Дорогі мої, шановані мною читачі. Я хочу поділитися з вами тими почуттями, які зараз наповнюють мене, як і кожного з вас, бо не можемо ми стоять осторонь від того життя в якому самі живем, бо воно наше, в нашій країні, на нашій землі. Але кожен з нас повинен сподіватися тільки на краще. В кожному рядочку - моя душа, яку я дарую вам.
Осені
Стікає віск з плакучої свічі -
Чиєсь життя так швидкоплинно тане.
Як важко зараз пишуться вірші
Про світ краси природи несказанний.
Болить душа
Ця осінь пролетіла, наче мить,
Але із днів гіркого молочаю,
Бо моє серце за життя болить
Й щоднини душу я свою латаю.
І кожен день крізь пальці, як пісок,
Стікає час в молитві і надії.
І джгут тугий стривожених думок
Плете душа. О, Господи й святії!..
Пробач, красуне, якось напишу
Про позолоту і окаті терни,
Про вальсолист із вітром... Я прошу -
Це буде потім, по війні, напевне.
Ти ж прийдеш потім- знову чарівна,
Така зваблива, у осінніх шатах,
Ти будеш і кокетлива, й сумна,
Оголена, цнотлива і ... багата,
Плестимеш шалі з срібних павутин,
Лакованих каштанів назбираєм,
Дощів насієм із хмарин-ряднин,
Я пригощати буду м'ятним чаєм.
Палить городи будуть цигарки
І внуки веселитимуть на втіху.
Так буде. Ми протягнем дві руки
На зустріч морю радості і сміху.
Так буде. По війні. Пробач. Іди.
Тебе чекає вже промерзлий грудень.
Закутайсь тільки: далі від біди,
Бо зимний вітер вже холодить груди.
Сьогодні засніжило...
Сьогодні засніжило, замело
Чиїсь сліди, що повели до неба
І по-живому сумнівів сверло
Буравить душу: "В чім була потреба?"
Зима на війні
Лежать тіла, знівечені свинцем,
Безтямно бродять душі над тілами,
Земля волосся ніжним вітерцем
Голубить їх, як ніжні руки мами.
І сірий світ, не дивлячись на сніг:
Перлинний пил, чи смертне покривало...
Там твій товариш. Трохи не добіг
До бліндажа. Його там розірвало.
Та ти в цей час, підтриманий крилом,
Тих ангелів, що послані в молитві
Устав з колін, долаючи надлом,
Знайшов себе у найстрашнішій битві.
Бо там боролись: жах і щось людське,
Твоє сумління і бажання жити.
Не сором падать - тільки б підвестись
І гідності в душі не розгубити.
Нехай не місить час гіркі думки
І шмаття туги хай не ятрить душу:
За гріх чужий себе гвалтуєш ти -
Жорстокий час, сказати тобі мушу.
Та Божа іскра в серці хай горить,
Тебе тримає і людей, що поруч.
Не бійся Богу душу ти відкрить.
Він вже з тобою: справа і ліворуч.
І прийде час - ущухнуть відчуття,
Рубці розм'якнуть, щастя згоїть рани.
І в спокої розтерзана душа
Побачить світ новими кольорами.
Після бою
Земля хитається від мук
І поле, бомбами порите,
І дибиться суха стерня
Від болю, кров'ю вся полита.
Після бою
І сірий світ, і пустота
У серці і в душі витає,
А в голові - жура і крик
Солдат, що вже живих немає.
І страх зубами цокотить,
Тривога щемно прозирає
І віття зранене димить,
А поруч БТБ палає.
Теленька в голові:"Живий."
А тіло, наче заніміло,
І відчай повний у душі,
І світло в погляді тремтіло.
І плакав світ косим дощем,
Крізь одяг мив і душу й тіло,
І смерть із жалібним лицем
Втирала сльози ошаліло.
Такі красиві, молоді:
Їм би ще жити і кохати.
І скільки з бою матерів
Не діждуть діточок до хати.
І вила смерть сумним плачем,
Плащем, як саваном, вкривала,
Бог з неба блискавки кидав -
Життя в інтернеті
Вони, як всім свічки палали.
Народе мій...
Народе мій, і що з тобою сталось?
Не відрізняєш правди від брехні?
Погрязли люди в склоках і скандалах
На сторінках фейсбуку день при дні.
Отямтесь, нас розрізнюють умисне:
Все підкидають нам якийсь зашвар
І кожен з вас так у фейсбуці висне,
Немовби там життя, а там - базар.
Їм просто треба, щоб усі мовчали,
Щоб не ішли за правдою в борні,
Щоб ви отам, в фейсбуці, вибухали
І гасли ваші гніви в однині.
Ідіть, єднайтесь думкою й душею -
За нас ніхто не буде воювать.
Між нами й можновладцями межею
Розруха, трощі і гроби лежать.
Вони відповідальні за війну,
За цю корупцію в якій країна гине,
За ту, шокуюче страшну ціну,
Якою платим ми. А кров все хлине!..
Два фронти і один із них в тилу.
Всі кошти - на озброєння потрібно.
Всі сили вимагайте в влади - на війну,
Бо не побачим ми із вами світла.
Народе, не мовчи, іди, борись -
Твої сини отам в окопах гинуть.
Допоможи, народе, схаменись,
Бо знову нас, як завше, просто кинуть.
Не опускайте руки, бо війна
Прийде й до вас у кожну вашу хату
І буде в тому кожного вина,
Що не схотіли помогти солдату.
Ви що, ждуни? Війна ця не твоя?
Як прийде кат - питать тебе не буде,
Бо бузувіру не потрібен ти,
Йому не треба українці-люди.
Хтось одкупивсь, хтось десь кудись сховавсь.
Мине?.. Чекаєте? А хлопці там не вічні.
І що ви потім скажете сім'ї,
Як смерть загляне прямо тут у вічі?
Наслухалися блогерів в ФБ?
Всіх "посилають", всі закони " знають".
Нічого не стосується тебе?
Сидять: на долю й владу нарікають.
Ні там, ні тут. Опам'ятайсь, народ.
Нема надії?.. Посоромтесь Бога!
Він вас привів в цей час, у цей же світ -
Прийдіть до нього і візьміть в дорогу.
Молись, вся Україно, вір, проси,
Молися за синів своїх і дочок,
Молись за кожну крапельку роси,
За світ в вікні і за душі куточок.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
