10 червня після важкої хвороби пішов з життя спортивний журналіст, громадський діяч Євген Савранський.
Народився Євген 8 грудня 1982 року у Знам’янці. Був справжньою та щирою людиною, прагнув змінити світ на краще, бути потрібним і важливим для друзів, родини й країни в цілому. І це йому добре вдавалось.
Якщо ви завітали на цей лонгрід, то я вже не з вами, ну принаймні, на цьому світі
Про своє життя Євген написав на сайті, який за життя створив для друзів та рідних. Він розповів про своє захоплення спортом, активну участь у громадському житті, створення першого і на той час єдиного онлайн-навігатора “Спортивна мапа Кропивницького” та поділився власними життєвими принципами.
Євген Савранський
“Ще за життя, я вирішив створити сайт для моїх знайомих, щоб вони мали змогу переглянути інформацію й згадати мене “не злим тихим словом”.
Недаремно кажуть: “Людина живе стільки, скільки про неї пам'ятають”. Для мене це дуже важливо, щоб ви згадували, адже, я прожив цікаве й активне життя, наповнюючи його корисними суспільними справами.
Нехай цей сайт стане частинкою Євгена Савранського, якого ви знали, який залишиться з вами в пам'яті та серці назавжди”, - так йдеться у книзі Євгена, яку він написав під час боротьби з невиліковною хворобою.
Це велике диво і щастя мати брата-близнюка
Євген та Дмитро Савранські
Народився Євген разом з братом-близнюком Дмитром. При знайомстві хлопців постійно питали: “а хто з вас старший?” Вони посміхалися й казали: “Запитуйте у мами, вона краще знає”.
“Це велике диво мати брата-близнюка, повірте, особливе відчуття”, - так згадує у розповіді своє дитинство Євген.
Брати завжди були разом та захищали один одного.
Життєвий вибір - спорт
Любов до фізичної культури, спорту, здорового способу життя зародилася у Євгена ще в шкільні роки, коли батьки віддали у секцію карате.
Саме тоді, під час тренувань, хлопець зрозумів фундаментальні речі: потрібно бути наполегливим, а якщо хочеш чогось досягти, доведеться сумлінно тренуватися і працювати. А ще спорт дисциплінує, виховує морально-вольові якості. Залежність до фізичної культури - це на все життя. Тому після школи Євген вступив до педагогічного університету на факультет фізичного виховання, який закінчив з відзнакою.
“Серйозним спортсменом я не став: двічі був призером юнацького чемпіонату України (12-14 років), однак багаторічні тренування допомогли сформувати хороші риси характеру”, - так написав у своїй розповіді Євген.
У 29-річному віці був директором спортивної школи. Захоплювався гирьовим спортом. Став переможцем і призером чемпіонату України з жонглювання гирями. Любив подорожувати. Декілька разів з походами побував у кримських горах, здійснив велопохід Польщею.
Ніколи не стояв осторонь, долучався до різних ініціатив
У студентські роки був профоргом факультету, членом профкому університету. У 2020 році був членом, заступником громадської ради при виконавчому комітеті Кропивницької міської ради. Згодом виборці обрали депутатом Подільської районної ради.
Євген Савранський
Життєві цінності
Євген завжди був чесним, дотримувався слова, виконував обіцянки. Мав активну громадянську позицію, хотів приносити користь людям і змінювати цей світ на краще.
Євген Савранський
“Звісно, моя чесність позначалася на моєму фінансовому становищі. Доки одні дерибанили державні кошти, крутили схеми, купували дітям квартири, а собі - дорогі авто, я жив на зарплату та майже 10 років їздив на моїй блакитній “ластівці” ВАЗ-2106. А коли назбирав і придбав Shevrolet Aveo, лікарі заборонили сідати за кермо через виявлену хворобу”, - написав Євген.
Спортивна журналістика
Спортивна журналістика розпочалася, як хобі. На одному з місцевих сайтів шукали спортивного оглядача для окремої рубрики. Євген вирішив спробувати, почав знайомитися з азами спортивної журналістики. Вчився писати за місцевими та всеукраїнськими спортивними газетами.
Євген Савранський
Дописував у кілька газет на місцеві інтернет-сайти, створив обласний інтернет-ресурс “Спорт-центр”, певний час очолював пресслужбу ФК “Зірка”, вів радіопрограму в обласній телерадіокомпанії, був редактором місцевої щотижневої газети “Спортревю”.
До останнього був спортивним оглядачем інформаційного порталу “Гречка”.
Євген був ведучим та організатором спортивних заходів Організовував масові велозаїзди містом, олімпійські дні. Започаткував проєкт “Лижний Кропивницький”.
“Створив групу в Facebook “Лижний Кропивницький”, закупив на блошиному ринку старенькі лижі з кріпленням й почав безплатно навчати кропивничан активному зимовому відпочинку”, - йдеться у розповіді Євгена.
Спортивна мапа Кропивницького
Євген створив перший і на той час єдиний в Україні онлайн навігатор, інтерактивну карту за спортивною ознакою “Спортивна мапа Кропивницького”.
Завдяки цій карті зараз у місті є можливість легко та швидко знайти спортивну секцію, клуб, місця для занять фізичною культурою в конкретному місці за географічною ознакою. 8 грудня 2017 року, в день свого 35-річчя, Євген презентував цей проєкт для всіх кропивничан. На сьогодні карту відвідали понад 100 000 користувачів.
