Осінній хіт природи у поезії Світлани Ткаліч

Шановні читачі, маю честь запросити вас у віршований вернісаж осені на сторінки моїх віршів і поринути в образи й почуття, у простоту й неповторність, в те найкраще, що вона нам може запропонувать, для підтримки нашої душі. Дякую всім, хто зі мною. Всіх благ вам. Дякую за кожен коментар, за вподобайки, за вашу підтримку, що стимулює моє натхнення.

Листопадовий ранок

Сонячне проміння прикладає ранок

До холодних рос.

На патлатий обрій сяйно-полум’яно

Сонце розлилось.

Листопадовий ранокАвтор: Рinterest

Вітер із просонку розминає крила

В кудлах верховіть.

Так зоря ранкова світ приворожила –

В дивині стоїть.

Наче щось чекає, затаївши подих,

Оком не зморгне.

Чи у день цей новий підбирає коди –

Надихнуть земне.

Десь несміло птаха сполохнула тишу,

Пурхнувши між віт.

Осінь з листопадом вже на листі пишуть

Свій осінній хіт.

Лист за листом пада в неймовірнім ритмі,

Граючи етюд

І торкають душі нотки їх ліричні

Перехожий люд.

Пожвавілий ранок в часі добігає

В птахах теревень,

А в віконну шибу потай заглядає вже осінній день.

Осінь – пора натхнення

Чарує день в осінніх самоцвітах -

Шикарно-люксова воістину пора.

Її тотожать з ув’яданням в міфах –

В попутниках завжди хандра й жура.

Осінь – пора натхненняАвтор: Рinterest

Та ти ПОГЛЯНЬ на цю багатогранність,

На це багатство, щастя кольори,

На цю її разючу унікальність,

На її розкіш, що не говори.

А ця енергія, що хлюпає натхненням,

Ця тиша, у якій душа співа,

Це листя, що довірить откровення

Й розкаже таємниці про дива.

Ця мряка, що розвішує, мов нотки

Свої прозорі краплі на гілках,

А проводѝ у горобцях, мов чотки,

Гойдаються в поривчастих вітрах.

А цей туман, що світ цей обіймає

І ніжно горнеться землі до ніг,

А дощ музичить й зливами співає,

Танцюючи на покритті доріг.

Гуляють промені скупі між гіллям,

Лискочуть на осонні жолуді,

Каштани дражнять день своїм падінням,

Накручують листки на бігуді.

Із вітром обіймаються тополі,

Калини кущ любов’ю загорівсь

І пізній плід сади несуть в подолі,

Який у ніжних променях ще грівсь.

У цій палітрі жовтизни відтінків

В медово-бурштинових кольорах

Дрібні кульбабки, як із фотознімків,

У травах щуляться в яскравих картузах.

Повитикались в травах соковитих,

Зігрітих сонцем, впоєних дощем,

Із толку золотом осіннім збитих,

Як сонцеспогадів весняно-літніх мем.

То де ж той сум, коли життя вирує

І все мінливе, як невпинний час?

Нам осінь настрій золотий дарує

Своє найкраще віддає для нас.

Осінній вечір

Сутінки цілують шѝбки поглядів осель.

Хід притишує у втомі денна карусель.

Впало сонце у тернину, уляглось на сон,

Підсвітивши позолоту кучерявих крон.

Осінній вечірАвтор: Рinterest

Ліхтарі немов топази, огранили шлях.

Цвьохка помахом низенько одинокий птах.

Вечір полум’ям любові горизонт обняв,

Небо голубим сапфіром в золоті оправ,

Вечорова тиша млоїть, повнить далечінь,

Сутінь трусить покривала – розганяє тінь.

Вітер зваблює цілунком листя верховіть,

Ті - ховають між гіллячям соромливо хіть.

Місяць в хмарах розкупався: визира, пірна,

Аж зоря запломенілась в небі чепурна.

Зірка потайці спливає, лицезрить між хмар.

Хмара місяця купає – зайвий коментар.

А за першою, на оклик, інші підтяглись,

Й переморгують, сміються… Тільки подивись!

Нічка наближає темінь, хмари розповзлись,

Спантеличений безхмар’ям, місяць зупинивсь.

