Шановні читачі, сьогодні пропоную вам вірші для дітей і про дітей, що дасть можливість провести час разом із дітками та поспілкуватися, адже вони - наше все, і ці хвилини - найцінніші в нашому і в їхньому житті, це пам'ять про нас на все їхнє життя - продовжуйте жити з ними в їхніх спогадах.
А також, я пропоную вашій увазі свою прозу, в якій також діти грають не останню роль, а можливо... Та ні, діти - це сенс нашого життя, бо з ними ми ростемо і розвиваємось, заради них ми живемо, заради них здатні на неймовірні вчинки та переоцінку ситуацій і своєю чергою - це наше джерело настрою, підтримки, енергії.
Діти війни - це особлива сторінка нашого життя, бо в них зараз до щему в серці своєрідне дитинство і тільки від нас залежить, що вони винесуть з нього на все своє життя. Приємного вам читання.
Вітер
Хтось стукоче за вікном.
Вітю звук лякає.
"Хто це там?.. Послухай, мамо!" -
Вітя виглядає.
Вітер
Хтось прийшов? Мабуть сховавсь.
За вікном нікого.
Вітер ставнями погравсь
І сховавсь за рогом.
Помічник
Вітя мамі помагає:
Пилососить, прибирає.
Посуд дуже любить мити,
І з квітками говорити.
Помічник
А найбільше любить він
Кактус обіймати:
Тягне всіх до нього,
Просить цілувати.
Він до кактуса так ніжно
Щічкою пригорнеться
І зовсім не розуміє,
Чому кактус колеться.
Тре, скривившись, рученям
Долоньку болючу.
Каже кактусу щодня:
"Друг ти мій колючий".
Кролик
Він пухнастий, хвіст маленький
Ти погладь його легенько,
Дай улюблену морквинку,
Гілочок та капустинку.
Лівчинка і кролик
Кролик схрумає сніданок,
Вушка чистить спозаранок.
Він по кліточці стрибає
І Софійку виглядає.
Софійка і цуценята
А у нашої Багіри
Народилось п’ять щенят.
П’ять маленьких, п’ять м’якеньких,
П’ять чорненьких цуценят.
Цуценята
Сунуть носики рожеві
До собаки під живіт,
Молочка в собаки просять.
"Цуценята, не сопіть.
Зараз мама з магазину
молока нам принесе,
Я наллю вам у корзину,
Будем пити – от і все".
Любить Аня курочок
Любить Аня курочок,
Всіх до них веде.
"Ко-ко-ко!" - з курчатками
Мама-квочка йде.
Дівчинка і курка
Півник вихваляється
Червоним гребінцем,
"Куд-ку-да!" - знеслася
Курочка яйцем.
Заглядає Анечка
До курей в гніздо:
«Мамо, ось яєчко,
Мамо, ось воно».
Аня і гуси
Аня їде до бабусі,
А в бабусі сірі гуси:
Гусочки купаються –
З Анечкою граються.
Дівчинка і гуска
"Га-га-га!" - гусак белькоче,
Анечку вщипнути хоче.
Наша Анечка швидка –
Утекла від гусака.
Лялька Катя
Є в Анюти лялька Катя.
Аня любить з нею грати,
Понадворі з нею ходить,
Дівчинка з лялькою
До знайомих в гості водить,
Колисає і гойда
Та лишень одна біда:
Не вкладеш ти ляльку спати -
Замала коляска в Каті.
Аня подивилась трошки
І поклала спать матрьошку.
Підійшла до мами швидко,
Вправно поправля накидку:
"В мене, мама, лялька є,
Доні їй не дістає".
Купили Олесі ми пластилін
Купили Олесі ми пластилін.
Лежав у коробочці сумно так він.
Олеся ліпити із нього взялась
І вийшов у неї дивний карась.
Дівчинка і пласилін
Зліпила вона полуницю
І синю із жовтим синицю.
