У 2026 році Дмитрівка відзначає своє 290-річчя. До цієї дати у громаді започаткували рубрику "Дмитрівка. Було — стало", яка допомагає побачити, як упродовж десятиліть змінювалися вулиці, будівлі та пам’ятні місця села.
Організатори збирають старі фотографії й спогади жителів, знаходять зображені на світлинах місця та фотографують їх із подібного ракурсу сьогодні. Уже вдалося зібрати близько 50 старих світлин. Частину з них опрацювали та опублікували на офіційній Facebook-сторінці Дмитрівської сільської ради.
Історія Дмитрівки — у родинних альбомах
Будинок де пройшли дитячі роки Юрія Митрофановича Міркотана
Ідея створення рубрики виникла у відділі культури і туризму Дмитрівської сільської ради. Начальниця відділу Лідія Міркотан обговорила її з головою Дмитрівської територіальної громади Наталією Стиркуль.
"Це історія, яку маємо зберегти для наступних поколінь"
Наталія Стиркуль, голова Дмитрівської громади
Зібрані фотографії та спогади планують використовувати для створення фотолітопису Дмитрівки. Він покаже історію села не лише через офіційні документи, а й через життя окремих родин, знайомі вулиці, будинки та місця, які з часом змінилися або зникли.
— 290 років Дмитрівки — це не лише визначна дата, а історія багатьох поколінь людей, які тут жили, працювали, створювали родини й розвивали село. Важливо, щоб ця історія не залишалася лише в архівах, а була живою і зрозумілою для молоді. Рубрика "Було — стало" має об’єднати людей навколо спільної пам’яті. Кожна стара фотографія, кожен спогад можуть доповнити історію Дмитрівки. Тому переглянути родинні альбоми не лише цікаво, а й корисно, бо матеріалиі варто зберегти для наступних поколінь.
Мета ініціативи
Старі фотографії, родинні історії та спогади мешканців планують зібрати й зберегти як частину історії села.
— До 290-річчя Дмитрівки нам хотілося не просто розповісти про історичні дати, а залучити до створення літопису самих жителів. У багатьох родинах зберігаються старі фотографії села, на яких можна побачити вже перебудовані або втрачені споруди, давні вулиці, визначні місця та людей. Ми обговорили цю ідею з головою громади Наталією Стиркуль і вирішили започаткувати рубрику "Дмитрівка. Було — стало". Хочемо зібрати світлини та спогади, щоб вони не загубилися, а стали частиною спільної історії Дмитрівки. Це наше життя, наша історія, і така інформація цінна для майбутніх поколінь, - каже начальниця відділу культури і туризму Дмитрівської громади Лідія Міркотан.
Лідія Міркотан, начальниця відділу культури і туризму Дмитрівської сільської ради
За словами Лідії Міркотан, жителі активно відгукнулися на ініціативу. Вони коментують публікації, упізнають місця й людей, уточнюють дати, діляться власними спогадами та надсилають фотографії з родинних архівів.
Між двома фотографіями — десятиліття життя села
Однією з опублікованих фотопар стала церква у Дмитрівці. На першій світлині зафіксовано, як це місце виглядало приблизно у 1950-х роках. Друга фотографія зроблена у 2026 році.
Між цими знімками — десятиліття змін, історичних подій і людських доль. Для старших жителів такі світлини повертають спогади про дитинство й молодість, а молодшим допомагають побачити Дмитрівку очима попередніх поколінь.
Публікація викликала жваве обговорення. Олександр Пасічняк у коментарі поділився відомою йому історією цієї будівлі. За його словами, у 1950-х роках це була не церква у звичному архітектурному розумінні, а приміщення, пристосоване для богослужінь.
Олександр Пасічняк зазначив, що раніше будівля належала місцевій родині, майно якої було відібране радянською владою у 1930-х роках. Під час німецької окупації відновлена релігійна громада почала використовувати приміщення для проведення богослужінь. Це сталося після того, як Миколаївську церкву в Дмитрівці у 1934 році розібрали на будівельні матеріали. На початку 1960-х років, за його словами, храм знову закрила влада.
Так одна фотопара стала приводом не лише порівняти минуле із сучасністю, а й доповнити історію села спогадами його жителів.
Поселення існувало вже у першій половині XVIII століття
Історія Дмитрівки значно давніша за більшість будівель, які сьогодні можна побачити в селі. Археологічні знахідки свідчать, що люди освоювали цю місцевість ще в добу пізньої бронзи.
Перші письмові відомості про Дмитрівку належать до 1730-х років. У документах згадується, що у 1736 році під час татарського нападу тут спалили церкву. Це свідчить про те, що на той час у цій місцевості вже існувало сформоване поселення з релігійною громадою.
