Шановні мої читачі, рада з того, що можу знову зустрітися з вами на сторінках свого блогу. Дякую, що ви зі мною, з тими болями, переживаннями, почуттями, яке викликає наше сьогодення. Моя публікація сьогодні присвячена дню захисників і захисниць України. Дякуємо їм за наше життя, за те, що ми можемо дихати, працювати, ростити своїх дітей і… чекати, допомагаючи хто чим може фронту. Пам’ятаймо ціну кожного ранку, що нас будить, кожного вечора, що забирає нас в свої обійми – це все вони, ціною свого життя, ціною того, що не відчувають цих ранків і вечорів, що не бачать роками своїх дітей, коханих і рідних. Закарбуймо цю пам’ять навічно в своїх серцях.
Запалю я сьогодні свічí
Запалю я сьогодні свічí
І молитися буду за всіх,
Хто загинув у рóки зловіщі
На просторах, країно, твоїх.
Запалені свічки
Промайну у думках над полями,
Де розстріляні уйми життів,
Де чужня стоптала ногами
Наших трав колоритний наспів,
Де вітри не співають, а виють
По зруйнованих селах, містах,
Руїни дощі слізно миють,
Де фонить закарбований страх.
Пройдусь по дорогах, де долі,
Як обривки жмутів проводів,
Де волають скривавлені болі,
Де від жàхів аж камінь гудів
У знищених краплях надії
На врятоване якось життя,
Голосять поховані мрії
І пульсують жалів відчуття.
Молюсь за скалічені душі,
За знівечені долі й тіла,
Жінок, що у траурній тузі,
В яких вже не серце – зола,
За тих, хто в полоні згорає
І хто безвісті зниклих чека,
Хто страхѝ свої мужньо долає
І гартує в собі вояка.
Запалю ще за мир і за волю,
Небо чисте над краєм своїм,
Щасливу і радісну долю.
Повернень і зустрічей всім!
Полеглим з 2014 в АТО
Ця кожна думка, наче лезо бритви,
Її ти гониш, а вона не відстає –
Голосить спогад про полеглих в битвах
Із чотирнадцятого року. Біль снує…
Пам'яті полеглих в АТО
Снує по тілу й ниже кревно серце:
Вони жили, ходили, дихали, як ми
Та просто мали серце величезне
І стали зразу в стрій у перші ж дні війни.
І як би там її не називали,
Щоб вдало маскувать жахливий хід подій,
Там патріотів наших убивали,
Такий цвіт нації, майбутнього й надій.
Чи легко було їм життя віддати?
Ні! Але мусили. А їм хотілось жить,
Хотілося про рідну землю дбати,
Не дать її розшматувать і втратить.
Лежать вони, лежать у тих окопах
Під чорноземом, де порослі бур’яни,
Одиниці – на цвинтарі в воротах,
Твої навік, країно, віддані сини.
Такі слова щемливі говорили
Про стежку пам’яті, яка не заросте
Та поховали і на все забили.
Ох, ця вже пам’ять!.. Не своє, та й заважке?!
І топче біль разóм з стражданням рідних
На цвинтар стежку, ту найтяжчу із доріг
До тих очей безмежно вірних, гідних
На фото з пам’ятника, де синок їх ліг.
Якщо вам доведеться буть на полі
На територіях, де йшли колись бої,
Віддайте шану, зупиніться на роздоллі,
Хай чують ваші молитви оті краї
За тих, кому завдячувати мусим
Своїм життям і щастям в рідному краю,
Хай прийме Бог їх із веселки душі
Й відчують вдячність й відданість твою.
Ходить біль
Ходить біль, тиняється по світу,
Мозок рве і душу роздира -
Матері ховають своїх діток,
Світ вкриває трауром жура.
Ходить біль
Зупинивсь, утомлений, край тину,
Кволо мати вийшла на поріг,
Він з собою в двір привіз дитину
З мотороші руйнівних доріг.
Виглядала завжди на гостини
Біля хвіртки, як з зупинки йшов
І тепер зустріти вийшла сина,
Привезли… У серці біль колов…
Так колов цей гострий біль голками,
Наче там не серце, а їжак.
