У Дмитрівці мами, дружини, сестри та рідні загиблих захисників долучилися до висаджування квітів на Вишневій Алеї. Для когось це була можливість зробити добру справу для пам’яті своїх найрідніших, для когось — побути поруч із тими, хто переживає схожий біль, а для громади — ще один крок до живої культури вшанування.
Акція стала продовженням розмови, яка днями відбулася під час круглого столу в Дмитрівській громаді. Тоді говорили не лише про пам’ять і вшанування загиблих захисників, а й про конкретні дії, які можуть об’єднувати людей навколо турботи, вдячності та спільної відповідальності.
Від розмови — до спільної дії
Круглий стіл організувала та провела начальниця відділу культури та туризму Дмитрівської сільської ради Лідія Міркотан. До обговорення долучилися мами та дружини загиблих захисників. Говорили про те, як у громаді зберігати пам’ять про полеглих воїнів, як робити це не формально, а щиро, з повагою до родин і до кожної історії.
У засіданні круглого столу взяли участь шість родин загиблих захисників. А вже до самої акції з висаджування квітів приєдналося більше родин. Люди приносили квіти, саджанці, розсаду, допомагали висаджувати рослини та облаштовувати простір.
На Вишневій Алеї заздалегідь підготували 11 ямок у формі сердець. Саме в них родини висаджували квіти — як символ любові, пам’яті й вдячності тим, хто віддав життя за Україну.
«Для мене це важливо»: родини прийшли з квітами і пам’яттю
Сестра загиблого захисника Руслана Абаранока Ілона прийшла на акцію з квітами. Розповідає, що побачила повідомлення у групі й одразу вирішила долучитися.
— Придбала квіти. Для мене важливий такий захід. Це дуже хороша ідея, — сказала Ілона.
Ілона Абаранок та Катерина Середа висаджує розсаду чорнобривців
Для рідних полеглих захисників такі акції мають особливе значення. Це не просто висаджування рослин. Це можливість зробити щось власноруч для пам’яті близької людини, побути серед тих, хто розуміє без зайвих слів, і відчути, що їхній біль не залишається непоміченим.
«Тут якось відновлюється душа»
Дружина загиблого захисника Олександра Середи Катерина розповіла, що для неї участь у такій акції дуже важлива. Її чоловік майже рік вважався зниклим безвісти. Родина чекала, шукала, сподівалася.
— Втрата дуже болюча. 19 березня поховала чоловіка. Майже рік він вважався зниклим безвісти. Шукала, чекала, надіялася, але звістка обірвала останню надію. Мені дуже болить. Тут якось відновлюється душа. Відпрацювала декілька змін наперед, щоб взяти участь у висадці квітів, — поділилася Катерина.
Катерина Середа
Її слова — про те, наскільки важливо для родин загиблих мати простір, де можна не лише мовчки переживати втрату, а й діяти: садити квіти, приходити на Алею, говорити з іншими, бути частиною спільної пам’яті.
Квіти, вирощені з любов’ю
До акції долучалися і ті родини, які не завжди могли бути присутні особисто. Мама загиблого захисника Андрія Агафонова Валентина передала розсаду чорнобривців, які виростила сама.
Чорнобривці для українців — особлива квітка. Вони асоціюються з домом, материнською любов’ю, рідною землею, пам’яттю про близьких. Тому на Алеї пам’яті вони мають особливий зміст: це не просто окраса, а знак тепла, турботи й незгасної любові родин до своїх Героїв.
«Головне — щоб це була не формальна акція»
Голова Дмитрівської громади Наталія Стиркуль наголосила, що важливою була не лише сама висадка квітів, а й те, хто саме до неї долучився.
Наталія Стиркуль та Лідія Міркотан разом з учасницями Акції висаджують тюльпани
— Важливо, що йшлося не лише про саму висадку квітів. Головна ідея — щоб до цього долучилися саме родини загиблих захисників. Щоб це була не формальна акція, а спільна дія пам’яті, у якій кожна родина зможе відчути свою причетність, — зазначила Наталія Стиркуль.
За її словами, такі ініціативи допомагають громаді не просто говорити про вшанування, а робити конкретні кроки. Бо пам’ять потребує не лише слів, а й турботи, уваги та спільної участі.
«Такі акції об’єднують»
Мама загиблого Героя Андрія Зарецького Світлана зазначила, що подібні заходи дуже потрібні родинам, бо вони дають можливість зустрітися, поспілкуватися і підтримати одне одного.
— Це дуже добра справа, — сказала Світлана.
Учасниці Акції на Вишневій Алеї
Для матерів, дружин, сестер і рідних загиблих захисників такі зустрічі стають не лише спільною роботою, а й тихою підтримкою. Тут не потрібно багато пояснювати. Кожен приходить зі своєю історією, своїм болем, своєю пам’яттю. Але разом ця пам’ять стає видимою для всієї громади.
Алея пам’яті як місце вдячності
Вишнева Алея у Дмитрівці поступово стає простором, де пам’ять про загиблих захисників живе не лише в офіційні дати. Сюди приходять рідні, жителі громади, діти, односельці. Тут можна зупинитися, схилити голову, згадати тих, хто захищав Україну, і подякувати їм за життя.
Висаджені квіти — це символ того, що пам’ять має продовження. Вона проростає у спільних діях, у турботі про місця вшанування, у готовності родин і громади бути поруч.
Катерина Матко разом з учасницями Акції на Вишневій Алеї
Щоб Алея пам’яті квітла — потрібні не лише квіти. Потрібні люди, які пам’ятають. І в Дмитрівській громаді такі люди є.
Матеріал підготовлено в рамках проекту «Підсилення місцевих ЗМІ в Україні», який виконується за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу та NIRAS Sweden AB, та завдяки фінансуванню від Шведського інституту.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