Зліпила банан і малинку
І навіть маленьку машинку.
Ліпила вона помідори
І все що лежало в коморі:
Гарбуз, огірок, капустинку,
З малесеньких кульок калинку.
Втомилась вона вже ліпити
І стала під носик сопіти.
Розклали бруски пластиліну,
Як клавіші на піаніно
І показали як грати –
Як пальцями перебирати.
Пластилін
Бабуся і грала й співала,
Олеся дивилась, мовчала.
А потім як все зрозуміла,
То миттю взялася до діла:
Відсунула пальці бабусі,
Сказала: «Співай!» вже у русі
І пальчики бігали вправно,
Мелодія линула славно.
Олесенька грала проворно,
В бабусі захрипло аж горло.
Олесені ігри
У Олесі є батут –
Вихідний весь в неї тут.
Тут вона летить у вись:
"Сядь, бабусю, подивись!"
Дівинка і самокат Дівчинка на велосипеді.
То сміється, то примовкла.
Тут щось ходить таємниче,
Пісню щось собі мугиче.
Підлітає тут, як м’яч,
Не виходить, ну хоч плач.
Тільки скажеш: "Йдем у двір!"
Миттю звідти – ти повір.
Бо надворі дітвора –
Вже до них біжить: "Ура-а!".
У Максима – самокат,
Що вона взяла в захват,
А йому – на серце мед:
Притягла велосипед.
Кожен має що хотів
І гасають до потів.
Як наїздились, награлись –
Мовчки транспортом мінялись.
Ні скандалів, ні образ,
Якось мовчки так у нас.
Розуміють все без слів
Попри подив матусів.
Подарунок з доставкою
Вона сьогодні встала досить рано, а так хотілося ще повалятися в ліжку. Чула, як поруч спокійно посопував чоловік. Вона тихенько встала: не хотілося розбудити його, адже він ліг вчора такий втомлений за клопотами, хоча знала, що він все одно відчує, що вона піднялася і, спохватившись, примчить на кухню, щоб їй допомогти. Не оглядаючись на нього, вийшла на кухню, де її чекали вчорашні заготовки. Треба було встигнути все зробити до приїзду гостей: доприбирати на кухні, бо вчора не встигла помити посуд, доготувати страви, накрити на стіл. Чоловік із старшою донькою оформлять фотозону в центральній кімнаті, розставить меблі так, щоб всі помістились. Так хотілося святкового настрою, адже їх меншій донечці сьогодні три роки. Їй завжди подобалася ця святкова метушня, не зважаючи на клопоти по приготуваннях. Вона із задоволенням приймала гостей, бо це були їх давні знайомі, з якими приємно було спілкуватися, було що згадати і про що погомоніти. Вона глянула похапцем у дзеркало і залишилась задоволена гарною зачіскою, яку встигла зробити завчасно у свого перукаря.
За метушнею на кухні незчулася, як ззаду підійшов чоловік, ніжно обійняв і, вдихнувши запах залакованого волосся, прошепотів:
- Вітаю з днем народження донечки. Дякую тобі за таке диво.
Вона, з насолодою відчувала його дихання крізь волосся.
- У мене для тебе сюрприз, – продовжив він і на долоні протягнутої руки вона побачила поперед себе коробочку, в якій зазвичай дарують ювелірні вироби. Вона задоволено посміхнулася. Чоловік на свята дарував їй то кульчики, то сережки, які вона обожнювала носити. От і зараз вона стояла і в своїй уяві вже намагалася змалювати те, що відкриється їй з-під тієї темно-зеленої кришечки, вкритої замшем.
Перстень
У передчутті задоволення від того що побачить вона витерла вологі руки кухонним рушником і відкрила коробочку просто на його долоні. Від побаченого у неї перехопило подих. Серце, здавалося, завмерло на хвильку, але ця пауза в пару хвилин здавалася нескінченною.
