Поетичні рядки про рідне і близьке: лірика, яка розкриває душу

Вітаю вас, шановні мої читачі, на своїй сторінці.

Знову маю нагоду познайомити вас зі своїми новими віршами. Вони про рідне і близьке кожному, бо майже кожному довелося у своєму житті проводжати в останній шлях своїх батьків, переживати неймовірний емоційний стан від якихось подій, розривів стосунків, втрат. Про це мої нові сторінки. І звичайно, про кохання. Приємного вам читання. Дякую всім, хто зі мною на одній хвилі. Життя продовжується, бо треба жити, доки ми є.

Візьми мої руки

Візьми мої руки, зігрій їх у теплих долонях,

Дозволь прихилитись моїй до твоєї душі,

Відчуй, як тріпочеться серце від скроні до скроні:

Не треба нічого казати, ти просто мовчи.

ФотоколажАвтор: Pinterest

Не треба тривожити тишу старими словами

І чути не хочу я знов обіцянок нових.

Якщо тобі треба сказати щось - скажеш очами,

Що хочеш почути - почуєш, заглянь лише в них.

Коли ми так поруч - нам зовсім слова не потрібні:

Є дотик і погляд - вони все розкажуть за нас.

Мовчи й насолоджуйся тихим коханням безмірним

Доки ми разом, доки живі і є час.

Не тіло хворе...

Не тіло хворе - це твоя душа,

Порушив ти гармонію в природі,

Тому Всевишній шанс тобі дає

Набути рівновагу при нагоді.

фотоколажАвтор: Pinterest

Нагоду цю придумує він сам,

Щоб дати час подумати про себе.

Ти тільки не жалій себе, не смій,

А подивися за вікном крайнеба,

Зверни увагу ти на всю красу

І злийся з нею, і нема різниці

Що за вікном: чи сонце, чи йде дощ -

Краса у всім: черпай, як із криниці.

Відчуй себе частинкою краси,

Адже у Всесвіті все зроблено до діла.

Своїм єством гармонію неси,

Тоді й відступить хворість вся від тіла.

Хто нас лікує?

Час не лікує. Ти не сподівайся.

Просто із часом все прийде своє.

І поруч будуть люди і події,

Що Богом дано - все що є твоє.

ФотоколажАвтор: Pinterest

Бо Він завжди дає тобі надію

І в присмерку загублених ночей

Прошепочи до нього свою мрію

І світло з'явиться у прищурі очей.

Повідай йому болі і тривоги,

І душу виплач дочиста слізьми.

Він руку дасть і поведе в дорогу,

Де стрінешся з потрібними людьми

Які й на відстані та будуть найблизькіші,

Які лиш дотиком надсилою зміцнять,

Поруч яких ти станеш ледь мудріше,

Що крила подарують щоб піднять.

Хтось знайдеться, що зазирне у очі

Й переворушить все в твоїй душі,

В безвихідді хтось та протянне руку

І відшкребешся від зневір парші.

Час не лікує. Вигоять турботи

Про тих, хто не обійдеться без нас,

Домашні клопоти, завали на роботі,

Аптеки, черги, повний дисонанс.

Лікує нас звичайна чашка чаю,

Яку хтось з рідних нам приготував,

Обійми. Шепіт ніжний понад вушком -

Найбільшу глибу з тягаря зірвав.

Час не лікує, він тече спокійно,

Перетіка з що є у що було.

Живи сьогодні. Завтра стане вчора.

Час не поверне: що було-сплило.

Перегорни, кинь об землю незгоди,

Іди вперед попри нестачу сил,

Бо Він завжди веде тебе за руку

Вперед до світла, до твоїх світил.

Присвята (батькові і дітям)

Вже тридцять літ, як відкувала долю

Зозуля у небесному гаю

Й душа твоя, лишивши тіла болі,

Знайшла у небо стежечку свою.

ФотоколажАвтор: Pinterest

Пішов. Допоки болі вирували,

Допоки жалі плакали щодень,

Допоки сонце очі не сприймали

Й шматались серце і душа ущент,

Було усе німе, німе й байдуже -

Якась безвихідь і тяжка жура,

Та час іде, шліфує все і струже:

Поволі горя змаліла гора.

Спочатку в сни приходив. Говорили.

Водив мене в небачені світи.

Я бігала частенько до могили,

Бо не могла від втрати відійти.

Ти вже не біг щоденно на роботу,

Де все сидів від ранку й до пізна

І я, відклавши всі свої турботи,

Йшла до могили, зболена до дна.

Так, ти пішов, лишивши добрий спомин,

Біль втрати, що притишився в роках

Й щоразу гріє душу світла промінь,

Як ворушу по долі сторінках.

Твоя життєва прозорливість, мудрість

І цінність прижиттєвих настанов

Завжди говорять про твою присутність

В моїм житті. Ти тут зі мною знов.

Листа життя й мої роки на спадень,

Колись останній лист перегорне

І коли згасне вік в життя лампаді,

Щоб пам'ятали діточки мене.

Щоб спомини їм гріли змерзлі душі,

Поради їх тримали від падінь,

До кличу роду не були байдужі,

Бо рід, родина - міць наша й твердінь.

Горніться, підбадьорюйте, тримайтесь,

Радійте, разом в щасті і біді,

Разом до духа роду підіймайтесь

Й безсмертні в душах будете тоді.

Це не слова- це заповідь моя вам.

Найбільша цінність - світло у душі.

Навчіть любити рід свій тих хто з вами,

Й читайте внукам мамині вірші.

Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!

Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!