Осінь у війні: вірші Світлани Ткаліч про те, що тривожить і болить

Шановні читачі, сьогодні про те, що тривожить і болить, бо нікуди воно не зникає, не дівається, а хотілося б, щоб вже все те, що не дає нам спокійно жити закінчилося враз. Роздуми над сутністю людською тих, хто жити нам нормально не дає. Це мої почуття і мільйонів людей. Всім нам миру і любові до тих хто поруч. Наша підтримка позитивними емоціями тих, хто захищає нас так важлива завжди. Божого їм всім захисту на всіх їх шляхах. Так хочеться, щоб ця осінь у війні була останньою.

Яке ж гидотне і гниле…

Яке ж гидотне і гниле,

Що на душі у тебе враже.

Ти щось там в оправдання кажеш?

Хай тебе безвість поглине!

БільАвтор: Pinterest

Сьогодні вбив чуже дитя?

А чи бувають чужі діти?

Вони ж родились, щоб радіти.

Ти чуєш матері виття?!

Ти вчора жінку зґвалтував?

Ну й як? Не сняться її очі?!

Як же ти спав тієї ночі?

Звірячу хтивість напував?

А ще раніше катував

Дитину на очах у мами?

Так в тебе ж діти такі самі.

Ти ні про що не жалкував!..

Бо у душі твоїй діра,

Немає там чогось людського –

Там хлам із згубного й дурного,

Що викрила в тобі війна.

Ти тут, як варвар, бузувір

І хай тобі усе вернеться,

Тобі кошмаром обернеться –

На себе це усе примір.

Щоб вив в душі до пустоти,

Щоб шкереберть усе летіло,

Щоб зненавидів своє тіло,

Щоб до нудоти й гіркоти.

І щоб тобі страхіття в сон,

Щоб в тебе ані дня, ні ночі

І корч тобі за твої трощі,

А краще – згинь серед ворон!

Чого прийшов ти воювать

На мою землю, підлий враже?

Ти щось там про братерство кажеш?

Прийшов усіх нас "визволять" ?

А хто тебе сюди просив?

Чи хтось питав тебе поради?

Собі у себе дайте раду

Й не суньте скрізь свої носи.

Бо скрізь одна біда від вас

Як від чуми, а чи від мору:

Куди ви влізете – там горе.

Хай прийде вам розплати час!

За тих кого уже нема,

За тих кого уже не буде –

Ніхто вам цього не забуде.

Хай вас поглине вічна тьма.

Чого тобі не вистачало, кате?..

Чого тобі не вистачало, кате,

В твоєму повсякденному житті?

На що тебе благословляла мати?

Хто право дав тобі лишать життів?

ЗлоАвтор: Pinterest

Яка ж це сила, чи яка ненависть

Тебе заставила вбивать і грабувать?

Твоє поріддя землю нашу чавить,

Прийшло сюди знущаться й гвалтувать.

Хіба не розумієш, підлий кате,

Що просто пішка у таємній грі

І все те ваше кодло буде кляте?

Чи ви там з половини гробарі?

Здається, що ви люди. Чи здається?

Чи це якась порода нелюдська?

Чи серце у вас є?.. Чи воно б’ється

Коли на зброї в вас лежить рука?

Що ж мав ти у тім вбивчім серці,

В душі, не знамо проданій кому,

Коли одів оті огидні берці

І топчешся по нашому всьому:

По наших землях і по наших душах,

По тілі і по наших почуттях

Коли ти губиш, нищиш, палиш, рушиш?..

В яких живеш і спиш ти відчуттях?

Хіба твоя дружина, а чи мати

То не та ж жінка по якій стріляв?

Яку ж хижацьку душу треба мати,

Щоб було байдуже, коли в дитя пуляв?

Де ж ви взялися, кровожерливі потвори?

Чи серед люду ви усі жили?

Не боїтеся наслідків Гоморри?

Щоб ви не воду, а смолу пили!

Хай буде кожному по їх діянням.

І те, що виродки в цей світ несуть

Хай буде їм. Нізащо покаяння

Не чуй їх, Боже, за нелюдську суть.

Підтримай, Боже, нашу рідну землю,

Наш добрий рід і в кожному добро,

Помилуй нашу Україну - неню

Й благослови те, що в душі зросло

У тих хто в щирості своїй і вірі,

Хто у любові землю захищав,

Хто відданий був у найбільшій мірі,

Хто свою душу у твою вливав.

Хай згинуть наші недруги лукаві

І ті що там, і ті що тут живуть,

Щоб закінчились ці бої криваві

І наші люди в щасті заживуть.

У тихім шелесті осіннього дощу

У тихім шелесті осіннього дощу

У душу спогади тарабонять, мов краплі,

В яких я свою душу полощу,

Яка в дірках, як в дуршлака, що в шафі.

ОсіньАвтор: Pinterest

І сіє дощ із решета небес

Чи крізь пекучі рани мого серця

І вже не знаю кільки раз я скрес,

І скільки черпаний був до самого деньця.

І крізь рядно дощу, що мрякотить

Просочується те, що зігріває,

І на таємній струночці бринить

Те, що торка і в часі не згасає.

Цей дощ спада на оголілі плечі

Дерев, що вже не кутає листва

І у думках, в душевній колотнечі,

Твій образ емоційний виплива:

І те волосся запахуще рідне,

І погляд бархатистий і м’який,

І дотик пальців,що торкають дрібно,

Мов дощ по шибці, лагідний такий,

І твоя постать в ніжному атласі

З салону осені, їй притаманних барв…

Та тільки все це зараз не на часі,

Бо вир війни ввірвавсь в осінній бал

І ми удвох на різних паралелях

І відчуттів і власних розумінь:

У тебе шелест листу по алеях,

А в нас тут бій ось тільки відшумів.

Мій шлях іде по лезу злих реалій

Між неспокою абразивного часу,

Він втратив барви всіх незримих далей –

Смугасте зараз тільки я несу

В своїй душі і в погляді, і в думці,

Що бродить змокле в холоді дощів

Й несе всю втому за плечима в клунці,

Сповза журою по військовому плащі.

А в твоїм зорі – листоперегони

Й малює настрій акварельний вир,

Й калина вже кармінні грона клонить,

Й тополі молять небеса про мир.

І шепче листю вітер оповідку

Про зустрічі і щастя, і любов,

І погляд твій, немов розквітла квітка

Відсвічується в моїм серці знов.

І буде сила вистоять і жити,

І буде прагнення вперед іти,

Бо час навчив нас це життя любити:

Повзти і бігти, не зійти, дійти.

Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!