– Ну ось. На весіллі не вистачило грошей на золоту обручку, довелось купити срібну. Я ж обіцяв, що подарую, - сказав він.
Вона повернулася до нього, знімаючи срібну весільну обручку і з неймовірним задоволенням сказала.
- Тоді сам і одінь.
Руки
Пролунав дзвінок у двері. Вона подумала про гостей, але ще було зарано. Дзвінок лунав так настирно, так довго. Вона проснулась, відкрила очі, щаслива від приємного сну і глянула на доньку, що спала міцно в дитячому ліжечку з бильцями у вигляді крил ангелів, яке перед народженням доньки чоловік своїми руками змайстрував і швидко вийшла відчинити двері, щоб той надокучливий дзенькіт не розбудив малу.
-Хто там? – напівсонним голосом запитала вона, одягаючи капці, незадоволена, що з такого щасливого сну цей ранній візит повернув її в реальність.
- Подарунок з доставкою! – відповів дзвінкий чоловічий голос за дверима. Вона відкрила двері і перше, що впало в очі – букет троянд, які дарував їй чоловік, коли приїздив у відпустку з фронту. У неї затремтіли руки, губи перестали слухатись і замість того, щоб розбігтись у широкій посмішці і подякувати, мимовільно стулилися, закривши десь у порожнині рота чи то стогін, чи якийсь невиразний крик, що звався з середини грудей і по перекошеному від болю лицю нестримним потоком покотилися сльози. Кур’єр з розгубленим поглядом, не очікуючи на таку реакцію, тицьнувши квіти, протягував велику коробку поперед себе.
- Ось, розпишіться за доставку, – пролепетав він.
Жінка з квітами
Вона стояла ледь тримаючись на ватних ногах і не знала що робити: чи радіти подарунку від чоловіка для неї і для доньки, який він замовив з фронту, щоб ще раз нагадати, про те, що пам’ятає і любить, чи, незважаючи на сторонню людину, виплакатися досхочу, щоб спустошити душу від того болю, що краяв її серце щоднини. ЇЇ так було жаль і себе, що жила вже більш як два роки без чоловіка через цю кляту війну, і дитини, в якої тато був тільки у телефоні та на портреті, що висів на стіні, де вони були такі щасливі, поруч одне біля одного в тому, іншому довоєнному житті.
Виплакавшись, вона поставила квіти у вазу, присіла, поклавши коробку, на край дивану. Їй так хотілося знову лягти, укутатись у плед і заснути, хотілось повернути той сон в якому бачила і відчувала поруч чоловіка, і довго не просинатись, насолоджуючись приємними відчуттями, але затуманений від сліз погляд впав на ліжечко доньки, що вже копошилася під ковдрою, просинаючись. Вона дивилася на своє маленьке диво і по її душі розтікалася ніжна повінь, наповнюючи тіло теплом і світлом. Вона пішла на кухню, вийняла з холодильника торт з трьома кольоровими свічечками, запалила їх і заповнивши погляд ніжністю люблячої мами, на яку вона тільки була здатна, підійшла до ліжка на якому стояла донька, спросоння потираючи рученятами очі.
Троянди
- Привіт, з днем народження тебе. Сьогодні тобі три рочки. Тато прислав тобі подарунок. Ходімо дивитись.
- Ура-а-а, подарунок від тата, ходімо, - посміхаючись, мала поспішно вислизнула з ліжечка.
- Почекай, тільки свічечки задми.
- Давай.
І не було святкового столу, і не було гостей, бо було не до гостей. І змішані почуття наповнювали тіло. А за вікном знову лунала тривога, що будила, ні – била церковним дзвоном тривогу за життя дітей, за чоловіка, за їх майбутнє. Вона закрила очі і прошепотіла:
- Господи, дай надію і збережи.
А донька нетерпляче шелестіла обгортками, намагаючись розпакувати подарунок від тата.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