Ноги підкосилися у мами:
- Господи, тебе ж просила так!
Що ж мене ти залишив безкрилу?
Краще б в домовину я лягла! –
Й темінь безпросвітня маму вкрила
І журу довічну притягла.
Розкидàв свої біль метастази –
Плакали жінки й чоловіки,
Побратими (кожного він вразив),
І дівчата, і молодикѝ.
Тужить вбита болем бідна ненька,
Вітер стиха гладив пасмо кіс,
Наче син шептав: - Не рви серденька!
Ми ж попали у такий заміс,
Що, здається, побували в пеклі,
Де літало шмаття тіл людських,
Кров цвірчала і лилась по твѐрді
Й дикі крики у димах густих.
І земля зривалася до неба,
І, здавалось, сонця вже нема.
Пронизала мене біль скажена,
І безсилля,.. і густа пітьма.
Але я хоч цілий, чуєш, мамо,
Я щасливий… Бог мене зберіг.
А багато там лишилось в ямах –
Їх ніхто зібрати вже не зміг.
Не тужи, посидь хоч біля мене,
Притулюсь востаннє до плеча
Й не топчи на цвинтар стежку, нене,
Краще в снах і спогадах стрічай.
Не ятри ти душу, бо не вернеш.
Ну, урвався мій життєвий шлях…
Плач не плач – не оживе вже мертве,
Не марнуй життя в жахливих днях.
Помолись і Господу довірся.
Я ж із гідністю життя прожив.
Жаль, що відірвався від коріння
Й плоду у роду не залишив.
Милості проси в молитві, мамо,
Бо війна заставила вбивать,
Але не жалкую, бо так само
Я пішов би край свій захищать.
То ж гріха немає в мене, рідна,
Бо за землю рідну воював
І моя душа країні вірна,
Де любов’ю долю карбував.
…Втихне плач, по хàтах люд розсипле,
Тенька серце в маминих висках,
Із лицем у німоті застиглій,
Гладить мама сина на листках.
Час плестиметься тягуче під ногами
І вживуться з смутком якось дні,
Та із сином думкою ночами
Говоритиме,.. листаючи вхідні.
Почуй нас, Господи!..
Немає змін, немає перемоги
Й не визначений для усіх кінець,
Колючим терням встелені дороги,
Війна все котить по землі валець¹,
Що нищить все вже десять років поспіль,
Терза усіх затаєним страхòм.
Нас виставили на всесвітній розстріл
Й нівечать з неабияким смаком.
Почуй нас, Господи
Плодяться зради, наче миші в полі.
Так обмаль тих, кому все це болить!
Ми в чотирнадцятім гадали – йдем до волі,
Та, зраджені, ми мусим сльози лить
За ту ціну, нічим неоціненну,
Бо вклали в землю найплідніший цвіт.
Хоч і вкладаєм кожен день по зерну,
Та чи побачать ті росточки світ?
Чи витоптані будуть, як непотріб
Запроданцем на радість ворогам?
Розтерзану, тебе ведуть наосліп
В пацюче логово по здобреним слідам
Тих авторів, що долю твою пишуть
І руки потирають – все їм в кайф.
А наші перевертні все гребуть і лижуть
Вершки з гуманітарок. От в них рай!
Господи, всі кажуть – ти Всесильний,
Та чим образили, скажи, тебе,
Що не зупиниш геноцид невпинний?
Ти ж бачиш хто куди кого веде!
Почуй нас! Може вже і вдосталь того,
Що пережив наш скривджений народ?!
Та на десниці² Господа самого
Висів смердючих душ коловорот.
- А їх куди? – сказав Господь спокійно.
- Нема в них світла, віри і добра.
Не буде жити славно Україна,
Коли ця нечисть всюди проповзла.
Товчеться у прозріннях на розхресті
Нарід, якого вибір розрива
І губиться в сукупності контекстів,
А грима уже третя світова.
- Валець – циліндрична деталь для розплющування, трамбування,вал у котку
2 – десниці - руці
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
