Жителька Дмитрівки Лідія Дергунова ніколи не забуде ту ніч. Вона була далеко від дому — працювала в Польщі, на нічній зміні. Раптом її охопила нестерпна слабкість, серце стискалося тривогою, а свідомість розмивалася.
#материнськесерце #історіягероя #памятаємо #зсу #смакперемоги #життяпіслявтрати
Серце відчувало біду
"Мені стало зле, не було сил, я не розуміла, що зі мною відбувається... Викликали швидку. В лікарні поставили крапельницю, не могли встановити діагноз", — згадує жінка.
Лідія Дергунова
Коли жінка перебувала в лікарні, донька Вікторія зателефонувала і сказала, що немає зв’язку з Cергієм, сином який боронив країну у самому пеклі війни. Тягучі дні очікувань, невідомість терзала душу, тривожні думки виснажували, але віра, що син живий трималася до останнього.
Сергій вважався безвісти зниклим, але результати аналізів ДНК підтвердилися. Родина отримала сповіщення, що 2 червня 2023 року на Донеччині, поблизу населеного пункту Кременчик, під час виконання бойового завдання, старший солдат, сапер Сергій Дергунов загинув унаслідок мінометно-артилерійського обстрілу. Йому було лише 36.
Лідія з сином Сергієм
"Я й досі не можу повірити, що мого Сергія немає... Живу надією, що це просто жахлива помилка. Що він ось-ось повернеться додому", — тихо каже Лідія Борисівна.
У Дмитрівці пройшли роки дитинства та юності
Лідія народилася 3 березня 1962 року у селі Дмитрівці, тут пройшли її дитинство, юність. По закінченню школи вступила до Олександрійського медичного училища. Розпочала свою трудову діяльність медичною сестрою у терапевтичному відділенні Знам’янської центральної районної лікарні.
Лідія Дергунова з чоловіком
Зустріла у своєму житті гарного чоловіка Сергія, вийшла заміж. У 1984 році у молодого подружжя народилася донька Вікторія, а в 1986 році - син, назвали як тата – Сергієм. Лідія перейшла працювати у Дмитрівську лікарню. А пізніше працювала завідуючою фельдшерсько-акушерським пунктом у Долині. У медицині пропрацювала 25 років і вийшла на пенсію за вислугою років.
Лідії тоді було 45 років. Вони з чоловіком утримували велике господарство, мали коня, 4 корови, вирощували телят, по 30-40 голів свиней. З раннього ранку до пізньої ночі працювали, щоб дітей забезпечити всім необхідним, дати освіту. У них все вдалося, діти виросли гарними людьми.
"Хоч догляд за господарством фізично виснажував, але то були часи, коли вся наша дружня сім’я була разом. Діти нам допомагали по господарству. Вікторія і Сергій закінчили Кіровоградський сільськогосподарський інститут. Донька - екологічний факультет, а син - фінанси та кредит", - згадує жінка.
Сергій школу закінчив із срібною медаллю
Сергій ріс допитливим, справедливим, допомагав у всьому батькам, любив ходити до школи, старанно навчався, у всьому хотів бути найкращим. Школу закінчив із срібною медаллю.
Лідія Дергунова з сином Сергієм на заході по закінченню школи
"Якщо щось не вдавалося у навчанні Сергій міг сидіти над підручниками поки повністю не розбереться в темі. Любив спорт — особливо футбол. Він був видатним гравцем місцевої команди ФК "Колос", де неодноразово визнавався кращим гравцем на районних та обласних змаганнях. Після його загибелі у рідному селі щороку проводять турнір його пам’яті. Мені дуже приємно, що мого сина пам’ятають друзі та односельці, вшановують його пам'ять. Його син, а мій внук – Андрій також захоплюється футболом, він зарахований в Олександрійський футбольний клуб", - розповідає мама загиблого захисника.
"Країну потрібно захищати, а не чекати"...
Сергій Дергунов у дитинстві
Коли розпочалася повномасштабна війна, Сергій в перші дні березня пішов до військкомату і став на захист Батьківщини. Дружина Олена відмовляла його, але він сказав, що країну потрібно захищати і він не може так просто чекати. Пройшов навчання і отримав спеціальність сапера. Перебував у Києві у Президентському полку, потім пройшов місячне навчання у Франції. Повернувшись був інструктором, навчав військових, мав позивний "Консультант". Пізніше його направили на Донецький напрямок, там ішли запеклі бої.
В останніх обіймах — віра в зустріч
Остання зустріч
Мама згадує останню зустріч із сином: "Ми востаннє бачилися у Києві у 2022-му. Вся родина приїхала. На вокзалі я обіймала його і не знала, що це востаннє. Не вірю досі… Тримаюсь завдяки своїй сім’ї, внукам, а їх у мене троє, всіх дуже люблю, радію їх успіхам. Але біль не зникає… Він просто стає тихішим на хвилину, а потім знову накриває хвилею".
Відкритий Кубок пам'яті Сергія Дергунова: футбольний турнір у Дмитрівській громаді
І хоча Сергій більше не повернеться, він живе в серцях тих, хто його любив, у пам’яті громади, в кожному футбольному матчі, присвяченому його пам’яті.
"Не можу повірити, що його немає..."
Лідія Дергунова щодня живе з болем, але й з великою гордістю — за свого сина, який не вагаючись став на захист своєї країни, своєї родини. Любов матері — безмежна. А син — назавжди в її серці та в серцях всіх, хто його знав.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
