Шановні читачі!
Сьогодні у моїх віршах розмаїття погоди, яке нам принесла цьогорічна зима: то снігом, то дощем, то ожеледь, то яскравий сонячний день - от так і лягло це у вірші. Сподіваюсь, читаючи, згадаєте всі ці перепади нашої примхуні-зими. Нехай вам сподобається. Приємного чтива.
Ніч стукоче...
Ніч стукоче беззвучно в поріг,
Впали зорі на сизі хмари,
Хрумкотить під ногами сніг,
Місяць сяйвом залив тротуари.
Зимовий вечір
І химери тіней на снігу
Уляглися на сніжнім ложе.
Місяць прут золотий в дугу
Через хмару зігнуть не може.
Фірмацитово-місячний світ
Ліхтарі, немов жовті опали,
Схолодили у хвищі свій цвіт,
Як камеї в дорогу упали.
Змерзле віття в цимбали гра,
Відбиваючи рідке стокато.
Із дерев кришталеві бра
Ожеледиця робить завзято.
Зимовий вечір
Та не довго стоять в кришталях,
В який світ ожеледа вбрала,
Бо ж зима зимогрій із даля
Вже жене - у вітрів відібрала.
І посиплеться вдрузки кришталь:
З тихим дзвоном впаде під ноги,
Світ накине серпанку вуаль
Й ковзелиця сплакне від знемоги.
А обабіч дороги доми
В ніч утупили очі лупаті.
Хтось десь хряпнув вхідними дверьми,
Хтось згасив уже світло в кімнаті.
В довгих тюлях заплутались сни -
Назлітались у теплі оселі.
Хай насняться всім дні без війни,
Й сни щасливі, солодкі й веселі.
Грудневий ранок
Вологу ниже сонце на траву,
Як бісер виснуть крапельки прозорі,
Неначе роси літні наяву,
Не вписуються в зимовім декорі.
Зимовий ранок
Проміння сонця - язики вогню
Злизали зорі всі на небосхилі.
Вже ранок поспіша назустріч дню.
Ще трішечки- лишилося півмилі.
За обрієм бавовну хтось скубе
І викидає в голубінь жмутками,
Навпроти - їх до себе хтось гребе
І розпуска по небу вже нитками.
Так хочеться спинитись і не йти
І в дивовижі світу розчинитись,
Щоб відродитись і себе знайти,
І по-новому світові розкритись.
Колише світ блаженну тишину,
В безмежжя світу із душі щось л'ється.
Не руки я, а душу в вишину
Тягну - Бог тішиться й сміється.
І знову зимовий дощ
І знов полоще дощ зимовий день,
Похмуре небо супиться сердито,
Зимовий вітер не співа пісень,
А спить в ріллі. Зима взяла десь сито.
Дощ взимку
І сіє, сіє замість снігу дощ.
Вітри згубили десь віолончелі,
Ніяк не витягнуть з боліт підошв,
Щоб знову наспівать снігів хурделі.
Вона вже хлюпа: мокра і сира
І шльопа по замурзаному снігу,
Зучора зимний вітер визира,
Та знов зустріла подругу відлигу.
Та - все туманні шалі розкида,
Прибрала гілля у прозорі краплі.
Туманище останній сніг з'їда
Й до неба линуть крапельки набряклі.
А з неба мжиця, наче мокрий пил,
Немов би не зима, а пізня осінь.
Морозе з вітром, наберіться ж сил,
Щоб повернути небу зимню просинь.
Ми знову хочем фетрів і манто
Побачити на зимній хугавиці.
Верніть зимі ви сніжне решето
І струни світу вітру, ви, музиці.
Хай грає вітер і співа пісні,
Зима танцює вальси і фокстроти,
Гаптує зимню казку в тишині
І майструє дивовижні гроти.
Закружляла в танці завірюха...
Закружляла в танці завірюха -
Все зробила дивом навкруги:
Натягнула шапки капловухі
На дахи, поля і береги.
Завірюха
Та мороз загаявся до пари,
Не покривши кригою річки
І стара ялина, як ліхтарик,
Запалила шишечок свічки.
Річка невдоволено буркоче,
Що мороз її лиш холодить,
А покрити кригою не хоче,
А вона ж - заснути хоче вмить.
Стомлений постійним буркотінням,
Очерет, схилившись, засина.
Йому сняться веселкові барви
В час коли на луг прийде весна,
Де стрекочуть цвіркуни у травах,
Співу птахів радий кожен лист,
А тепер лиш співу завірюхи
Акомпонує вітер-гітарист.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
