Шановні читачі!
Наше життя - це вир емоцій, що супроводжують нас щомиті. Так хочеться, щоб позитивних емоцій було більше, щоб вони наповнювали всю душу і, розливаючись по тілу заповнювали нас, і не залишалося місця для негативу, щоб все, що несе негатив з дзвоном розбивалося об міцний покров доброї енергії і не проникало в наші серця. І з цим можна впоратись, якщо поруч є підтримка рідної коханої людини, бо в таких почуттях - сила. Та не обходиться життя без емоцій, які виснажують нас, їдять поїдом, оскільки не живемо ми з вами в гарній казці та ще й в такий тривожний час. В кожного своя ситуація в житті, свій внутрішній стан. Про це сьогоднішній колейдоскоп людських почуттів в моїх віршах. Я бажаю вам бути сильними, мати підтримку, будьте підтримкою комусь, будьте коханими і роздавайте позитив людям, бо все те світло, що ви відзеркалите в цей світ повернеться до вас і ваших близьких бумерангом добра і любові. Мудрості всім вам і щастя.
Запізніле кохання
У відлунні тихих ранніх трав
Ти прийшла веселкою до мене.
Ти прийшла, а я тебе шукав
Між туманів і манливих тернів.
Дівчина, квіти, пташка і скрипка
Ти прийшла до мене крізь роки,
Обізвавшись в серці стоголосо,
І пташиним помахом руки
Ранком у мою ввірвалась осінь.
Промайнувши в клині журавлів,
Прилетіла казкою ясною,
Вчарувала цвітом світлих днів,
Піснею лишилася зі мною.
Ти пам’ятаєш?..
Ти пам’ятаєш, схлипували дні
І плакало низьке похмуре небо?
Чому це так? Дай відповідь мені.
Навіщо це? А може так і треба?
Чоловік і жінка, чай, квіти
Зітха понуро, як душа, наш клен,
Колише сумно обважнілим листом,
А між травою – райдуги краплин:
Блищить роса, немов твоє намисто.
І твої коси, наче шовк цих трав
По яких руки, як по струнах серця,
І зорі у очах, що так кохав…
Згадалось все й наповнило до денця.
Все що було у серці розлилось
Медово-ніжним хвиленням суцвіття.
Я вдячний за дарунок від небес –
Прожить з тобою майже півстоліття.
Душі твоєї сонце і тепло
Мені до цього часу серце гріє
І буде так допоки в далині
Моя зоря життя не відзоріє.
Спливають спогади і мають наче віти,
Мов крилами розпачливо тріпочуть.
Роки-літа – непосидючі діти
Втікають і затриматись не хочуть.
На дорогах життя…
На дорогах життя не розбризкалась ніжності чаша,
А безмежжя душі переповнює повінь тепла,
У долонях амурів купається наше кохання
Скільки б випробувань наша доля для нас не дала.
Дівчина і юнак
Пройдем крізь буденність, крізь недоспані ранки і ночі,
Прошмигнем крізь зашкальний, хвилюючий вир почуттів,
Переступимо болі, залічивши палким поцілунком –
Кожен з нас помудрішати хоч би на стільки зумів.
Пропливає життя в незакінченім коловороті:
Що не так – все лишає нехай непомітні сліди
І завжди залишаються тільки приємні турботи
З тими хто завжди поруч, про тих хто привів нас сюди.
У цей рідкісний світ, де з’єдналися наші частинки,
Де в потоці любові два погляди гріють серця,
Де сплелось воєдино коріння палкого кохання
Двох споріднених душ, яке ми пронесем до кінця.
Ти пробач…
Ти пробач за мої радості.
Ти пробач за мої болі.
Звикла я, як і в минулому,
Всім ділитися з тобою.
Дівчина, закохані у відблиску окулярів
Всі незгоди пополам були,
Ну, а радість вдвоє більшала,
Та сьогодні голос з холодом
На байдужості замішаний.
Тепер нарізно в нас радості,
В кожного свої нещастя:
Не утримали, розбили ми
Дві частинки свого щастя.
Зранена душа
Моя душа німа від холоду
Лиш біль, печаль.
Закута кригою, розколота –
Нестримний жаль.
Вогонь, дівчина, пісочний годинник
І слів нема. Душа приречена
Сумним плачем.
Ніхто не бачить сліз розпечених,
А в тілі щем.
Щемить душа від п’ят до нігтиків –
Нестримний біль.
Душа в периметрі заліплена
І крик довкіл.
Вона кричить німою мукою.
Байдужість зла –
Впилася в серце ти гадюкою
І кров спила.
Забита, каменем зажбурляна,
Сліпа, як тінь.
Безвільна птаха, крила скручені.
Де хочеш дінь.
Вона ще горнеться зневірена –
Шука тепла.
Останнім подихом надії
Згора до тла.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
