Цей вічний лютий: вірші про життя в часи війни Світлани Ткаліч

Шановні читачі! Давно не спілкувалася з вами з поважних причин, але знову рада вітати на сторінках свого блогу. Життя не жаліє всіх нас, продовжуємо жити в непрості часи лихоліття. Війна продовжується, продовжуються втрати. Найважче зараз на фронті. Допомагаємо їм морально, матеріально, підтримуємо, незважаючи ні на що, тому що інакше не можна. Нам треба бути сильними. Сьогодні пропоную вашій увазі свої нові вірші і сподіваюсь, що ви не пожалкуєте за той час, що провели зі мною, з моїми роздумами і почуттями. Завжди вдячна за кожен перегляд, відгуки та вподобайки й поширення. Душевної всім вам рівноваги і хай ваші рідні завжди будуть на зв'язку.

Під шум дощу

Снують думки під шум дощу.

Краплини тарабанять в шибку.

Я в душу ритм цей упущу,

В якій смичок торкає скрипку.

ВійнаАвтор: Pinterest

Лавина теплих почуттів

Зрина під музику природи

І в голові рядок злетів:

"Нема поганої погоди."

А по ту сторону дощу

Вирує світ в жахах і болях;

Крізь себе все це пропущу -

Голками в душу, біль у скронях.

Миттєво душу виверта

І пада сум, як ночі глиба,

І біль нестерпний нагніта

Й клубок у горлі, й коси дибом.

Та ні - хоч трішки відпочить

І дать душі передихнути,

Бо треба вистоять і жить,

Хоч зараз спокою вдихнути.

Хай пада дощ. Я чую дощ

І відкидаю позадощщя,

Бо там життя людське за грош,

Бо там пекельне стоголосся.

Там смерть ордою заправля

І все диявольське поріддя

Понаповзало іздаля

І кровожерно підборіддям

Все трусить і в фанфари б'є,

Щоб все гучніш, щоб всі боялись

І нерви у мотузки в'є,

Що ще живі у нас зостались.

Не хочу думать. - Спокій дай. -

Шепчу дощу, що стука в вікна

Й душа, що зболена украй,

В безслівність впала - птаха вільна,

Яка витає в тишині

Над краєм, що живе і квітне.

Їй гармонічно в вишині,

Де зігріва все заповітне.

Хай буде так, хай квітне цвіт

І колоситься рівно поле,

І дай нам, Боже, мирних літ.

Де ж наш світанок, рідна доле?

І знов гуде тривоги гул

Мене вертаючи у нині,

Де йде війна і смерті й нуль,

Руйнація й собакосвині.

Цей вічний лютий

Цей вічний лютий вже ось третій рік

Так тягнеться, немов невільник в путах

І шмат життя відтято вже навік

В тих, хто під каменем зі словом - "незабуті".

Війна, дитина, УкраїнаАвтор: Pinterest

І випада з життя за роком рік

У тих, хто пекло зносить у полоні,

В яких приреченість під важкістю повік

І відчай в обезсилених долонях.

Уламки доль і до життя жага,

Великий дух і лишки мотивацій,

Смертей безглузддя не перемага

Без зброї, техніки, ракет і рацій.

А ворог давить, бомбами шуга

І клав він на конвенції й закони.

Вже фронту поруч ламана дуга,

Збирають всі на мавіки і дрони.

Лиш у чиновників війни нема

І вряд чи хтось на щось із них донатить.

У них намилена вже за кордон пряма,

Війна для них не жах, війна їм - мати.

Вони не думають, що руки в них в крові,

Як в тих ублюдків, що на нас напали.

За мертвих проклинають їх живі,

Бо бездіяльністю ви їх життя забрали.

Так хочеться, щоб світ цей схаменувсь

В задусі смерті, пороху і воску,

Щоб мир для нас чим швидше повернувсь.

Дай нам любові, Боже, мудрості і мозку.

Календар завис на даті...

Календар завис для всіх на даті

Двадцять три нуль два і двадцять два -

Це роки, що назавжди відтяті

Й не поможуть тут якісь дива.

Ворон, руйнація, війнаАвтор: Pinterest

Як відрізало - межа стіною

Й по цей бік пекельна суне тьма.

Вся земля покоцана війною,

Кров і сльози, згарища до тла.

Ця межа розтяла наші душі

І думки, і цінності в житті,

Стали ми і грубші, і колючі,

Водночас - чутливі і близькі.

Відійшли десь інші дати й свята,

В сутінки забрались кольори -

Все оце якось війною зм'ято

Під покровом смутку і жури.

Може все вернеться? Та чи скоро?

Й не вернеться це усе для всіх,

Бо знулила все війни потвора

І забрала радощі і сміх

У людей, в яких украла рідних,

І за нуль відкинула життя,

Кинувши в розряд їх безнадійних,

Бо не буде втратам вороття.

Й все життя пектиме біль нестримний

І клястимуть москалів й війну,

Й бідність нас коситиме невпинно,

Й кидатиме далі у пітьму.

На валізах вже юдей сидить,

Щось по-своєму собі белькоче.

Треба ж скільки люду положить,

Бо залізти в Україну хоче!

В них сплановано було давно

Нас усіх поміж собой стравити,

Утопить в крові, вмісить в багно.

Тільки ж як кошерно тоді жити?

Ну, а люд наш, як розмінний гріш,

Кинули, як куш у грі азартній.

Зачищаючи дощенту чимскоріш

На землі, на заздрість, благодатній.

Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!

Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!