Передова - ходьба по лезу: вірші про війну поетеси Світлани Ткаліч

Дорогі читачі, сьогодні мої вірші про наболіле, про те, що допікає багатьом - відношенню до пам'яті тих, хто загинув за наше життя, відношення до того, що робить з нами ворог. Перебуваючи в деяких містах і установах бачиш відношення оточуючих та ставлення до тих, хто нас захищає. І безмежно вдячна кожній людині, які розуміють, що хвилина мовчання - це не відбувальщина, а шанобливе ставлення до захисників та захисниць, які віддали своє життя за нас з вами. І бачила в одній з державних установ міста Олександрії очі військового, який з вдячністю дивився на оточуючих за те, що люди всі з працівниками установи встали і стояли під час хвилини мовчання і бачила очі військового з глибокою скорботою і розчаруванням в іншому місті, де зупинився о 09.00 тільки він один, а всі байдуже поспішали у своїх справах. Соромно було за всіх цих людей. Хотілось запитати куди б вони поспішали, коли б на голову сипались снаряди. А тут - дали можливість жити ціною своїх життів, а народ невдячний і не хочуть думати про це зараз, не говорячи вже за пам'ять на віки. Люди, схаменіться, включіть мізки, між вас ходять жінки, матері, діти тих, хто загинув. Будьте добрішими, співчутливішими і мудрішими, бо неповага ваша не навчить поваги ваших дітей і внуків до цих подій, до народу, бо тільки разом - ми сила. Хочеться крикнуть - люди, будьте людьми!

Хотілося б, щоб хвилина мовчання звучала о 09.00 так на все місто, як звучать тривоги і кожна секунда відлунювалась у серці кожної людини. З великою повагою до своїх читачів.

Хвилина мовчання

Одна хвилина, шістдесят секунд -

Це мізер, а яка велика шана.

Устань, подумай і на цифру глянь -

Це кількість душ загиблих - стань в пошані.

Хвилина мовчанняАвтор: Pinterest

Постій, подумай, скільки ж це рядів

Їх стало б тут ураз перед тобою?

Отак і стали, як стіна вони,

Для захисту готові йти до бою.

До бою за цю землю, за народ,

За нас із вами, за свої родини,

За всіх кого й не знали при житті,

Але й за них боролись до загину.

Вони не хтось там, а такі як ми,

Але сильніші і морально й духом,

То ж заслужили шану всі вони -

Ти ж покажи це лиш єдиним рухом.

Тебе не підіймають йти у бій

І кат тебе не підніма на розстріл -

Постій, подумай, що найкращі там,

І в цю хвилину шану влий у простір.

Нехай хвилина щирості з душі

Заповнить все навкруг і зрине в небо,

Любові мить за ціле їх життя -

Їх душі мають в цім свою потребу.

Щоб знали, що зовсім не просто так

Вони лишили землю цю й родину,

Серця розбиті матерів, жінок

І найдорожче - це свою дитину.

А ми усі чомусь так спішимо

Бездумно, так байдуже, так цинічно,

Лиш одиниці зупиняють мить,

Але життя запише їм це в вічність.

Приємно бачити, коли в хвилину цю

Всі зупиняють хід, їзду машин,

І без різниці чи військовий ти,

Чи робітник, службовець, а чи чин.

І сумно, коли бачиш жах:

Усі самі в собі - байдужі лиця:

Морозяться, не хочуть зупиниться -

На це все гидко, вибачте, дивиться.

А той військовий, що спинивсь, стоїть -

В очах журба, а серце щемно плаче,

Бо за хвилину мертвих всіх згадав,

Ну, а живим він побажав удачі.

Витає гул думок у тишині

І застигає в відліку хвилина,

Думки летять в небесну вишину...

Та скільки їх по адресу долине?

Повинен люд увесь отак стоять,

Як всі стоять за нас, що нас боронять.

Упевненість і міць це війську дасть

Й на захист стануть ті, кого хоронять.

Бо тут же наше: це свята земля,

Наш рід могутній і віки незламний,

Наш роду дух, ліс, ріки і поля

Й старий Дніпро із плачем Ярославни.

Присвята поверненим з полону

- Ну, не плач, усе нормально, мам!

А в самого ком у горлі тисне.

Ось вони: і соняхи, і вишні,

Рідне сонце над полями висне –

Почуттів усіх не передам.

Повернення з полонуАвтор: Pinterest

- Заспокойся, все нормально, мам!

- Господи, синочку, я ж молилась, -

Мама, як голубка, в трубці билась,

Через сльози всі слова давились,

Та для сина голос цей - бальзам.

- Я уже в своїй країні, мам!

- Я люблю, синочку, й обіймаю,

На своїй землі тебе вітаю!

- Ти не плач рідненька!

- Обіцяю!..

- Боже, дай наговоритись нам.

