Шановні мої читачі, я пропоную вашій увазі вірші про теперішню пору року, яка несамовито ввірвалася в природу та наше життя ще з середини лютого, накіпішувала, поманила теплом, а потім повернулись холодні дні і ночі. Примхлива пора, яка приносить з собою оновлення світу, оновлення почуттів, сподівання на тепло в природі та в наших душах. Нехай ця весна принесе кожному сподівання на все найкраще. Приємного вам читання.
Не час
Хтось випустив весну серед зими.
Вона летіла стрімголов стежками,
З куделів хмар пташиними крильми
"Привіт!" - махала, сміючись нам з вами.
Весна
Лила у простір переспів птахів,
Що розбудили світ зненацька якось
І рихлий покрив зтончених снігів
Знесла умить. Все розбудила нащось.
І миттю витнув носа гіацинт,
Нарциси свої списики виносять
І краплями зелений оксамит
На чорному в наш погляд радість вносять.
Десь загубивши між лісів манто,
Накинувши на плечі теплу хустку,
Вона зухвало і обривчасто
Дзвеніла сміхом в кожного над вушком,
Промінням грала, аж до сліпоти,
В дуеті з сонцем рондо в високості
І зазивала суховій-вітри
До себе і до лютого у гості.
Яка ж ти чудернацька! Дивина.
Тобі ж не час іще, ще холод буде,
Ще поморозять ночі ніжний цвіт,
Ще кутаються в тепле поруч люди.
Куди спішиш не бачачи доріг?
Он ззаду ще сніги несуть хмарини,
А ти, ступивши не на той поріг,
Стукочеш в двері лютого хатину.
Десь там, поодаль, березень чека.
Іди до нього рудокоска гожа,
Укутайся, хоч трішки почекай,
Ще холод і весніти ще негоже.
Ну от, дивись: вже пада слідом сніг
І покрива перкаллю, що збудила,
Підсніжників дрижить легенький сміх.
Ну що ж ти, весно, отаке зробила?
Тепер, давай, туманом хоч покрий,
Проси у березня, зухвалице, підмоги
Хай з'їсть сніги і сонце попроси
Хай кине промінь, збудженим, під ноги.
Весна
Цвітом рясту майорять ліси,
Проліски між рястом голубіють,
Медуниця цвіт свій розправля
І калюжниці на сонці мріють.
Весна
Я не в силах все це споглядать,
Не присівши, щоб не доторкнутись,
Щоб усіх їх ніжно не обнять,
В насолоді щоб не посміхнутись.
Ліс різноголоссям ожива,
Вишиванками весна вкриває
І яскравим дивом сон-трава
У мої долоні заглядає.
Дивом цвіту повняться ліси
І душа наповнюється світлом
Від такої ніжної краси,
Від народження нового світу.
І, здається, те ж із року в рік
Та зрівнять і звикнуть не можливо.
Почуттями вириться душа,
Очищаючись, як світ по зливі.
Після весни зима?
Сьогодні віхола у гості завітала,
Війнула сніжним подихом зима,
Вузькі стежини знов позамітала:
Де ми удвох були, я вже сама.
Зимно на душі
Як мріяли ми зустрічать цю весну
В коханні, в щасті, в морі сподівань,
Та в душах крига мабуть вже не скресне
Від безлічі дрібних розчарувань.
Але як хочеться тепло твоє відчути,
Пірнути в ніжність трепетливих рук,
До щему все в душі перевернути
І знемагати від солодких мук.
І тільки в сні ловлю твої я очі,
Рука шукає руку крадькома.
Нам не забути ті щасливі ночі
Яких уже не буде. Все. Катма.
Ми ще не можем звикнуть до розлуки.
Не віриться: після весни зима?
Тягтимуться до рук ще довго руки,
Але ми вже не вдвох - я вже сама.
З тобою
Притулюсь до твого плеча
І уткнуся лицем у груди:
Хай життєві вітри мовчать
І цей спокій не йде нікуди.
Кохання
Розчинюсь у твоїй душі,
Розіллюсь всім єством і світлом,
І сузірь наших два ковші
Заясняться місячним сріблом.
На межі двох галактик душ,
Де зустрілися наші очі,
Лебедіння думок не руш,
Що струмлять крізь шляхів потолочі.
У розніжених наших серцях
Хай збирають сади зорепади
Й голубино в галактики шлях
Ми полинем в кохання принади.
І наповнений ніжністю світ
Заблукає в квітучих барвах,
І росою розтоплений лід
Заковза по шовкових травах.
Притулюсь до твоїх я рук
І розвію свої тумани,
І весь біль від життєвих розрух
Хай мине, хай його не стане.
Я ввійду у твоє життя,
Огортаючи душу світанням,
Обіпрусь на свої почуття.
Ми зіпремось на наше кохання.
Дві душі
Вокзал. Перон.
Усміхнені обличчя.
Весна. Прощання. Усмішки сумні.
Дівча. Юнак. І голуби в підхмар'ї,
А у дівчати очі осяйні.
Кохання
Кохання. Квіти і палкі обійми,
Щасливий погляд. Ніжності порив.
Рейок гул. Коліс залізних стогін.
Гудок прощальний весь перон залив.
Закрились двері. Поїзд вже рушає.
Прощальний погляд. Помахи руки.
Надія. Сльози. Ніжний поцілунок.
Сьогодні все згадалось крізь роки.
Але сьогодні на оцім пероні:
Весна... Вокзал... Дві постаті в дощі.
Холодний погляд. Сивина на скронях.
Німе мовчання. Дві чужі душі.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
