Шановні читачі!
Рада, як завжди, вітати вас за чтивом моїх творів. Пропоную вам нові вірші, які виклалися на папір цими днями. Ці вірші різні, як емоції та думки, які нами оволодівають щодня, а вони, як хмари в небі - пливуть собі і навіть не сподіваєшся, яка наступна випливе із-за горизонту. Отак і я: сіла писати на одну тему, а тут де не візьмись - рядочок народився і вже ручка пише якусь свою, нову історію, а те що хотіла написати ще, мабуть не визріло в душі, ще не викупалось в емоціях. Для всього потрібна та хвиля, що понесе тебе у відповідному напрямку і по тих шпаринках душі, щоб все виплеснулося з неї чи лагідними хвилями, чи вируючим штормом. На сьогодні ж - це те, що перебулося в моїй душі. Гарних хвилин читання. Добра і миру всім вам.
Вишиванка
Вишивала вишиванку мати сину,
Щоб беріг Господь його в злу годину,
Вишивала хрестиком, як уміла,
На полотні гарному, щоб до тіла.
Вишиванка
Вишивала з мрією на шлях вдалий,
На щасливу доленьку вишивала,
На любов червонії нитки брала,
Землю щоб любив свою чорні клала.
В чорних барвах мудрість, знання роду,
Прагнення до волі й сум народу.
Та сорочка білая – роду сила
З чистотою помислів, серцю мила.
Вишивала матінка дні і ночі
Й сяяли з молитвою її очі.
Радість-щастя в вишивку укладала,
Про калину в березі все співала,
Про тополі з вітром, що за тином,
Про коня і дівчину, добру днину,
Кодувала в символах сину долю,
Щоб він мав енергію, силу й волю,
Щоб відчув, вдягаючи велич роду
І зашитий ненькою захист коду.
Вишиванка мамина ця для сина
Люба щоб людьми була ця дитина.
Ця сорочка вишита та й на груди,
Щоб як рідного приймали завжди всюди.
Ці узори гладили її руки
З ніжністю, щоб син не знав в долі муки
І як тільки голочку в руки брала:
«Благослови, Господи!»- все казала.
З легкістю, із трепетом, із любов’ю
Вишивала матінка сину долю
І до серця складену пригортала –
Всю любов до крапельки віддавала.
Дякую, що ти зі мною
Дякую за світло в час пітьми,
Що ведеш мене від досвітку і з ночі,
За той час, коли з тобою ми,
За той світ, що бачать мої очі,
За дарунок – передать красу
У словах, рядочках і у фразах.
Квіти, свічка
Я в своїй душі твій світ несу
І доносю до людей щоразу.
Дякую, що ти мені даєш
Ті маленькі радощі щоднини,
Що мій голос чуєш, пізнаєш
І ведеш натхненно до вершини,
До вершини, де твої світи,
Де в простому чистота і мудрість,
Де благословляєш всіх іти
Й бачиш наших всіх страхів абсурдність.
На твоїх долонях бачу світ,
Який прагне справжнє розуміння,
Бачу ще сердець розпуклий цвіт,
Що до світла рветься із каміння,
Що до тебе рвуться під покров,
Простягаючи до неба руки
У натхненнім зові молитов
Під сирен і горя млосні звуки,
Просять: «Поможи і збережи,
відведи, дай сили і надію!»
Поверни синів до матерів
І здійсни найбажанішу мрію.
Музика
Криштальним дзвоном музика луна
І розбивається об душу по краплині,
Бринить в очах туманна пелена,
Із вій стіка кришталю по сльозині.
Дівчина, ромашка, пташка, скрипка
Вона, як море, хвилями торка
Найпотаємніші кути душі твоєї,
У кожну шпарку серця проника
І розриває всі попруги й шлеї,
Якими ти тримаєш почуття,
Щоб заховати те, що в середині.
Ти не знімаєш маску із лиця:
У тебе гарно все, як на вітрині.
Та музика звучить і розкрива,
Як вихором твої всі заборони
І як водою твердість всю змива,
І падають в твоїй душі кордони.
І ллється вже в тобі щось, струменить
Поза периметри душі твоєї й тіла,
Все що гнітило і що так болить,
Як камінь студеніла й пеком гріла –
Все вирветься у той стрімкий потік
І невагомим зробиться, як світло,
І кришталевою сльозою з-під повік
Проллється ще чистіше краплі срібла.