За одним із родинних переказів Сахнів-Устимовичів, назва Дмитрівки може мати козацьке походження. Її пов’язують з ім’ям Дмитра — сина крилівського сотника Устима Сахна. Водночас дослідники розглядають й інші версії походження назви.
Від Дмитрівського шанцю до волосного центру
У середині XVIII століття, після створення Нової Сербії як військово-поселенської території, Дмитрівку почали називати Дмитрівським шанцем. Тут розташовувалася одна з рот гусарського полку.
Поселення поступово зростало. За історичними відомостями, у 1785 році лише чоловіче населення Дмитрівки становило понад 1500 людей, а загальна кількість жителів перевищувала три тисячі. Того ж року у поселенні збудували Успенську церкву.
Дмитрівка формувалася як багатонаціональний і багатостановий населений пункт. Тут жили українці, козаки, військові переселенці, представники єврейської громади та інших груп населення. Часто переселенці оселялися окремими кварталами або вулицями.
Пам’ять про походження жителів зберігалася у старих назвах місцевостей. Після переселення людей із Красного Кута у Дмитрівці з’явилася Краснокутська вулиця. Про вихідців із Рудої нагадували Велика і Мала Рудянські вулиці. Існувала також місцевість, яку називали Бессарабією, ймовірно, через переселенців із Бессарабії.
На початку XIX століття Дмитрівка опинилася у системі військових поселень. Обмеження для цивільного населення і примусове виселення частини жителів негативно вплинули на торгівлю та розвиток містечка.
Відродження розпочалося після ліквідації військових поселень у 1857 році. Із 1859 року Дмитрівка закріпила за собою статус адміністративного центру Дмитрівської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії.
Дмитрівка була великим торговельним осередком
Село розташовувалося на перехресті важливих шляхів, які вели з Польщі на Запорожжя та з Крилова до Єлисаветграда і Криму. Завдяки цьому Дмитрівка стала одним із головних торговельних центрів для навколишніх сіл.
Тут проводили великі ярмарки й щотижневі базари. Одним із найвідоміших був Цареконстантинівський ярмарок, на який приїздили купці з інших регіонів. Пізніше важливе значення мали Успенський і Хрещенський ярмарки.
Основним товаром було зерно. Після появи залізничної станції Знам’янка торгівля пожвавилася. У 1886 році з Дмитрівки до станції доставили зерна більш як на 500 вагонів, а наступного року — вже понад тисячу вагонів.
Місцеві візники перевозили вантажі кіньми та волами. Щоб завантажити один залізничний вагон, інколи потрібно було від 10 до 15 підвід. У зворотному напрямку до Дмитрівки везли сіль, борошно, залізо, гас і вугілля.
Про масштаби торгівлі свідчить і незвичний факт: лише протягом квітня та травня 1887 року з Дмитрівки відправили 360 тисяч курячих яєць. Їх складали у спеціальні дерев’яні ящики, перекладаючи соломою.
Наприкінці 1880-х років у містечку працювали десятки бакалійних і мануфактурних крамниць, зернові комори, готель, постоялі двори та шинки.
Село майстрів, шкіл і давніх традицій
Дмитрівка була не лише торговельним, а й великим ремісничим осередком. У 1886 році тут нараховували понад 900 майстрів, більше ніж 300 робітників і 66 учнів. Працювали водяні млини, а місцевий камінь використовували у будівництві.
За переписом 1897 року в Дмитрівці проживали 7746 людей. На початку XX століття кількість населення продовжувала зростати.
У містечку діяли волосне правління, поштове відділення, земська та церковнопарафіяльна школи, лікарня, приватна аптека, православні церкви, єврейські молитовні будинки та навіть метеорологічна станція.
Цікавою місцевою традицією були побратимство і посестринство. Люди урочисто засвідчували духовну спорідненість перед іконами на другий день Великодня. Побратимів і посестер сприймали майже як кровних родичів.
Упродовж XVIII–XIX століть Дмитрівка пройшла шлях від прикордонного поселення до важливого адміністративного, торговельного і ремісничого осередку.
Як долучитися до створення фотолітопису
Начальниця відділу культури і туризму каже, щомешканців закликали переглянути родинні альбоми та пошукати старі фотографії Дмитрівки. Це можуть бути світлини вулиць, храмів, шкіл, крамниць, установ, житлових будинків, пам’ятників, свят, ярмарків або інших подій із життя села.
Якщо зображене місце збереглося, його можна сфотографувати сьогодні приблизно з того самого ракурсу. Разом зі світлиною бажано вказати, де і приблизно коли вона була зроблена, хто на ній зображений та яку історію пам’ятає родина.
Фотографії й спогади можна передавати до відділу культури і туризму або надсилати через офіційну Facebook-сторінку Дмитрівської сільської ради.
Кожна така фотопара — це не просто порівняння минулого й сучасності. Це можливість зберегти частину великої історії Дмитрівки, створеної її жителями.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