Ділитися кров'ю - найпростіший спосіб допомагати людям рятувати життя
У 2012 році Євген вперше здав кров і став донором для спортсмена-велосипедиста, який приїхав на змагання в місто і серйозно травмувався. Системно почав ділитися кров'ю з 2015 року, коли з’явилася необхідність допомогти донорською кров’ю учасникам АТО.
“До мене зверталися волонтерки, які опікувалися онкохворими дітьми з гематологічного відділення та потребували терміново крові; лікарі зі станції переливання крові. На рахунку маю близько 20 донацій”, - згадує у своїй розповіді Євген.
Водні екскурсії центром Кропивницького
Євген з братом Дмитром у 2019 році створили й запустили проєкт KropRiverTour. Організовували еко акції з прибирання Інгулу та водні екскурсії центром Кропивницького на байдарках.
“Провели всього два сезони, доки росія у 2022 році не розпочала повномасштабну війну проти України. Брат пішов у ЗСУ, а в мене почалася своя боротьба - за життя”, - ділився спогадами у своїй розповіді Євген.
Жодна людина не приходить у наше життя випадково
Сенс знайомства з Олею Червоненко я зрозумів наприкінці життя.
“Оля за професією лікар та й за покликанням теж. Вона дуже любить людей, гуманістка ще та. Завжди приходить на допомогу, вкладає всю свою душу в роботу. Дуже відповідальна!
Їй доводиться багато читати спеціалізованої літератури, постійно навчатися, тримати руку на пульсі медичних новинок.
Завдяки їй я став турботливішим, почав звертати увагу на багато речей, яким раніше не надавав значення. Найтяжчий період мого життя ми проходили разом...
Дуже шкода, що на нашу долю випало так мало часу й ми не встигли реалізувати всі свої плани та задуми”, - йдеться у розповіді Євгена.
Боротьба з хворобою
У січні 2022-го Євген відчув погіршення в самопочутті: запаморочення, шум у вухах, оніміння пальців руки, якась незрозуміла втома. Дружина наполягала на обстеженні. На початку лютого Євген зробив МРТ головного мозку. Відтоді життя поділилось на “до” та “після”.
“Рак - найгуманніша хвороба, вона дає ще трішки часу побути з найріднішими, - так Євген написав у своїй книзі. - Такі люди, як я нічим не відрізняються від вас. Нас не потрібно боятися, співчувати чи уникати. Я той самий Євген Савранський, що й був раніше, але з певними особливостями. Чомусь багато знайомих так і не зрозуміли цього, але я нікого не засуджую, це все - життєвий досвід”.
Дуже важливим було оточити себе “правильними” людьми, які не тягнули на дно, не заганяли в депресію. Дружина з перших днів взяла себе в руки й вирішувала, так би мовити, всі “організаційні” питання. Батькам було складніше, але вони також опанували емоції, оточили такою любов'ю, турботою та підтримкою, що можна було гори звернути! Друзі не забували, телефонували, зустрічалися, пропонували допомогу.
“Коли почав лікування, не міг знайти собі місця, адже завжди звик бути активним, допомагати, а тут ще й війна… Знайомі волонтерять, брат та друзі пішли в ЗСУ. А мені потрібно сидіти дома, дотримуватися рекомендацій лікаря.
Провівши майже 5 місяців вдома, я зрозумів наскільки важливим для мене є спілкування”, - розповідає у своїй книзі Євген.
Ідея дружини написати автобіографічну книгу стала для Євгена рятівним колом
“Я згадую той запал, з яким сідав за комп'ютер і починав працювати. Вже згодом відчув, що розумові навантаження дуже допомогли відновитися. Написати книгу на 70 сторінок не кожен зможе, а ще й з такою хворобою”, - писав Євген.
Щастя в маленьких речах
Коли стабілізувався стан, почав ходити на роботу, займатися в обласному центрі туризму національно-патріотичним вихованням молоді, весь час був спортивним журналістом інформаційного сайту. Декілька разів волонтерив, постійно донатив на ЗСУ. Відгадував кросворди, вчив вірші, жарти, анекдоти, гуморески. З дружиною ходили в кіно, театр. Доки були сили, працював вдома з гантелями.
Євген з Ольгою
”Як виявилось, щастя - в маленьких речах, - зазначає у своїй книзі Євген. - Я вдячний батькам за моє щасливе безтурботне життя, які завжди були поруч й оберігали. Брату за те, що був моїм найкращим другом протягом усього життя.
Дякую друзям, колегам за розуміння, людяність, яку проявили відносно мене.
Як і все навколо нас, вмирання, є частиною життя. Ніщо миле і любе нашому серцю не може існувати вічно. Вам залишається жити сьогоднішнім днем, радіти, ділитися особливими моментами, створювати затишну атмосферу і спогади. До зустрічі в наступному житті”, - такими словами завершив свою книгу життя Євген.
Редакція Знам’янка.City висловлює щирі співчуття рідним та близьким Євгена. Він завжди житиме в серцях рідних, друзів, всіх, хто його знав. Вічна пам'ять.
Фото взяті із сторінки Фейсбук Євгена Савраського та із його сайту.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
