Олег Андрійович Ткаченко, народився 1983 року, молодший сержант, воював у складі 37 батальйону 56 окремої механізованої бригади. Отримав тяжку міновибухову травму голови під час виконання бойового завдання 17 квітня 2023 р. біля села Василівка на Донеччині.
Нагороджений медалями та відзнаками: "Учасник бойових дій", "За участь в Антитерористичній операції", "Учасник Антитерористичної операції", "За визволення Донбасу". Виховує з дружиною Іриною доньку і сина. Проживає в селищі Знам’янка Друга Кіровоградської області.
Весняне сонечко
Ірина та Олег Ткаченки
Весняне сонечко ласкаво торкалося промінчиками обличчя, від чого вона мружила очі й ось так, примружившись, спостерігала, як він намагається міцніше стиснути сокиру і замахнутися сильніше, щоб розрубати пеньок. Той не піддавався, але чоловік був наполегливим і явно не збирався відступати. Іринка посміхнулася: так, він впертий, як щось надумає, не відступить нізащо. Посміхнулася спогадам: згадала, як далека новорічна ніч подарувала їй кохання, перетворивши брата кращої подруги в нареченого… Вона й незчулася, як пролетіло стільки років – он уже й двійко діточок мають.
Діти… Вони вже дорослі, все розуміють. Тому вона страшенно боялася їх налякати у ті страшні дні, коли Олег не виходив на зв’язок. Так, він попередив її, що його група вирушає на завдання і два дні він дзвонити не буде. Але голос його був не такий, як завжди. І два дні давно вже минули…
Важке поранення
Так, щоб діти не чули, набирала номери побратимів, але всі були "поза зоною". Та ось нарешті почула: "Живий. Але… ну, коротше, він у госпіталі". Серце миттєво обірвалося так, що не змогла стримати розпачливий зойк. Та миттєво взяла себе в руки – головне живий!
Олег Ткаченко
І ось дві голубки - мати й дружина помчали в Київ до свого велетня. Він лежав на госпітальному ліжку, оповитий трубками й шлангочками, із забинтованою головою. Лежав тихо, нерухомо, ніби спав…
Вони билися з усіх сил, розбиваючи на друзки невтішні прогнози лікарів. Забороняли навіть говорити про це в його присутності.
Їх Олег буде доживати овочем? Поранення надзвичайно тяжке, вражено мозок і він ніколи не стане на ноги? Не згадає? Не заговорить?
П'ятимісячний шлях до одужання
Ірина та Олег Ткаченки
Не бувати цьому! Рішення було остаточне і не підлягало обговоренню. Почався п’ятимісячний шлях до одужання по військовим госпіталям: Дніпро, Київ, Львів, Ужгород, Трускавецький ребцентр "Модричі".
Ірина та Олег Ткаченки
Вона сиділа біля ліжка і розповідала йому про дітей, про односельців, які передають йому привіти, про сусідів і всю рідню. Спочатку боялася навіть доторкнутися до нього, щоб не нашкодити, але незабаром почала робити масаж рук та пальців.
Яке ж то було щастя, коли одного дня її коханий легенько стиснув її пальці, а через кілька днів посміхнувся! Кажете буде нерухомим? І вона маленька та тендітна підіймала свого вдвічі більшого чоловіка на подушку і садила у ліжку - де й бралися ті сили!
Крок за кроком йшло відновлення. Вчитися усьому доводилося заново. Але вони подолали усе!
Ірина та Олег Ткаченки
Олег не з тих, хто відступає
Іринка знову подивилася на чоловіка і, примружившись, підставила обличчя сонечку.
Олег кинув погляд на дружину і міцніше стиснув сокиру. Він таки розрубає цю кляту деревину. Не з тих він, хто відступає. Не відступав, коли був мобілізований як "атовець", не розгубився, коли як тероборонівець затримував з односельцями російських диверсантів на другий день повномасштабного вторгнення, не роздумував, коли їхав на фронт.
Нагороди Олега Ткаченка
Так, він вже мав військовий досвід, коли довелося знову брати автомата до рук. А тому розумів, що будь-яке порушення та відхилення від вимог командира може коштувати життя.
Те останнє його завдання було складним, через що й переносилося кілька разів. Передчуття гнітили й тому був особливо вимогливим до підлеглих у підготовці перед виходом.
Він пам’ятає, як загинув друг Ваза. Ці спогади потім щоночі спливали у голові й щоразу палату прорізав крик: "Ваза! Ваза двохсотий!". Потім була темрява і двохсотим став він сам…
Як загиблого його разом з пораненими доправили до стабілізаційного пункту в Рай-Олександрівку і там сталося перше диво: медики помітили ледве чутне дихання. Як безнадійного його повезли в госпіталь, де відбулося друге диво: він витримав операцію, яка пройшла успішно завдяки майстерності лікарів і матусі, яка наділила від народження міцним здоров’ям.
Третє диво допомогла здійснити його дружина – він встав на ноги! Маленька і така ж тендітна як та сімнадцятилітня дівчинка, у яку він колись закохався, і така сильна! Його Іринка просто не повірила медичним світилам та виборола його у темряви. І щодня в лікарняній палаті він співав перед сном про калину, яка зажурилася, і про Україну, яку ми неодмінно розвеселимо!
Дітей зустрів стоячи на ногах
А коли дружина повідомила, що місцевий фермер оплатив дорогу і проживання для його діточок в "Модричах", вирішив твердо: що ж це він за воїн, що буде зустрічати дітей в інвалідному кріслі? Наполегливі тренування – і ось вони з Іринкою поволі прогулюються алейкою! Тож дітей він зустрів вже стоячи на ногах.
Олег з дружиною та дітьми
Тепер у нього є мрія: поїхати до мами побратима Вази, вклонитися їй і розповісти про героїчну загибель сина в тому останньому бою…
А цю деревину він таки розрубає - стиснув в руках сокиру Олег.
Олег та Ірина Ткаченки з дітьми
Іринка, ніби прочитавши думки чоловіка, поправила пеньок. Вона знала, що якщо її Олег щось надумав - так тому й бути! Ось розрубає (виконає цю вправу), а потім узявшись за руки, вони підуть на прогулянку по селищу – лікарі рекомендували більше ходити…
Фото з сімейного архіву родини Олега та Ірини Ткаченків.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
