Дмитрівка для Світлани Зарецької асоціюється з домом, затишком, майбутнім, яке вона старанно будувала для свого єдиного сина Андрія. Кожен куточок їхньої оселі, кожна квітка у дворі була просякнута її любов’ю та надією. А потім війна безжально вдерлася в її життя, залишивши по собі лише вирву болю.
Більше року мама жила в тривожному очікуванні, молячись за диво, але зустріла сина не в обіймах, а під скорботні звуки траурного маршу.
Андрій Зарецький, солдат, заступник командира бойової машини 82-ї окремої десантно-штурмової бригади, повернувся додому Героєм… на щиті, а в серці матері навіки оселилася глибока рана.
#героїсереднас #памʼятаємо #мамигероїв #життяпіслявтрати
Дитинство
Світлана Зарецька з сином та невісткою
Світлана Григорівна Зарецька народилася в селі Дмитрівці 6 жовтня 1964 року.
Мама виховувала дівчинку сама. На той час у Дмитрівці цілодобово працювали ясла-сад. І Світлану забирала лише на вихідні, бо працювала в колгоспі дояркою, тож на роботу приходила з самого ранку і поверталася пізно ввечері, працюючи шість днів на тиждень.
"Пам’ятаю, як мама до мене прибігала з гостинцями, коли між доїнням був час, а в єдиний вихідний мене забирала і ми їхали у Знам’янку на автобусі, купувала смаколики, гуляли по місту і поверталися додому щасливі", - згадує Світлана свої дитячі роки.
Народження сина - найголовніша подія життя
Сергій Зарецький
Після школи Світлана закінчила Знам’янське професійне технічне училище і 31 рік пропрацювала на залізниці оглядачем вагонів. Робота важка, але вона трималася. Саме тоді, коли робота і побут забирали усі сили, в її житті з’явився маленький Андрій — найцінніший, найрідніший. Свого сина Світлана виховувала одна, але з безмежною любов’ю.
Андрій народився 13 грудня 1987 року. Світлана мріяла, щоб її син ріс у світлому сучасному будинку, тож жінка почала будувати його сама і будівництво завершила через рік. У 1988 році перейшла жити у власну оселю. Молода мама, бабуся і маленький хлопчик — такою була її родина, у якій панували тепло, повага й любов.
"Мені допомагала мама, я була впевнена, що Андрійко під надійним доглядом. Я дбала про себе, про свою маму, про сина. Я була щаслива, бо мої найрідніші люди були поряд. Мама допомагала ростити сина, бо я працювала. Андрій ріс спокійним, добрим, справедливим і слухняним хлопчиком, мав феноменальну пам’ять, любив математику", - каже жінка
Освіта, кар’єра і кохання сина
Андрій та Анастасія
У 2006 році Андрій закінчив Дмитрівську загальноосвітню школу №1 і вступив до Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту ім. В. Лазаря, де здобув кваліфікацію інженера-механіка. Навчався гарно, отримував стипендію. Після закінчення навчання У 2011 році Андрій отримав посаду майстра виробничого навчання в Дніпропетровському професійному залізничному ліцеї, де пропрацював до 2016 року. Згодом повернувся до рідного села Дмитрівки, бо тут жила його дівчина – Анастасія.
Кохання поєднало життя Андрія та Анастасії. Вони створили міцну сім’ю. Андрій працював у Знам’янському вагонному депо: спочатку слюсарем, а згодом — майстром цеху. У 2017 році у щасливого подружжя народилася донечка Вікторія. З рідного села не планували їхати. Тож батьки придбали їм будинок.
Андрій Зарецький з донькою
"Я так раділа за них… Жили в злагоді і любові, народилася донька, мали свої плани на майбутнє, все у них складалося. Щаслива молода сім’я, але війна забрала життя мого сина і зруйнувала молоду родину", — зі сльозами на очах говорить Світлана.
Щасливу сім’ю зруйнувала війна
Андрій працював деякий час за кордоном, облаштовував помешкання. Проте, коли почалася повномасштабна війна, він був удома. 11 грудня 2022 року його мобілізували.
Андрій Зарецький з донькою та дружиною
Вірний присязі та своїй країні, Андрій мужньо виконував свій військовий обов’язок, захищаючи Україну від ворога.
"Я відчувала тривогу, мені приснився дуже поганий сон, але я не вірила в сни, в прикмети. Заспокоювала себе і молилася за сина, щоб Бог вберіг його", - каже жінка.
4 листопада 2023 року під час бойового завдання Андрій Зарецький героїчно загинув. Він до останнього боронив свободу та цілісність України.
Про загибель Андрія повідомили його побратими, він вважався зниклим безвісти, так як тіло не могли забрати з поля бою. Рік і три місяці родина очікувала на повернення полеглого захисника.
Його більше немає поруч, але він — у серці, у погляді доньки, в пам’яті бойових побратимів, у кожному клаптику рідного дому.
Маленька Віка — гордість родини
"Моя розрада, надія і підтримка – це мої дівчатка: невістка Настуня та онучка Вікуся. Вони часто відвідують мене, підтримують, допомагають. Я не знаю, що я без них робила б. Віка дуже старанна дівчинка, займається бальними танцями. Андрій пишався донькою, радів її успіхам.
Анастасія та Вікторія
Вона займає призові місця на турнірах, має багато кубків. Це наша втіха і гордість. Анастасія має дві вищі освіти, очолює центр позашкільної освіти, відповідальна до роботи, чудова мама та уважна до мене, як до рідної матері. Мрію про одне, щоб Україна перемогла ворога, запанував мир на нашій землі і більше жодна мати не пережила того, що довелося пережити мені", - каже жінка.
Світлана Зарецька
Світлана Зарецька живе з болем, який не втамується ніколи. Але водночас у її серці — нескорена любов, гідність і вдячність за те, ким був її син. Пам’ять про Андрія живе у кожному її слові, у кожній сльозі, у кожному дні, прожитому попри втрату. Він не просто син — він Герой, який залишив по собі приклад справжньої мужності, людяності й любові до Батьківщини.
І доки жива пам’ять — живий і Андрій. У серцях рідних, побратимів, односельців. У кроках маленької Віки, яка є його продовженням. У вірі матері, що любов сильніша за смерть, а правда — сильніша за війну. І в її молитві за Мир — такий очікуваний, вистражданий, необхідний кожному з нас.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
