Шановні читачі, сьогоднішня публікація, як завжди, про все те, що поруч, про те, що оточує, про те, що переживають мільйони людей, бо нікуди не викинемо переживання через війну, що триває в нашій країні. Я пропоную всім вам розмішати свої емоції під час читання віршів і бажаю всім миру, злагоди і сподівань на краще. Миру і добра в ваших душах.
Шепіт
Ти чуєш гул, цей шепіт на весь світ?
Здається, що шепоче все на світі.
Це матері шепочуть молитви
З проханнями на поміч їхнім дітям.
Дівчина в молитві
І линуть молитви і день, і ніч
Одна з поперед одної до Бога,
І мами, як свічки горять у них,
Вимолюючи діточкам дорогу.
Шепочуть мами молитви свої,
Зливаючись в безмежному просторі
І струменять у вись вони з землі
Такі яскраво-ніжні, аж прозорі.
Бо в них надія, віра і тепло,
І щирість материнського бажання,
Щоб в їхніх діток добре все було:
Про захист і покров всі їх благання.
Лунає шепіт українських мам,
Як стріли з серця світлом вириває
На захист воїнів, на захист їх дітей
У цій війні, що котрий рік триває.
Цей шепіт ще гучніший за сигнал
Усіх тривог, що в жах усіх приводять,
Гучніше від розривів бомб, ракет,
Від свисту куль, що все навкруг молотять.
Не зневіряйтесь, коли щось не так,
Коли приходить звістка в дім страшенна.
Не значить це, що Він вас не почув –
Це закінчилась доля в них наземна,
Бо ж невідомо жодному із нас
Коли чия закінчиться дорога
І коли прийде той останній час.
Нам не данó. Це привілея Бога.
Ви вірите: не знаю що сказать.
Я знаю лиш одне – він всіх нас любить,
Та ми в таку устряли смертожать,
Що смерть сама вже про зупинку трубить.
Образа
Яке даремне діло ці обрáзи,
Лишають тільки рани у душі.
Ну не виходить відпустить відразу
Слова і вчинки, змішані в ковші
Образа
Людей фальшивих у дволиких масках,
Що Богом прикриваються й хрестом
І важать за добро брехню на шальках¹,
Що вивершена підлістю і злом.
Вони забули заповіді Божі –
Не осуди і не оговори;
Глухі й сліпі в житті, на агнців схожі
Стоять у церкві й руки догори
Протягують у молитвáх до Бога,
Бо забувають, що він не сліпий
І зрить злорадістю устелену дорогу,
І ляскаючі язиків ціпи²,
Що б’ють у душу, залишають рани
За чисті помисли без потайних думок.
Вони ж не думають, що душі рвані
Закриються від них на той замок,
Який ніколи їм вже не відкрити
Після розборів, хоч і сто пробач
Промовиш та душа навік закрита
Хоч ти винися і хоч скільки плач.
Нема довіри тим, хто душі топче,
Нема любові, де завжди підтекст,
Де хтось урвати в іншого щось хоче
Між іншим, за спиною. Так - це тест,
Життя – це тест на зради й на довіру,
На добродушні почуття і міць,
Щоб не посіять у душі зневіру
І не залишить опустілих місць
У тій душі. Ти хочеш переможно
Стоять і голову із висока тримать?
Це ж просто напоказ. Це не серйозно,
Бо ти не хочеш почуття виймать,
Які насправді, потім в самотині
Розпечуть душу й нитимуть завжди
І ти збиратимеш для яду по зернині
Всі вигадки, щоб оправдать ряди
Всього, що нагороджено й забито
Між безлічі твоїх нерозумінь,
А можна ж було б просто в щасті жити,
Тільки б докласти мудрості й умінь.
Яке ж страшенне діло ці образи
І шрами ці душа не розсосе,
Тому подумай десять раз щоразу,
Коли в словах своїх брехню несеш.
А той, кого ти не хотів почути
Не Бог, що все повинен пробачать,
Бо так не легко нáговір ковтнути
Й неправедні образи пробачать.
Таких людей із шляху викидають
І обминають милями завжди,
Таких людей в життя не повертають,
Хоч гори золота ти на олтар³ клади.
¹на шальках - тарілка на терезах (вагах), на яку кладуть річ чи гирі для зважування
²ціпи – старовинне знаряддя праці для обмолочування колосків, дві палиці з’єднані між собою мотузкою або паском із шкіри
³олтар – місце для жертвопринесення у храмі
Липнева спека
Розжарив липень вогнище, діймає,
Як на пекельній кухні все пече;
Вже сад плоди, знеможений, скидає,
Вся живність в’яла – сім потів стікає
І з люду також сім потів тече.
На небі де-не-де пір’їсті хмари,
Літо
Немов сомнамбули¹ зависли півживі;
Цей липень-кухар вирішив все зжарить
І збавить літу всі найкращі чари
Й сторчма звести всі метеокриві.
Висушує на пні квітучі трави
І ранки не вмиває у росі,
Поопускали листя зеленаве
Попід хатами головаті мальви –
Від спеки знемагають квіти всі.
Зазеленив всі води у водоймах,
Де загоряльники з розжареним лицем –
Все гріє води у глибинних проймах,
Де навіть вітру не відчутний помах
І котить сонце спеченим млинцем.
Природа, наче хвора в жаротіні,
Й пахтіння трав лиш вранці і вночі,
Шляхи в мережках звислих дивотіней,
Томливість бродить обважнілим тілом –
Усе навкруг благає про дощі.
Лиш ніч приносить кварту прохолоди –
Все ожива кругом, відпочива,
Вночі не сонце, місяць верховода
Й тут не промінням пишеться пригода,
А зорі з срібла тчуть нічні дива.
І ночі в сарафані з оксамиту
Співають сонно пісню цвіркуни
У шалях пряних пахощів сповиту,
Що розкидає з сита зіркосвиту
І всім дарує незабутні сни.
¹Сомнамбули – люди, які ведуть себе як у сні, не керують вчинками
Та де ж той дощ?!..
Село вечірнє лиже прохолода,
Пашáть дороги від спекоти дня
І оживає з холодком природа,
І чубиться в полях суха стерня.
Літо
Не напоїв дощами землю червень
І липень влаштував нам сонцежар,
Скупими росами світанки кропить зелень.
Куди поділо небо зграї хмар?
Земля щодня дощу у неба просить.
Ти ж, хоч краплинку від жалю зрони!
О, небо! Де той вітер хмари носить?
У чий полон потрапили вони?
Яких, гінців куди послати треба,
Щоб небо вкрила пелерина хмар,
Щоб оживляючий потік із неба
Зняв із землі цей невблаганний жар?
Щоб спрагою знесилена природа
Заяскравіла барвами садів
І щоб землі моєї гарна врода
Пишніла в раннім співі солов’їв.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
