Шановні читачі. Я знову рада вітати вас на сторінках свого блогу. Сьогодні мої вірші про те, що нашелестіла мені осінь. В житті негативу вистачає, а мені хочеться, хоч трішечки внести спокою в ваші душі і відволіктися на кілька хвилин від того, що кожному розкраює серце і тривожить почуття, бо хоч іноді та треба вміти переключатись на щось позитивне і світле. Дякую всім, хто зі мною. Приємного читання.
Горіли двоє…
Горіли двоє, але не любов’ю,
Горіли так, що аж тріщав вогонь;
Серця в горінні корчились від болю
І лід обрàз так пік тепло долонь.
Горіли двоє
Горіли двоє – розростався відчай,
Що вив в душі, як одинокий пес.
Їх погляди про пустку в серці свідчать,
Де вигорань запущений процес.
Горять обоє: мовчки, поодинці -
Безодня, що на відстані руки!
В страхах вагань обоє, як злочинці,
Що крадуть щастя кожного роки.
Боязнь "чогось" не дасть зробити кроку,
Оте "чогось" у кожного своє.
Як пресом давлять все в собі до шоку,
Плюють в життя – й воно на них плює.
Отак і тліють поруч два огарки:
Ні світла, ні тепла, лиш тільки дим,
За яким двоє грають у мовчанки,
На людях "щастя", одіваючи, як грим.
Герої недописаної п’єси…
Така трагікомедія життя!
Шукають двоє в оправданні сенси,
Себе згубивши, не пізнавши до пуття.
Згоріли двоє, але не в коханні
І попіл сіяли на власні почуття
В стражданні і в щоденному прощанні
Із щастям, що давало їм життя.
Ходить осінь
Ходила осінь між хатами,
Додаючи яскравих барв,
Пройшлась пахучими садами,
Де промінь груші цілував,
Пашіють яблука рум’янцем
І мружать сливи позирк свій,
Чарують дзвінко оси танцем,
Фруктовий цмòлячи¹ напій.
Ходить осінь
Ішла від двору і до двору,
Де шлейфом вир квіток кипів,
Ладнала кошики до збору
Горіхів, ягід і грибів.
І вересень ледь-ледь встигає
Іти по знаках навздогін,
Та день щось осінь не сприймає –
Все носить спеки балдахін.
А ніч вже холодом проймає
І відсипаються пташки,
Бо даль у сурми вже горлає
Й веде про ѝрій² балачки.
Влюбіться в цю чарівну пору-
У колоритність і красу.
У днях осіннього декору
Сплітаю споминів косу:
Таких яскравих і затѝшних,
Мрійливих, щемних із теплом,
І жартівливих й романтичних,
Й таких, від яких в горлі ком.
Відкрийте навстіж свої душі,
Бо кожен - унікальний день.
Ця осінь вам спішить назустріч,
Щоб час прожить серед людей.
1 - Цмолячи – повільно пити, насолоджуючись
2 – ѝрій – вирій
Осіння потіха
Вже осінь бігає шляхами
І творить поглядом дива:
Очима провела ярами
Й вохристим трави облила;
Промінчик приголубив листя –
Вощаним майорить листок,
І таракотово-жаристих
Накидала на ліс хусток.
Осіння потіха
Жартує, бавиться, сміється –
Лишає настрій в кольорах.
За нею вітрюган женеться –
Ввігнавсь в каштан на всіх парах!
Від збурення каштан струснувся
І, ну, учити галайду -
Колючим плодом огризнувся,
Що розлітався на ходу.
Ледь-ледь утік. Потішив осінь.
Вона ж, очима повела
І, сміючись, майнула в просинь,
Що ткала хмари край села.
Той, хто розбудив
Торкнувся ніжно, ніби ненароком,
Волосся пестив, як туман ріку,
Пірнув у нього невагомим шовком
І впав пір’їнисто на сонну ще щоку.
Той, хто розбудив
І сяяв, сяяв неймовірним лиском,
І хлюпав світлом від замилувàнь.
Крізь тіні вій цей усміх, пломенистий,
Наповнив тіло ніжністю бажань.
Дивилась – не могла поворухнутись:
В розм’яклім тілі – насолоди рай.
Єдине що хотілось – посміхнутись.
Пустун. Ну, хоч не хочеш, а вставай!
Вставай! (Це я до себе.) Ранок в вікна
Вже заглядає крізь прозорий тюль,
А я – така розніжена і мрійна
Всі намагання множила на нуль.
А він лоскоче мої губи й вії,
Лоскоче ранок за моїм вікном,
Цей промінь сонця звів до ейфорії,
Посилюючи сонячний синдром.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
