Судомами здригається земля: вірші, які не залишать вас байдужими

Мої шановні читачі! На ваш розсуд я пропоную свої нові вірші, які продовжують тему війни, про те що більшості болить. Але мені хочеться звернутись до тих, хто повертається з війни зі скаліченими тілами. Так важко звикати до незвичного, важко вчитися жити по-новому, з ускладненнями, але жити треба, бо ви потрібні дітям, дружинам, всім рідним.

Так, ви як справжні чоловіки, взявши в руки зброю, пішли на захист своєї країни, свого народу, але тепер, як справжні чоловіки, повірте в свої сили і живіть далі з гідністю. Якщо ви залишилися в цьому світі, значить ви ще тут потрібні. Вас залишили для того, щоб світ став добрішим, справедливішим, кращим.

Подаруйте радість життя вашим сім'ям, адже кожен з нас не дає своїм рідним через зайнятість на роботі того, чого вони заслуговують - уваги, підтримки. Дивіться з відкритим поглядом вперед і вірте, що все буде добре. Знайдіть в собі сили. Той, хто залишив вас тут, повірив у вас. Не підведіть. А жінкам - любові і терпіння. Неспроста це - хтось хоче, щоб ви стали кращими. Нам не дається те, з чим ми не могли б справитись.

Сплюндрована, знесилена земля

Сплюндрована, знесилена земля.

Зіяють рани рваними полями,

У смогу згарищ села і міста,

Споганені лихими москалями.

І сотні тисяч кинутих осель:

Усе розграблене, потрощене, розбите

І в кожнім домі оселився жаль

Про те, що там лишилось недожите.

ВійнаАвтор: Відкриті джерела

Химерами видніються дахи

У сутінках на тлі склепіння неба

І лячно так від мороку в дверях,

Ну, а в самих вже і нема потреби.

Щербатий місяць сумно загляда

У шиби, що осколками розбиті,

Скриплять, немов протезами, хвіртки

Своїм плачем над тими, хто убитий.

І свищуть кулі, і горить земля,

І біль на рівні скрежету зубного,

І спопелілі душі від ридань

За втраченим, що не вернути знову.

ВійнаАвтор: Відкриті джерела

Позаростали бур'яном двори,

У зарослях сховалися доріжки.

І хто й коли повернеться сюди?

Чи пробіжать по них дитячі ніжки?

Судомами здригається земля

І сукровиця росами виходить,

І сонце кров'ю небо полива

Тоді, як сходить і коли заходить.

За тих, хто ночі ці не пережив,

За тих, хто вдень залишив землю нашу,

За сиві коси українських вдів,

За плач дітей, за найгіркішу чашу,

За посивілих діток від страху,

За той потоп, що ви отак зробили -

Усім вам буде пекло на землі

І не достойні навіть ви могили.

Навіки прокляті ви нами, москалі.

Гортаю стрічку я новин фейсбуку

Гортаю стрічку я новин фейсбуку

І фото... фото... хтось загинув знов.

І мозок ніби облива окропом,

Душа в нокауті, нутріє кров.

На одному з військових кладовищАвтор: Відкриті джерела

Жнивує смерть і косить, косить, косить

І, лоно розриваючи землі,

Могили риють і солдат все носять,

Вкладаючи, як зерна у ріллі.

Дзвінки щодень - на шмаття душі рвуться,

У матерів, жінок і у дітей,

Що більше їхні рідні не вернуться,

І не діждатись вже від них вістей.

І знов вінки, і квіти в чорних стрічках,

Понурий натовп і нестямний біль,

Напівпритомні матері, дружини,

Гул співчуттів, що лине звідусіль.

ВідчайАвтор: Відкриті джерела

Загальноприйняту друковану промову

Начальник ТЦК проговорив.

Промова, для годиться, бо ні слова

Про того воїна, що ворог наш убив.

Що він любив? Чим жив? Про що він мріяв?

Спитай рідню. Душею говори.

І дай якусь, хоча б малу надію,

Що не все рівно вам, що рідшають двори.

Хати пустіють і пустіють душі.

Заклякли дні в скорботі і жалях,

І матері в скорботі поливають

Утоптаний до кладовища шлях.

Лежать вони - байдужості спокута,

Лежать чиїсь чоловіки й сини.

Та не лежать, в кайданки не закуті

Ті, хто привів усіх нас до війни.

На нуль відправить тих, хто всіх нас зрадив

І зраджував всі тридцять літ підряд.

Дать автомат, сто куль і дві гранати,

Й поперед війська хай ідуть всі вряд.

Від погані очистить всю країну,

Бо зрадників усіх зовсім не жаль,

Як не жаліли неньку - батьківщину,

А ми посмертно їм дамо медаль.

А цвинтар майорить все прапорами

Понад хрестів рядами і могил

І фото... фото тих, що вже не з нами.

Дивитись на це все немає сил.

Нема душі, вона, мов під гранітом,

Не на могилі він, а на душі лежить

І розум вже не хоче розуміти

Куди й чому отак життя біжить?

Ціна життя?!..Записано в законі

Це невід'ємне право на життя.

І чи спитав хтось ротного, комбата,

Чому у нього так порідшав стрій?

Над кожною могилою в пошані

Народ, не голову, а душу прихиліть

За те життя, що ними не прожите

З любов'ю і повагою живіть.

Без сумнівів

Тату, рідний, прошу, не журись

Що без ноги ти повернувсь додому,

Що мама крадькома сльозу втира.

Ти скинь своїх думок пекучу втому.

Адже це краще, ніж ходили б ми

Із мамою до чорної могили,

Де тільки б я з тобою говорив,

А ми б удвох уже не говорили.

Син тримає тата за рукуАвтор: Відкриті джерела

Безцінні миті бачити тебе

Удома, поруч нас і бігти з школи

Щоб разом сісти що-небудь робить.

Я буду слухатись в усьому, як ніколи.

Бо зрозумів який щасливий я,

Що в нас війна тебе не відібрала.

Так, мамі важко за усим одній

Та і сусіди співчуттям дістали.

Ну так, у мами зарплатня одна

Й на ліки ледве коштів вистачає,

І стогнуть ночі болями в тобі,

Та мама, тату, так тебе кохає.

Вона готова небо прихилить,

Щоб бачить в погляді не біль та сумнів,

Щодень щоб радістю ти міг прожить

Й від цього відмовлятись не розумно.

Бог тобі подарував життя

Щоб віддав добро й любов дружині,

Те що ти до цього не віддав

Й батька мудрість подаруй ти сину.

І не чоловіча риса в тім,

Що спиваться будете від горя.

Покажіть все краще що в вас є,

З подякою за шанс прожити долю.

Дні, які залишилися вам,

Проживіть у спокої й пошані,

Щоб душа дружини ожила

З почуттями, як вода в фонтані.

Щоб сини гордилися усі.

Незважаючи на те, що сталось,

Ви на ноги стали у душі,

Мужніми героями зостались.

Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!