На волейбольному майданчику збираються команди. Поруч — рідні, друзі, односельці, молодь, небайдужі жителі громади. Над майданчиком майорять українські прапори. Люди приходять не просто подивитися гру чи підтримати спортсменів. Вони приходять, щоб згадати людину, яка любила життя, родину, друзів, волейбол і свою країну.
16 травня відбувся відкритий волейбольний турнір пам’яті загиблого Захисника України Антона Валєєва. А наступного дня, 17 травня, рідні, друзі та жителі громади долучилися до патріотичного автопробігу на його честь.
Ці події стали не лише вшануванням пам’яті. Вони показали, як особистий біль родини може перетворитися на живу дію, яка об’єднує людей і не дозволяє імені Захисника зникнути з пам’яті громади.
Антон, який любив життя і людей
Антон та Юлія Валєєва
Антон Валєєв народився 11 січня 1995 року. Рідні згадують його життєрадісним, працьовитим, щирим і дуже добрим. Він ніби поспішав жити: хотів усе встигнути, допомагав іншим, заряджав енергією людей поруч.
У 2021 році Антон одружився з коханою Юлією. Молоде подружжя придбало будинок, робило ремонт, будувало плани на майбутнє. 27 січня 2023 року в їхній родині народився син Марк.
Для Антона родина була найголовнішою. Юлія згадує, що він дуже любив сина і майже не випускав його з рук, коли вони перебували у пологовому. Між батьком і маленьким Марком був особливий, невидимий зв’язок.
"Нам із сином він віддавав усю свою любов. Це була безмежна любов, яка відчувається і досі", — каже Юлія Валєєва.
Антон часто писав рідним короткі, але дуже важливі слова: "Ви моє життя!"
"Я сидіти не буду, я піду захищати країну"
У березні 2022 року Антон став на захист України. Спочатку перебував у територіальній обороні за місцем проживання. Пізніше служив старшим водієм розвідувального взводу.
Його мама Тетяна згадує: син із перших днів повномасштабної війни не хотів залишатися осторонь.
"Він мені тоді сказав: “Мамо, я сидіти не буду, я піду захищати свою країну, свою родину”", —
розповідає мама Антона.
5 березня 2023 року Антона відправили на Бахмутський напрямок. На той час його маленькому синові було лише три місяці. Для Юлії почалися тривожні дні очікування. Вони спілкувалися з Антоном відеозв’язком, коли випадала хоча б коротка хвилина затишшя.
20 травня 2023 року Антон Валєєв загинув у бою біля Григорівки на Донеччині, захищаючи Україну.
Для Юлії це була втрата не лише чоловіка, а й найближчого друга.
"Він був тим, кого неможливо забути, кого кохають раз і на все життя. А Марк втратив татка, його любов, турботу, увагу, тепло. Синочок — маленька копія Антона. Марк — це моє спасіння", — говорить Юлія.
Пам’ять через те, що він любив
Юля Валєєва з сином біля світлини чоловіка
Після втрати Юлія могла замкнути біль у собі. Але вона обрала інший шлях — берегти пам’ять про Антона через дію.
Так з’явився волейбольний турнір його пам’яті.
Волейбол був для Антона особливим. Це були не лише змагання, а й дружба, команда, азарт, підтримка і живе спілкування з людьми.
"Думка про турнір з’явилася тому, що хотілося зберегти пам’ять про Антона через те, що він любив найбільше. І хочеться, щоб наш син завжди відчував присутність батька", — пояснює Юлія.
Для неї організація такого заходу — це спосіб не дати пам’яті згаснути. Це можливість говорити про Антона не лише у родинному колі, а разом із громадою, друзями, молоддю, людьми, які знали його або дізнаються про нього через цю подію.
"Для мене організовувати цей захід — це спосіб продовжити пам’ять про чоловіка та об’єднати людей. Не дати його забути", — каже Юлія.
Турнір, який об’єднав громаду
Відкритий волейбольний турнір пам’яті Антона Валєєва об’єднав команди, вболівальників, друзів, рідних і всіх, для кого пам’ять про Захисників є важливою.
Цього дня на майданчику була не лише спортивна боротьба. Кожна гра була наповнена особливим змістом — вдячністю, світлим сумом, гордістю і бажанням бути поруч із родиною загиблого воїна.
У турнірі взяли участь команди з різних населених пунктів. За результатами змагань:
- 1 місце — Богданівка;
- 2 місце — Володимирівка;
- 3 місце — Знам’янка;
- 4 місце — Суботці;
- 5 місце — Дмитрівка.
Також визначили кращих гравців турніру:
- кращий гравець — Віталій Воровський;
- кращий розігруючий — Павло Яровий;
- кращий нападаючий — Юрій Шевченко.
