В обіймах осені: гарні вірші Світлани Ткаліч про незабутню пору року

Шановні мої читачі, сьогодні вашій увазі те, що навіяла осінь, все те, що навколо нас, без чого, ну - ніяк: не обминеш його, не перестрибнеш, не об'їдеш і не обійдеш, бо воно в твоїй душі, в тобі живе і дихає разом з тобою. Дякую, що ви зі мною на одній хвилі. Миру вам і злагоди, добра і всього найкращого. Життя продовжується і ми маємо жити з вірою в світлі для всіх нас часи.

В обіймах осені

В обіймах осені шепоче мені листя

Про долі на розламі двох епох

І в цьому пошумі й народне, й особисте

Сплуталось в війни переполох.

Дівчина і осіньАвтор: Pinterest

Розкришені ілюзії й надії,

Втрачені історії життя,

У воєннім смогу дні й події

І сирен нестерпне це виття.

Годинники настінні завмирають

Сотнями щодня у сотнях хат

Й на колінах люди зустрічають

На щиті привезених солдат.

Воєнні осені - вони також, як навпіл,

Дві різні паралелі прожиття:

У нас вона тут вся вирує в барвах,

А на нулі у сірих відчуттях.

Тут поволока із доспілих яблук

Так щемно забиває подих твій,

Там затхлий смерті дух безперестанку,

Де пекло, де іде за боєм бій.

Із кольорів - болотні й небо синє,

Бо всюди лиш обрубки стовбурів

І де- не-де лиш труситься осина,

І може клен ще десь недогорів.

Там мізками ти колір не сприймаєш,

Бо по дотичній небезпека й жах

І пильнувати ворога ти маєш-

Відповідальність на твоїх плечах.

Лиш в снах рідких між тих пекельних буднів

Насниться берег і розквітлий сад,

Ставок, де заглядають хмари блудні,

Чи може цей барвистий листопад.

У поглядах нема цих барв в мільйонів

Через утрати і пекучий біль,

Їм розпач сивиною вкрила скроні

У вихорі воєнних божевіль.

В них відчуття на паузі застигли,

Жбурляє таймер дні з календаря,

Не до листви їм, що вітри постригли,

Не до кущів в багряних кептарях,

Не до тих спогадів, що вечори шепочуть

Про зорепади місяцю й зіркам,

В них кожен нерв, оголений, клекоче

І б'ється серце в ритм рясним дощам.

Та все колись переболить, загоїться,

Все пройде, як і осінь ця сумна,

Ми вийдем з фази в'язко-затяжної

І стане зрима нам краса земна.

Осінні дні...

Осінні дні у осені життя,

Думки осінні не такі барвисті,

Частіше смуток не спада з лиця

І очі в усмішці вже не такі іскристі.

Осінні дніАвтор: Pinterest

Ще більше хочеться душевного тепла

І внутрішнього спокою й любові.

Пора свою корекцію внесла

В бажання: щоб усі були здорові.

Хоча ще мрієш, десь кудись летиш

Та знаєш - найцінніше це родина,

Ти точно знаєш - осінь пролетить

І шлях поверне в срібнокосу зиму.

А покищо на лавці у парку

Сидиш в гостинах осені своєї,

Де пише лист осінній на листку

Ця осінь, що гуляє по алеї.

Так ніжно вітер пасмо ворухнув,

Ти в насолоді, променем зігріта,

Милуєшся, а він уже чкурнув

За павутинкою із бабиного літа

І гонить їх безмежну канитель

З срідлястим відблиском, заледве зримі,

Та осінь в руки вже взяла портфель

Й складає дні, що нас ведуть у зиму.

Я усміхаюсь. Й пелена тепла

Мені додасть енергії і сили:

Між кутиками усмішки крива

В душі вирівнює усі кути і схили.

Маленькі радощі

Маленькі радощіАвтор: Pinterest

Маленькі радосщі великого життя...

Чому велике? Просто ти - людина,

Яка із Богом по душі єдина,

Бо ти його творіння і дитя.

Життя - це нагорода з нагород,

Воно благословенне Богом зразу.

Чи буде з нього витвір із алмазу,

Чи змісить в твань подій коловорот?

Усе залежить від твого обрання,

Бо вибір перед кожним кроком є:

А чи продати душу - це твоє,

Чи сяяти шліфованою гранню.

У світі бездоганності нема,

Алмази й ті якісь дефекти мають:

Щоб мати діамант - їх обробляють,

Ну, а душа шліфується сама

Через пізнання цінності й любові,

Через пізнання світу і добра

І щоб настала ясності пора,

То треба, щоб і ви були готові

До щирості й відкритості в собі,

Як та ріка, що джерело вбирає,

Як те зело, що літній дощ вдихає.

І вже душею дивиться твій зір.

І бачиться усе навкруг інак,

І чистотою твою душу світить

Й милуєшся творінням цього світу

І відчуваєш дивовижний смак.

Скажи мені, а чи тобі дано?..

Скажи мені, а чи тобі дано

Впиватись тишею і розчинятись

І смакувать блаженство, як вино,

Не маючи бажання відірватись?

Дівчина, лороги Автор: Pinterest

Ти з насолодою в мелодії тонеш,

Стозвуччя хвилить на рівні з душею,

Ти знову світу новизни ковтнеш

Й розполониться втіха над землею,

І хвилі неймовірні теплоти

Заллють весь світ, що зможеш ти ввібрати,

І досягнуть такої висоти,

Що годі вже й словами передати.

Скажи мені, а чи тобі дано

Почути голос власного сумління,

Що поросло байдужістю давно

І егоїзму всіяно насінням?

Чи є в тобі порядність, доброчесть,

Чи відчуваєш ти відповідальність?

Чи в твоїх грудях, як завжди, протест

Проти того, що рве твою реальність,

Що десь у якісь миті прозріва

Й ледь зримим променем вриває з глиби?

Ти ж можеш це відчути, як дива

Того, що у тобі, зробивши видих .

Ти зрозумієш, як прекрасно жить

І дарувати світу своє світло,

І таким дивом треба дорожить,

Бо це дарунок від оцього світу.

Скажи мені, а чи тобі дано

Почути поклик серця крізь гординю,

Щоб розрізнить: де цінність, де лайно,

І вигребти все, що взялося гниллю?

І хай цей поклик буде, як маяк

В твоїм житті й дороговказ для інших,

Бо кожен з нас в своїм житті мастак,

От тільки з різного своє життя ми місим.

Скажи мені, а чи тобі дано

Розчути голос Божий, що так кличе?

Відкрий йому в своїй душі вікно -

Душа хай вільністю твоя задише

І буде тобі щастя і той шлях,

Що найсвітліший і без меж широкий,

І йтимеш вільно по усіх світах

Без перепон, а не карачки й боком,

І стачить світла і тобі й усім,

В душі пагінням порослі розпустить,

І все найкраще, що ввібралось в нім

В цей світ проллється і тебе відпустить.

Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!