Моїй осені: віршовані роздуми про творчість що надихає

Мої шановні! Сьогодні я хочу поділитись своїми роздумами про свою творчість, про те що надихає мене. Я народилася у вербовім краї на мальовничій Черкащині, зовсім поруч із Моринцями, де ріс Тарас Шевченко, де природа сама дихає любов'ю і неймовірним душевним теплом, де своєрідний побутовий гумор. Та вже 40 років проживаю на Кіровоградщині, але завжди думками лину у той край, який дав мені початок і дає силу досі - я відчуваю її, цю енергію.

Ця осінь особлива в моєму житті: багато прожито, а ще більше пережито, але кожній людині, яка зустрілася на шляхах моєї долі я хочу подякувати за людяність і добро, за досвід, що мене робив сильнішою, впевненішою.

Кожного з вас: знайомих чи незнайомих я завжди рада бачити на своїй сторінці. Приємно, що читаєте мою поезію. Ще більш приємніше коли бачу, що вам подобаються мої вірші - значить душі наші поряд, в одному диханні, в одному ритмі серця.

Моїй осені

Запроси мене, осене, запроси на побачення,

Закружляй мене вихором, у танку закружляй.

І що літ в мені літечок та не має те значення -

Душа лине леліткою по за мрій небокрай.

ОсіньАвтор: Відкриті джерела

Подаруй мені, осене, перли з хмар з неба просині

І червлені коралоньки із шипшин та глодів,

Зачаруй мене танцями з жовтим листом з рум'янцями

І дібров переспівами й ароматом садів.

Мої коси туманами не вкривай ще зарано так -

Моє серце ще світиться і любов'ю й теплом,

В моїй повені ніжності почуття пахнуть свіжістю,

Час не край мені, осене, а продовж на добро.

Не смути мене, осене, лебединими криками,

Журавлиним курликанням ти мене не смути,

Бо весною повернуться із любов'ю перлинною -

Їм надію на крила дай, крізь вітри проведи.

Ти побалуй пейзажами і красот вернісажами,

В галерею до вересня ти мене запроси.

Я купатимусь в радості і куди там до старості.

Дай пожить мені, осене, і натхнення неси.

*червлені коралоньки – темно-червоні корали

Наодинці

Наодинці з Богом розмовляю.

Що сказать мені? Про що просить?

Ти ж і так усе про мене знаєш,

Навіть те, про що душа мовчить.

Наодинці з БогомАвтор: Відкриті джерела

Я як всі: боюся і вагаюсь,

Ображаюсь, не завжди терплю,

Ворогам так рідко пробачаю

Та душею я не покривлю.

Я прошу помилувать і каюсь,

Сподіваюсь, намагаюсь, вчусь,

У покорі низько я схиляюсь

І тобі, і всім святим молюсь.

За тобою йду сліпим створінням,

Сповідаючись в своїх думках,

І прошу твого благословіння

Вибрать завжди найпевніший шлях.

Дякую за те, що завжди поруч,

За підтримку що у мене є,

За упевненість, душевний спокій,

За натхнення, Господи, моє.

Ніч із місяцем

І знову ніч снує безсонням морок

Й думки зринають з закутків душі,

І навперейми хаотичні фрази

Уже рядками стеляться в вірші.

НічАвтор: Відкриті джерела

Весь світ притих, дрімає у натомі,

І зорі сонно блимають в імлі,

Лиш місяць зазирає на сторінку,

Де ллються болі, любощі й жалі.

Отак із ним, зустрівшись потаймиру,

Перечасуєм зрідка навзаєм:

Сумні думки - голубить ніжним сяйвом,

А з романтичних - разом трунок п`єм.

Щораз удвійзі покіль обутріє

Беззвучну мову мрійно ведемо.

Думки сховаються до бажаного скутку,

Й ми в насолоді разом заснемо.

*потаймиру – подалі від усіх

* удвійзі покіль обутріє – вдвох поки настане ранок

Край натхнення

Я народилась у вербовім краї,

Де річка хлюпає в пологі береги,

Де джерельце сміється водограєм,

Де все моєму серцю до снаги.

Світлана Ткаліч

Де верболіз край річки виглядає

Як каченята у воді хлюпочуть,

А поруч качка з качуром гукають -

Нагодувати їх ряскою хочуть.

Десь, зовсім близько, тут Тарас Шевченко

Описував таку саму картину -

На цій землі залишив дух свій вічний,

Свою любов до неньки України.

Де в кожнім березі росте своя калина

І солов'ями повняться гаї -

Це й є моя маленька батьківщина,

Де я лишила корені свої.

Тому мені щоночі сняться верби

І тихий став з лататтям край села,

І стежка по якій босоніж мчала

Тоді, коли маленькою була.

Я оселилася в степу безкраїм,

Де колоситься шовком ковила,

Але у віршах я завжди співаю

Про край, де я маленькою була.

Українське селоАвтор: Відкриті джерела

Про край в якім черпаю я натхнення,

Про край в який душею проросла,

Де свого плоду найцінніше зерня

Джерельною водою полила.

Те, що я дарую вам на незабудь

Думка із душею любощі звивали.

Серце зімлівало в млосній таїні.

В полум`яні хвилі почуття пірнали

Й на папір рядками хлюпали пісні.

Розум і буденність смішкувались разом -

Зрадницьки шептіли: бути чи не буть?

Буковки ж, ажуром, заплітались в фрази -

Їх я подарую вам на незабудь.

Скептик кривосміхом, скорчивши гримасу,

Брязне прямо в очі: "Чи не перли це?!

І усе це марниця! В тебе катма часу!

А не то - відріжу й не таке слівце!"

Я то розумію - утеряла час я.

Будні, як неволя, зв`ялили політ

Творчої уяви і світосприймання,

І душа в хітині, і турботів гніт.

Та куди ж подіти ту пістряву повінь,

Що бурлить і томить, очі розкрива?

Хтось рядки читатиме й буде це як промінь

Від якого зтане серце, роблячи дива.

Може ще для когось - найліпкіші ліки,

Що розрадять душу, рвану на шматки, -

Значить не даремно я усе писала,

Солов’їли ночі й капали в рядки.

* на незабудь - на пам’ять

* душа в хітині – душа у панцирі

* зтане серце – розтане серце

* найліпкіші – найкращі

Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!