Кольорове розмаїття осені у поезії Світлани Ткаліч

Світлана Ткаліч Поетеса

Сьогодні о 08:19

Шановні читачі, дорогі мої, я вітаю вас і пропоную пірнути в кольорове розмаїття цієї колоритної осені, що нас оточує.
Знайдіть хоч хвилиночку для себе, для того, щоб перезавантажитись, адже треба звідкись брати сили і енергію, щоб рухатись далі, щоб бути надійною підтримкою всім тим, кому ми так потрібні. У кожного свої проблеми, своє життя і тільки ця осінь з її неймовірними красотами для всіх, для кожного з нас, тільки упустіть її в свою душу, відкрийтесь її. Дякую, що ви зі мною. Приємного вам читання.

Кохання, як метелика політ

Під водоспадами плакучих ів

Сиділи двоє. Стрілись чи прощались?

Ледь чути шепіт їхніх голосів,

Їх почуття між слів палких вплітались.

Кохання, як метелика політАвтор: Рinterest

У поглядах світилась голубінь,

Осяяна у сонячнім промінні,

І в перевеслах всіх світлосплетінь

Дзвеніли душі в пишному цвітінні.

Тримав їй руку і благав не йти,

Запрошував хоч трішки залишитись.

Їй дарували пахощі сади,

З якими він устиг вже подружитись.

ОсіньАвтор: Рinterest

Запрошував тумани танцювать,

Що по землі стелились попід ноги,

Вдихав любистку пряний аромат

Її волосся. Устеляв пороги

Цвітінням бархатистих хризантем

І чорнобривців, що як жар горіли,

І для розмов знаходив сотні тем,

Щоб у очах смішинки майоріли,

Розписував багрянцем небокрай

І присягав теплом обігрівати,

З кармінних ягід готував їй чай

І спать вкладав на хмаровинні вати.

Кохання їх – метелика політ

В такім магічнім швидкоплиннім циклі¹.

Готує осінь свій прихід у світ,

Міняючи щохвилі стилі звичні

Та вересень, закоханий в дівча,

Яке зустрів у себе на порозі,

Веде ще «літо бабине» стрічать

Це літо по запиленій дорозі.

Веде, очей не може відвести -

Він закохавсь у літо напропале,

Із павутин сплітає їй мости,

Як з струн душі, що так дзвенять із жалем.

І в день, коли стоятиме земля

В сріблясті шалі холодів одіта,

Почується у крику журавля

Сумне прощання вересню від літа.

1 - метелика політ в такім магічнім швидкоплиннім циклі - цикл життя метелика в середньому 2-3 неділі.

Упусти в свою душу осінь

Упусти в свою душу осінь,

Дегустуй її дні неквапом,

Насолоджуйся в будь-який спосіб,

Насмакуйся осені святом.

Упусти в свою душу осіньАвтор: Рinterest

Ти потішся в обіймах сонця,

Що голубить руки й обличчя,

Як леліє вітер волосся

Й відчуттями в душі розлився.

Зупини метушню щоденну,

Залишись наодинці з нею,

Улови цю красу безмежну

Й пропусти в собі течією.

Зафіксуй ці чарівні миті,

Збережи назавжди сюжети:

Одіви багрянцем залиті,

І клумб колоритних букети.

Розгладжує сонце пелюстя

Шовків та атласів на квітах,

Павук у плетіння уткнувся –

Засновує двері у літо,

Заграва сади он цілує,

А ніч сперечалася з синню –

Хоч трішки себе подарує

Тернинам окатим і сливам.

Чіпляються мрії на крила

Пташок, що розписують небо,

А осінь вже зачіски брила –

Усе лаштувала під себе:

Когось так, злегка по листочку,

Когось так зовсім креативно,

Комусь надавала відсрочку,

Когось наголò, як не дивно.

Як бачиш, життя тут вирує:

Стрімке, колоритне, з розмахом;

Ввійди в неї, хай угамує

Всі болі твої з твоїм страхом.

З щоденних тяжких завантажень

Перезавантажся в ці миті

І матимеш сили від вражень,

щоб далі іти й далі жити.

Дощ люстерка розкидав

Дощ люстерка розкидав вночі.

(Ох, яка це була шумна злива!)

Віддав осені серпень ключі –

Та ще вдень була тиха й грайлива.

Дош люстерка розкидавАвтор: Рinterest

Навідвечір забіг вітрюган

На гостини так хвацько до неї,

Влаштувавши такий балаган –

Все доводив свої привілеї.

Хмаровиння нагнав зусібіч,

Та ж пихаті, в таких викрутасах,

Громовицю штовхали на спіч¹

В особливих осінніх прикрасах.

Блискавиця, щоб страху нагнать

Прийнялася шмагать батогами,

Ті – блищать, між громами лящать,

Аж тупочуть кривими ногами.

Дощ холодний летить по косій,

Плюхав стрімко у мутні калюжі,

Все крутив, шаленів вітровій,

Порозпатлував яблуні й груші.

Згодом, стихло усе за вікном,

Крадькома виплив місяць з-за хмари,

За ним зорі несміло слідком

Засівали небесні гектари.

А наранок, умита дощем,

Видивлялася осінь в люстерка

І проміннячка теплим плащем

Покривалась благенька сукенка.

Під ногами пахтів плодопад,

Той, що вітер насипав у трави

І стояв заворожений сад,

Милувавсь кольорами заграви.

Гріли крила старі голуби,

Виноград тряс росу мокрим чубом,

Щось шептались за шляхом дуби,

Цокотіло жолуддя під дубом.

Осінь бігала поміж дзеркал

Й залишала напам’ять листочки,

Вітер брижі в калюжах гойдав

І осіннього щастя слідочки.

А вона вже он, ген, між шипшин,

Зарум’янила сміхом, регоче,

В пряних пахощах ніжних жоржин

Заховала свої звабні очі.

Спіч – коротка вітальна промова, яка виголошується під час урочистої події

Спомин про піч

(Даний вірш був написаний, як коментар-експромт, а потім доопрацьований, на публікацію вірша Надії Ярошенко, моєї землячки з Черкащини про борщ до Дня борщу і який же він смачний був, приготовлений в печі)

Чи пам’ятає ще хтось в хаті піч,

Де взимку спали дітьми кожну ніч,

Де грілися такòж старечі спини,

Приймала друзів діток на гостини

Погріти із морозу змерзлі ноги,

Вернувшись із гулянки від знемоги.

Спомин про пічАвтор: Рinterest