- Я не можу говорити, мам!

Адже нас тут є таких багато.

Ти скажи хоч слово, як там тато,

Чи вціліла наша рідна хата?

Бо вже іншим телефон віддам.

- Я вже скоро дома буду, мам.

- Синку, я тоді й скажу новини.

Бо не взмозі розказати сину,

Що не стріне батько на гостину,

Що нема домівки, окрім ям,

Але щастя - повернувся син,

З довгого проклятого полону,

Як згадає, аж душа холоне,

І в молитві ніченьки безсонні,

Бо лишився в неї він один.

Боже, Боже, скільки ж таких мам

Ночі молять, простягають руки,

Скільки, Боже, в світі треба муки,

І розривів цих жахливих звуків

Руйнувань, смертей, страшенних драм,

Щоб почув ти, Боже, голос наш

І наслав на ворогів проклятих,

Чи мару, рогатих, чи хвостатих

І отих плановиків заклятих?

Учини їм шабаш на відмаш

І нехай їм буде не до нас,

Не до планів: знищити і стерти.

Так, вони в нас встигли зброю сперти

Та не може Україна вмерти,

Бо вогонь до волі в нас не згас.

Ніхто не верне...

Яку б ти кару, не придумав, Боже,

Для наших ненависних ворогів,

Але народу це не допоможе,

Ніхто нам не віддасть усіх боргів.

Ніхто не повернеАвтор: Pinterest

Бо хто поверне і яким же чином

Чоловіків, що згинули в війні,

Чи верне хтось розстріляного сина,

Що не приїхав навіть у труні?

Чи хтось поверне тих на кладовищах,

Які під прапорами на віки,

Чи тих, хто скрізь згорів у димовищах,

Під обстрілами: діти і жінки.

Хто верне тих, хто заживо згоріли

Від сонцепеків, фосфорних ракет,

Здоров'я верне тим, хто уціліли,

Хто верне, те, що зруйнував шахед?

Хто верне нам розгромлені всі села,

Зруйновані й затоплені міста?

Хто верне погляди жінкам веселі?

Хто верне всім знівечені літа?

Хто нашим дітям верне їх дитинство,

Яке у них забрали назавжди,

Що замість радості лиш страх і вбивства,

І їх батьків розстріляних ряди?

Із цих дітей уже десятки тисяч

Ніколи не обнімуть татуся

І тільки з фото, що на стеллах висять

В застиглій посмішці всміхаються.

А хто поверне все майно оте,

Що у труді так важко наживали?

В садах спотворене гілляччя не цвіте,

Лиш на розвалинах квітки пооживали.

Все перебудеться, усе переболить

І якось відбудується помалу,

Бо всім живим нам далі треба жить

І йти до переможного фіналу,

І пам'ятать оцю страшну ціну,

Яку народ віддав за мирне небо,

Не забувать криваву цю війну

І кожного в ній пам'ятати треба,

Бо кожен з них із вірою у бій

Іде за нас, за землю, за країну -

То ж треба нам усім тримати стрій

І боронити неньку Україну.

Передова - ходьба по лезу

Там день і ніч, немов шакалів воєм

Снують ракети, сипле смерті град,

Там безпілотники і дрони зависають,

Цинічно всіх вкладаючи у ряд.

На передовійАвтор: Pinterest

Там шухкають, як змії вогнемети

І спалюють живе все навкруги,

І глушать слух ряди гранатометів,

Обстрілюючи наших довкруги.

Там кожен день для них - ходьба по лезу

І кожен день, немов карткова гра.

Не знаю я, як можна натверезу

Дивитись на усі химери зла.

І кожен день невіруючі в Бога

Щонайщиріше моляться йому.

Не вірте, що не страшно їм нічого -

Їх смерть там вчить найшвидше усьому:

Любить життя і дорожить хвилини

І цінувати тих, хто поруч них,

Там незнайомі стали побратими

Й невиручка завжди всіх б'є піддих.

Там кожен день смерть дивиться у вічі,

І кожен день хтось друзів утрача,

І кожен день гартується там мужність

Й підтримка в шані дружнього плеча.

Там дух зростає, витримка і воля,

Там страх і злість переростають в міць.

Усіх хто там - їх всіх обрала доля,

Збираючи із найрізніших місць.

Та їх єдна усіх відповідальність

За цей народ, за наше майбуття,

За волю, мир, за рід і за родину,

За землі, що чекають вороття.

Щоб знов сплелося наше все коріння

І виросло в міцний і гордий рід,

Щоб в мізках всіх настало враз прозріння

І не ділилися на захід і на схід,

Щоб рот закрили кожному чинуші,

Якщо надумають народ оцей ділить,

Бо весь народ єдино хоче в мирі

В країні рідній, на землі цій жить.

Слідкуйте за нами у Facebook , Telegram , Viber та Instagram !
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!