І в цій сльозі вся щирість і любов,
Як в музиці, яка приходить з неба,
Й твоя душа, як чистий келих знов –
Наповнюй, якщо буде в тім потреба.
Коли відчуєш, що набралось вкрай –
У музиці шукай свою розраду,
За нею линь, розлийся в світлограй –
Очистишся й даси собі ти раду.
Мелодія то птахою у вись,
То вихором, то жебонить джерельцем,
То лагідно, як хвиля обійма
І лічить твоє вкрай розбите серце.
Ми будем
Мене ще так ніхто не називав.
Цей голос твій, що вразив мою душу,
І місто це, і літо, і цей дощ,
І наша зустріч –почуття ворушать.
Дівчина і юнак танцюють
Ніхто так зустрічі зі мною не радів:
Твій погляд щирий сяяв, лився світлом
І хвилею п’янкою обіймав
Ті хвилі, що в моїй душі розквітли.
Ніхто так поглядом мене не цілував -
В нестримній течії купались очі.
Я слухала, а ти все сокотав,
Немов одні ми тут посеред площі.
Ніхто із нас не помічав дощу,
Що сіявся на плечі, на волосся.
Кудись спішили сотні парасоль,
А для нас час спинився. Чи здалося?
І захотілось взяти вихідний,
І не на день, чи тиждень, чи на місяць –
На все життя, щоб так сидіть із ним:
Кав’ярня, очі в очі, дощ періщить,
І відчувати дотик його рук,
І його трепет, і безмежну силу,
І тихий спокій біля цих грудей,
Мовчати й скинуть негараздів брилу.
Бо все що було до – усе не те,
Раптово стало зовсім неважливе.
Отак буває: квітка розцвіте
На камені і не чекає зливи.
І я готова, хоч на край землі:
Рука в руці, в однім-єдинім леті,
Лиш би разом. Ми пролетим в дощі,
Здолаєм всі життєві круговерті.
Мене ще так ніхто не називав.
Кохання шквал. Чи далі так і буде?
Не хочу зараз думать ні про що,
Але я знаю – ми з тобою БУДЕМ.
Дощ
Стрибають краплі з хмари на листки
І в бризках розлітаються по травах,
Змивають пил і світ в яскравих барвах
Милує око. І краплин низки
летять з дахів, відтанцювавши «степом»¹,
і вже в калюжах крутять віражі,
гопцюють², як мультяшні персонажі,
збивають бульби динамічним темпом.
Дівчина під дощем, дівчинка з парасолею
Дощ-веселун покрив увесь асфальт:
Дорога й тротуар – танцпол суцільний,
як на батуті, каплі емоційно
підстрибують – розпалюють азарт.
Дощ шелестить. Вже срібними штрихами
Розмалював пейзажі за вікном,
Неначе хтось із велетом-міхом
Дно розпанахав десь під небесами.
І спраглий світ все хлебче, хлебче дощ,
Земля все п’є, напитися не може,
Розмай³ радіє на земельнім ложе.
А ти з дощем потанцювати хоч?
Біжать, ховаються, тікають від дощу,
Всі поспішають – змокнути не хочуть,
Танцюючий цей вир байдуже топчуть,
Я ж під мелодію цю вірш вже шепочу.
В прозорім плащику мале дитя
В долоньки ловить краплі і сміється.
Дощ бризкає на личко, з ручок ллється :
Дитяча радість – справжні почуття.
А в нас дорослих дощ – це сум чомусь,
Хіба рільник⁴ радітиме за ниву,
А ми забули мить оцю щасливу,
Яка дитинство пригада комусь.
І ось воно: природа і дитя –
Вони злились в чуттєвім позитиві:
Дитяча щирість, що радіє зливі -
Ось вона енергія життя.
Тлумачення слів
- ¹ "степом" - різновид танцю, швидкий фокстрот, 50 - 52 такти за хвилину, легкий стукіт,
- ² гопцюють- стрибають,
- ³ розмай - ліс, гай та інша рослинність,
- ⁴рільник - це житель села, який вирощує та виробляє продукти.
Слідкуйте за нами у Facebook , Telegram , Viber та Instagram !
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
