишилося лише 5. Тато загинув від осколкового поранення, а мама встигла врятуватися", - згадує Ірина.
Коли матеріал пішов далі
Історія родини на шпальтах газети "Сільське життя"
Після публікації на сайті історія Ірини та Миколи вийшла також у друкованій газеті "Сільське життя" та у "Віснику Дмитрівської громади". Здавалося б, це був звичайний шлях редакційного матеріалу: сайт, газета, читачі.
Сторінка "Вісник Дмитрівської громади"
Але згодом ця історія отримала продовження.
Ірина Байдіна надіслала газетну публікацію як підтвердження пережитих подій. Так матеріал потрапив до Тетяни Курілової, яка працювала директоркою будинку дозвілля у селі Діброва Лиманської громади та збирала свідчення людей, постраждалих від війни.
"На основі матеріалу вашої редакції та додаткових свідчень, які зібрала Тетяна Курілова, історія нашої родини була опублікована і в газеті "Зоря" Лиманської громади. Так історія нашої родини, яка через війну була змушена виїхати з рідного села, фактично повернулася до громади, де все почалося", - розповідає Ірина..
Газета як свідчення
Сторінка газети "Зоря"
Згодом друковані публікації стали важливими для родини Ірини. За словами героїні матеріалу, газети "Сільське життя" та "Зоря" були використані як частина документального підтвердження під час встановлення обставин пережитих подій.
Це мало особливе значення для мами Ірини. Після пережитого жінка втратила документи. Її чоловік, батько Ірини, загинув унаслідок ворожої атаки. Частина людей, які могли б підтвердити події, загинули, виїхали або опинилися в різних регіонах. У таких обставинах будь-яке зафіксоване свідчення набуває великої ваги.
Матеріали в газетах допомогли підтвердити, що ці події справді відбулися, а історія родини не загубилася серед тисяч інших трагедій війни.
За словами Ірини, її 74-річна мама змогла поновити документи та відновити отримання пенсії. Нині вона проживає у Коростені у племінниці.
Чому це важливо для журналістики
Ця історія показує: робота журналістів важлива не лише в момент публікації.
Коли редакція уважно записує людську історію, фіксує імена, місця, обставини, свідчення, шлях людини після втрати дому чи рідних — такий матеріал може стати більше, ніж текстом. Він може стати документом часу. Свідченням, яке допомагає не дати правді зникнути.
Для людей, які пережили війну, втратили документи, домівки, близьких, зв’язок зі свідками, дуже важливо, щоб їхня історія була почута і зафіксована. Бо інколи саме публікація у медіа стає тим матеріалом, який допомагає відновити хронологію подій, знайти додаткові свідчення, підтвердити пережите.
Особливо важливою в таких випадках залишається друкована газета. Її можна зберегти, передати, показати, долучити до інших матеріалів. Для старших людей або тих, хто не має постійного доступу до інтернету, газета часто залишається зрозумілим і надійним носієм інформації.
Локальні медіа фіксують те, що не має зникнути
Локальні журналісти часто першими говорять із людьми, які пережили втрату дому, евакуацію, окупацію, обстріли, загибель рідних. Вони записують історії, які на перший погляд можуть здаватися просто людськими розповідями. Але з часом саме такі матеріали стають важливими свідченнями війни.
У цій історії редакційний матеріал пройшов довгий шлях: від розмови з переселенцями у Цибулевому — до публікації на сайті, друкованих газет, іншої громади, додаткових свідчень і практичної допомоги родині.
І це ще раз доводить: журналістика — це не лише про новини. Це про відповідальність записати правду так, щоб вона не зникла.
Записане слово має силу
Історія Ірини Байдіної та її родини — це історія про війну, втрату, виживання і новий початок. Але тепер вона ще й про силу зафіксованого слова.
Матеріал, який починався як розповідь про переселенців, став частиною важливого ланцюжка підтвердження подій. Допоміг зберегти свідчення. Підтримав родину у момент, коли потрібно було довести пережите.
Бо під час війни важливо не лише вижити. Важливо, щоб правда про пережите була почута, записана і збережена. Саме тому робота журналістів має значення. Кожна чесно записана історія може стати більше, ніж публікацією. Вона може допомогти людині повернути документи, права, пам’ять і віру в те, що її правда не загубиться.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