У щільний серпанок вбрався, сяйвом все залив

І химерні витинанки із тіней набив.

Вздовж доріг в обидва боки клени й ясени,

Як в люстерка видивлялись у асфальт вони.

І зловивши мить безцінну у нічних дивах,

Розглядають власні тіні - в витинанках шлях.

Світ колише сонну землю, тиша нависа,

Вже дрімає у натомі осені краса.

Бродила осінь в листопаді

Лишивши сни обпеченого літа,

Збирають дні у осені архів.

Вже верховіття нанесли графіті

На фоні неба, там де ліс яснів,

Де осінь цяцькувала позолоту

Там вітер листовієм вже пробіг

Звів нанівець усю її роботу,

Лахміттям листя кинувши до ніг.

Бродила осінь в листопадіАвтор: Рinterest

Вже її кроки шелестять листвою,

Як гарний спогад про чарівність днів

І манить птахів далеч чужиною,

Куди з теплом наш вітровій забрів.

Вже ранками чіпляються тумани:

То на паркан, то лізуть на дахи

І горобина тон взяла рум’яний –

Стать фавориткою їй конче до снаги.

У пахощах вогнистих чорнобривців,

У прянощах барвистих хризантем

Водила осінь одного з щасливців –

Це промінь сонця під рясним дощем.

Ховала, берегла і пригортала,

Щоб світ порадувать його теплом.

Вона його так щиро покохала,

Та холод п’яти обдавав слідком.

І час розлуки прийде з листопадом –

Останні дні в ще теплих почуттях.

Вже холоди бредуть знімілим садом

В морозних з бахромою сорочках.

Про що шепоче осінь?..

(на замовлення мого постійного читача Миколи Марченка)

Про що там осінь гомонить з вітрами?

Про що шепоче в дивній таїні

Цей місяць, що мандрує нині з нами

Отим зіркам і світу, і мені?

Про що шепоче осінь?..Автор: Рinterest

Іду у осінь. Під ногами шурхіт,

Куйовдить вітер крони золоті

І якось сам себе ловлю на думці –

Яка краса в цій зримій простоті:

І листя це, що падає неквапом,

І голос твій туркоче в телефон,

І вечора цього щасливий клапоть,

І осені щоденний марафон,

Ці вулиці у сонячних обіймах,

Що так вбирають променів тепло,

Ці почуття, що бачили у фільмах,

В які і нас з тобою занесло,

І ці слова – це не слова, а пломінь,

Від яких так в душі моїй пала,

І ти – така знайома й не знайома,

Моє незвідане, моя мала.

І в дотиках листків, що опадають,

Я відчуваю ніжність і тепло,

І почуття, які мене вражають,

Таким п’янким потоком понесло.

Твоя усмішка щира й соромлива,

Твій погляд з-під вінків пухнастих вій

І ти – така цнотлива і вразлива,

Як той потік, що є в душі моїй.

Ті відстані, які для нас не відстань,

Бо є і вайбер й хоч якийсь зв’язок,

Для мене стала ти, як те повітря,

Здається, видихнусь, як не вдихну разок.

І в чорториї всіх подій навколо,

Ти – світло, що ніколи не згаса,

Разóм з тобою, у мовчанні соло,

Вже вірю – місяць зірку колиса.

І вітер цей, що розвіває листя,

Вже не дратує і не дошкуля,

Бо щось таке інтимне й особисте

В розмові мою душу звеселя.

І осінь ця, що з вітром пустувала,

Притишилась, і слухала вже нас,

І в верховітті вітрові співала

Душевно і тихесенько романс.

І ниже осінь дні, немов намисто,

Збираючи, як листя на низки,

Й кохання наше і палке, і чисте

Ляга в її картини, як мазки,

Ті, що притягують, зворушують до щему

І спонукають до життя цей світ,

А ти – весь світ, що у житті моєму,

Мій розквіт, моя стійкість і мій зліт.

Про що там осінь гомонить з вітрами?

Мабуть про ці найкращі почуття,

Про ті серця, що ловлять нотки з гами,

Про поцілунки і серцебиття.

Про що шепоче місяць цьому світу?

Про те найпотаємніше, що зрить,

Про кожну душу в почуттях зігріту,

Про незрівнянну й неповторну мить.

Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!