Під час турніру вдалося зібрати 2900 гривень, які передали на потреби Збройних сил України волонтерці Оксані Іванюк.
Юлія Валєєва та Оксана Іванюк
Так пам’ять про Антона стала не лише символічною, а й практичною підтримкою тих, хто сьогодні продовжує захищати країну.
Біль і вдячність одночасно
Юлія зізнається: бачити людей на турнірі пам’яті Антона — це завжди дуже емоційно.
"Коли бачу людей на турнірі його пам’яті, відчуваю водночас біль і велику вдячність, що його пам’ятають", — говорить вона.
Перший турнір був для неї особливо важким. Було багато хвилювання, спогадів і внутрішньої напруги. Але поруч були люди, які підтримали.
Найбільше — рідні, сестра Антона Дар’я, друзі та всі, хто знав Антона.
"Реакція людей була дуже щира. Багато хто хотів допомогти та підтримати пам’ять про нього. Найважливіше для мене — це присутність людей, пам’ять і атмосфера єдності", — каже Юлія.
Сестра Антона Дар’я говорить, що він був і назавжди залишиться для родини прикладом справжнього Героя, люблячого чоловіка, сина, брата і друга.
"Антон був і залишиться для нас прикладом справжнього Героя, люблячого чоловіка, сина, брата й друга", — каже Дар’я.
Автопробіг як ще один спосіб сказати: пам’ятаємо
Автопробіг в пам'ять про Антона Валєєва
Наступного дня після турніру відбувся патріотичний автопробіг у пам’ять про Антона Валєєва.
Автівки з українськими прапорами та патріотичною символікою проїхали вулицями села Суботці, де жив Антон, а також містом Знам’янка.
Для Юлії автопробіг — це ще один спосіб зробити пам’ять видимою.
"Ідея автопробігу виникла як ще один спосіб вшанувати пам’ять Антона та всіх наших Захисників. Через автопробіг хочу сказати людям, що ми повинні пам’ятати наших Героїв і бути вдячними їм", — говорить вона.
До автопробігу долучилися рідні, друзі, молодь, військові та небайдужі жителі громади.
Такі події важливі не лише для однієї родини. Вони нагадують громаді: за кожним іменем загиблого Захисника стоїть життя, любов, родина, мрії, друзі, улюблені справи і люди, які продовжують чекати, пам’ятати і любити.
Як особиста ініціатива стає традицією
Юлія каже: для неї дуже важливо, що до турніру й автопробігу долучаються не лише рідні. Приходять друзі, молодь, односельці Антона, люди, які хочуть бути поруч.
Так особиста ініціатива поступово стає традицією.
"Важливо, щоб пам’ять жила не один день, а завжди — у серцях людей, у справах і в єдності громади", — говорить Юлія.
У цьому і є елемент рішення для громади. Пам’ять про загиблих Захисників не має залишатися лише в офіційних промовах, меморіальних дошках чи пам’ятних датах. Вона може жити у спільних діях: турнірах, автопробігах, зустрічах, добрих справах, підтримці родин і передачі пам’яті дітям.
Юлія хоче, щоб молодь пам’ятала Антона як добру, сильну, щиру людину, яка любила життя і людей. А найбільшим підтвердженням для неї буде те, що люди приходитимуть, пам’ятатимуть і передаватимуть цю пам’ять далі.
Чому це важливо для громади
Юля Валєєва та Сестра Антона Дар'я
Родини загиблих часто говорять: їм важливо знати, що їхніх рідних не забувають. Не лише в день поховання, не лише в офіційні дати, а постійно.
Такі ініціативи, як турнір і автопробіг пам’яті Антона Валєєва, допомагають громаді проживати втрату не мовчки і не наодинці. Вони створюють простір, де поруч можуть бути рідні, друзі, молодь, військові, волонтери, односельці.
Це підтримка для родини. Це виховання пам’яті для молоді. Це нагадування для всіх: свобода має імена.
"Родинам загиблих найбільше потрібні людська підтримка, пам’ять і розуміння, що їхніх рідних не забувають", — каже Юлія.
"Любимо до неба і назад"
Юлія біля світлини свого чоловіка
Якби Юлія могла сьогодні звернутися до Антона, вона сказала б йому найголовніше:
"Я б сказала йому, що його пам’ятають, його люблять, про нього згадують кожного дня і не забувають ні на хвилину. Любимо до неба і назад. У кожному подиху".
Антон Валєєв любив життя, родину, сина, волейбол, друзів і Україну. Тепер його пам’ять живе у тих, хто виходить на майданчик, сідає в автівки з прапорами, приходить підтримати родину, згадує його теплим словом і передає цю пам’ять далі.
Через такі ініціативи громади вчаться жити з болем війни і водночас не дозволяти іменам загиблих зникнути з живої пам’яті.
Пам’ятаємо. Шануємо. Не забудемо.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
