Шановні читачі, знову радію зустрічі з вами і хочу запропонувати вам нову добірку віршів, що навіяла ця примхлива пора осені. Нехай світло і тепло рідних, гарних споминів зігрівають вас в такі непогожі дні, але в усьому є своя краса. То ж читайте і хай мої рядочки принесуть вам хоч краплинку душевного спокою.
Дощами капа осінь
Дощами капає у душу осінь,
Вистукує по парасольках такт,
Розсипала краплинки на волосся
Й цвіт усмішки на трепетних вустах.
Дощами капа осінь
Гойдає дні на хвилях позолоти
Й на відстані так хвилять почуття,
Що здатні сто доріг перебороти,
Щоб злитись в круговерті забуття.
І в амплітудах всіх дотичних ліній
Крізь пелену осінніх цих дощів
Ми линемо в п’янкім світлосплетінні
До джерела незайманих світів,
Де кожен дотик – це потік шовковий,
Де двоє розчинились в сяйві зір.
Жага спаде в перлинність світанкову
І виллє в погляди насичений ефір.
А за вікном дощами капа осінь,
Але в душі теплінь не схолодить.
За сто доріг твій вир темноволосий
В моїй душі любов’ю жебонить.
Ці відстані – незначиме безмежжя
На відстані півмиті до душі,
Коли бажання між думок несеться
Й кохання капа медом у ковші
З очей у те сузір’я в позахмар’ї,
Куди домовились дивитись уночі
І де стрічаються наших бажань розмаї
Крізь сить¹ хмарин в осінніх днів плачі.
- Сить – товща, великий шар
Осінній день
Насмакувався він жаристої заграви,
Надихавшись туманом досхочу,
Побрів верѐтами¹, де молодильні трави
Так цмолили² схолоджену росу.
Осінній день
Вражався барвами осіннього декору,
Де осінь не можливо вгамувать
І вітру, в захваті, все надавала фору,
Щоб про експромти нові заявлять.
Домовившись із сонячним промінням,
Сплів шалики і обласкав квітки,
Доклав сьогодні все своє уміння,
Щоб розвінчать про холоди чутки,
Устряв поміж горіхом і каштаном
У спір: хто далі кине власний плід,
Бо ті роздерли пазухи вже драні
Й кидають шкаралупи всім услід.
Обнявши горобину, зашарівся,
Замріявся, впиваючись в красу,
А в глибині десь трішки зажурився:
- Я ж - просто день!.. Що `я в собі несу?..
- Веретами – покривалами, ряднами
- Цмолили – пили повільно, насолоджуючись
Давай разòм пірнемо в осінь
Давай разòм пірнемо в осінь,
В мережки дивних почуттів:
Цей золотавий тон волосся
Поперед очі мерехтів.
Давай разом пірнемо в осінь
Блаватна синь, що в далеч кличе,
Де хмари сушать білизнỳ,
Стає щодень все нижче й ближче -
Все гонить дивну новизну.
Дими рясних туманів плинуть
Над світом, збудженим з ночí
І час вже есемески скинув –
Збирає зграї і ключі.
Їм промені по телетайпу
Краї бронюють до весни,
Дощі уже малюють мапу¹,
Вже й правки холоди внесли.
Та поки роздягати буде
Цю осінь звабник-листопад,
Ми в жовтні милуватись будем
На ліс і поле, луг і сад,
Каштан в оливкових гирляндах
На тлі брунатних кольорів,
Останні квіти на трояндах…
Калини кущ замайорів…
В прюнелевім² ожини пізні,
Черленим загорівся глід
І дуб жолуддям на узбіччі
Лишає стукотливий слід.
Ще листя танцювати буде
У неймовірному танку
І шепіт гілля ,чутний всюди,
Складе мелодію п’янку.
Давай разòм пірнемо в осінь
І будем насолоду пить,
Бо стримать час стрімкий не взмозі –
Давай щодня ловити мить.
- Мапу - карту
- Прюнелевім – прюнелевий - колір стиглої шовковиці
Ну, ось і приморозки перші
Ну, ось і приморозки перші
Своїм зухвальством обпекли,
Лишивши білий слід на стежці
Мороз у сад поволокли.
Перші приморозки
Так тихо й незатѝшно стало,
Що навіть місяць задубів
І в небі зорі задрижали
Від тих зненацьких холодів.
Вони ж, поміж садів і лісу
Морозили усе підряд,
Тепла відкинувши завісу,
І все зробивши на свій лад.
Наранок вся краса упала
Оцим зухвальцям аж до ніг,
Дрижачка дуба не вщухала –
Він цокотав, як тільки міг.
Висіли іви пасма срібні
І вмить поморщився весь глід,
Горіх нашив заплати мідні,
Хоч не бідняк, бо є приплід.
А може хоче прибідниться
Аби не зваблювать ворон?
Це – щоб доходом не ділиться,
Лишивши білкам на сезон.
А то: морочать, галасують,
Аж голова від них болить,
А білки тихо поласують,
Погладять шерсткою ще мить.
І сон йому присниться ніжний,
Як сонце обійма теплом,
І хтось його голубить втішно.
(Насправді ж – холод за вікном.)
Отак… Ще може й тѐпло буде?
Та вже краси тої нема.
Гойдає вітер віття скуте.
Не шепче… Вже - пора німа.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
