Сьогодні пропоную вашій увазі кілька нових віршів, які вилились на папір з емоцій цього часу, в якому кожен з нас живе, радіє і плаче, сумує і сподівається. Але нехай кожного з вас не покидає та надія і віра, яка допомагає нам жити, підтримує кожен наш подих, і підтримує тих, хто нас захищає, бо світ навколо нас живий і енергетика несе кожну нашу думку туди, де вона так потрібна. А ще, я щиро вдячна кожному з вас за перегляди, коментарі, і пропоную вам зустріч в батлі з проби пера з молодим прихильником моєї поезії, нашим земляком, знам'янчанином - Богданом Туртою, який нещодавно виставив один з власних віршів на своїй сторінці в фейсбук. Сподіваюсь читання наших віршованих рядків будуть вам до вподоби. Дякую всім хто зі мною на одній хвилі, незважаючи на переживання та щоденні турботи. Нам треба триматись, бо хто, як не ми підтримає тих, кому ми так потрібні.
Вечірній етюд
Вечір навшпиньки під вікнами ходить,
Вдивляється в жовті шибки.
Вже нічка з туманом над річкою бродить,
Розтикує перші зірки.
Вечірній етюд
В саду уже моститься спать денний вітер,
Розжарений сонця вогнем,
Обпечений степ мляво піт з лоба витер
У мріях за тихим дощем.
Легка прохолода обіймами живить
Похнюплені трави й листву.
День всівся на коні в малинових гривах
Й за обрій жене, щоб заснуть.
Вже місяця скиба розгладжує зморшки -
Затягує четверть на спад,
На неба вітрині розвішує брошки –
Щоденний зірковий обряд.
Пере павучок свої нитки у росах,
Соловей партитуру відкрив,
Вивільга й дрізд, поглядаючи скоса,
Зробивши маленький розрив,
Так заходилися співами бавить
Вечір і стомлений люд,
А в квітниках розпахтілися барви –
Щемливий вечірній етюд.
Вечір, заглянувши в кожну оселю,
Залишивши сни на вікні,
Забравши всі денні турботи в кишеню,
Подибав в розваги нічні.
Разом в ріці, під покровом туману,
Купалися вечір і ніч:
Він пестив в цілунках чорнявку бажàну
Під золотом зоряних свіч.
Шлях до осяяння
Наваріть настою з полинів,
Щоб мої думки гіркі обмити,
Клином клин, що вибити і вбити
Ще по всім периметру клинів.
Шлях до осяяння
Як навчитись душу не терзать
Й Господа не дратувать сльозами,
Й світлого додать у сірі гами?
Як ввійти в ту віру в благодать?
Як перебороти всі страхѝ
І від снів тривожних не жахатись,
В божевільних болях щоб не рватись
Й перейти поневірянь шляхи?
Заваріть настій з цілющих трав.
Та чи є такі, щоб все зцілити,
Щоб щоденно душу не гнітити,
Щоб ні відчай, ані скорб не брав?
Зілля п’ю – не зцілює ніщо,
Смокче душу й мозок злісна смỳта.
Лиш молитва розриває пута;
Головне – щоб від душі все йшло.
Як душа молитву промовля,
Вилива думки свої з сльозами -
Промовляють почуття словами
І зростає спокій, як броня.
І міцніє віра у тобі,
І уперта впевненість – так буде.
У молитві виростають Люди,
Коли час осяяння добіг.
Небо і він
Зустрівшись монотонними очима,
Вони вдивлялись в поглядів глибінь.
У нього кров на грудях, за плечима,
А у очах імлиста смерті тінь.
Небо і він
Дивилось небо голубим окрайцем
У погляд ніжно голубих очей
І забавляло чудернацьким танцем
Хмарин, що танули, як дим свічей.
Він намагався ворухнути тіло.
Намарне. Обстріл стих. Немає сил.
Усе пекло й до божевіль боліло
І небо падало гуртом біленьких крил.
Втрачав свідомість, повертав до тями,
Все кликав маму, Бога з вишини,
А потім знов провалювавсь, як в яму,
Зронивши голову, як сиві полини.
І марилася неня, як в тумані,
Й вороння чорне каркає, летить…
Побачив рідні очі полум’яні
І мовив думкою в благословенну мить:
- Спасибі, що життя подарувала.
Тепер тобі життя дарую я.
Так жаль, що довелось прожити мало,
Та мабуть, доля вже така моя.
Не плач, мамуля, я любов лишаю
Таку безмежну, як твоя любов.
Ми виженем оцю ворожу зграю,
Війна скінчиться, мир настане знов…
Та мамин погляд вже скляннів сльозами.
- Тримайся, мій синочку, не вмирай!
І знов Господь привів його до тями,
І він почув : - Ось – триста!.. Забирай!..
Й гойдалось на носилках його тіло
І слізно хлипали у травах цвіркуни,
Читали душу зорі заніміло.
Молитва мами. Грізні дні війни.
Батл двох авторів
(Прочитала вірш знам’янчанина Богдана Турти, мого постійного читача і вирішила написати у відповідь свій вірш. Пропонуємо вашій увазі наш експромт)
***
Ось, і Липень вже минає,
Місяць теплий, гомінкий.
Серпню весело гукає:
- Ейй, біжи сюди мерщій!
Я зростив врожай багатий,
А зібрати ще не встиг,
Ти ж у мене є завзятий,
Знаю я оце без книг…
Дозбираєш, що вродило,
Поховаєш від дощів,
Щоб нічого не пропало,
Щоб до толку все довів.
Серпень вислухав уважно,
Потім Липню відповів:
- Буду працювати справно! –
Й з вітром в поле полетів.
Автор: Богдан Турта
На переході
(моя версія)
Місяць липень вже минає,
Той, що сонцежаром пік,
З урожаєм не встигає,
Щоб прибрати все на тік
На перехолі
І у Серпня, як господар,
Допомоги попросив:
- Серпню, урожаю шкода.
Я, що міг, те й покосив,
А тепер твоя робота –
Все сховати від дощів.
Тож бери свого блокнота
І пиши, щоб все успів.
Ген, вже в полі стигла соя,
На баштані кавуни,
В диньок золотава льоля,
Вже достигли качани
На патлатій кукурудзі…
Дітлахів ти, почастуй,
Приготуй з ожини смузі
І в садах ти попрацюй,
Бо окаті сливи просять
Вже зірвать їх на компот,
А налив білий голосить –
Прямо проситься у рот.
Серпень вислухав скептично,
(Мов, я й сам собі вже пан!)
З вітром вдьорив блискавично,
Метикуючи свій план:
Політать, насолодитись,
З барв ввібрати всю красу,
Голубінню тою впитись,
Що льони в степах несуть;
Ще волошки зір вбирають –
Пересмішники небес
Й марку будяки тримають –
Тон квіток не відбереш.
Синій тон з початку серпня –
Тренд у моді. Чи не так?
Зріє в полі, в небо пнеться
Голомозий смуглий мак,
Що атлàс пелюсток скинув
І розкидав по траві.
Полиновий дух вже линув
У потоки вітровí.
Наганялись серпень з вітром
Над пахучим чебрецем,
Навтішались з цмину іскор
Й зайнялися багажем
Тих трудів, усіх по плану,
Що їм липень передав.
Щоб труду віддати шану,
Серпень успіх загадав.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
