Вірші про зиму: ожеледь - краса, що ріже болем

Шановні читачі, сьогодні пропоную до уваги тему, яка торкає чи не кожного з нас та погляд на неї з різних точок зору. Я, доречі, не пам’ятаю ще зим з отакими довгими та морозними ожеледями. І все було б ще нічого, якби життя нам не додавало більш складних випробувань в зв’язку з відсутністю електроенергії після обстрілів. Правду кажуть: один бачить калюжу, інший зорі в ній. А тут мій власний погляд з різних ракурсів. І так – вірші про ожеледь. Читайте, коментуйте. Цікаво, а як вам би хотілося її описать? Пишіть в своїх коментарях, запропонуйте своє бачення. Рада буду розвинути ваші думки в своїх творах. Дякую, що ви зі мною.

Спокусниця

Ну, ось ти знов оділась в кришталì,

Спокусницею стала перед Лютим.

Старі дуби, неначе скрипалі,

На вітрі стогнуть гіллям, льодом скутим.

СпокусницяАвтор: Рinterest

І ця мелодія, що на одній струні,

Пронизує ще дужче аніж вітер

І студнем в душу падає мені,

І шкряба вірш обмерзлим шрифтом літер.

На тканім небі з голубих шовків

Із ніжних тюлей позминала хмари.

Блудяга-вітер з кайфом пролетів –

В холоднім сяйві сонця гілля бавив.

І в цій іскристості заливів льодяних

Цей світ, що звичним був в зимову пору,

Вража оптичністю в обіймах крижаних

Й підкреслює його натуру голу.

Оділа все зухвало, як могла,

Підкреслила усе, що захотіла,

Навіть дороги льодом затягла –

Отак ти свого Лютого зустріла.

А він дуркує і мороз жене,

Щоб довше оцим видивом втішатись,

Ще й вітер, як на зло, щосили дме.

От, вже надумали цьогòріч відірватись!

Гайда, закінчуйте вже вибрики свої!

Тому, що це вже зовсім не до жартів,

Бо збавите майбутні врожаї,

Доки хизуєтесь у показах талантів.

Ну, глянули. Ну, можеш. Годі вже!

Давайте кликать чаєм зимогрія.

Нехай зимі вже шубку принесе

І краще хай обіймами зігріє.

В полоні льоду і війни

Мій погляд в диві зависа –

Зима все ожеледдю вкрила.

І мить, в захопленні: "Краса!.."

І вже летять уяви крила.

В полоні льоду і війниАвтор: Рinterest

Та в серці різонуло щось,

Як скалками отого льоду

І холодом пройшов мороз,

Бо горе отака негода.

Бо в обезживлених містах,

Що як мішень в воєннім тирі,

Кошлаті руки трусить страх

І холод диба по квартирі,

Де мама кутає дітей,

Вночі собою зігріває

Й від тата з фронту ждуть вістей,

Яких уже давно немає.

Десь немовля морочить знов

Не купане, не передіте,

Бо у дорослих стигне кров,

А що там говорить, як дітям.

Десь вище поверхом старі

Удвох зігрітися невзмозі

Й без ліфта як дістать землі,

Щоб хліб купить? Чи хтось поможе?

А хтось у склепі власних стін

До лікаря дійти невзмозі

І голова гуде, як дзвін…

Чи смерть чекати на порозі?

Мобільний розрядивсь давно:

Ніде й ніяк не додзвонитись,

Так що інет ваш - це лайно,

Як з цього погляду дивитись.

Хтось руки тре і аж цибà,

Що в інтернет все перевѐли,

Та нам із ним усім труба,

Як енергетику всю стерли:

Не запишись і не пройди,

Не перекинь, не розрахуйся

І не ввійди, і не знайди –

Отак цим “благом” користуйся.

В полоні льоду і війни,

У клешнях холоду і смерті,

На алтарі у сатани,

Якого світ не хоче стерти.

Чи витримаєм зиму цю?

Не маєм просто права здатись,

Як данність кожному бійцю

І тим, кого чекає мати.

І доки холод студенить,

І тарабанить в двері всюди –

Ловіть благословенну мить

Й згадайте люди, що ми люди.

У двері стукайте з добром

І пропонуйте допомогу.

Дарма, що ожеледь кругом-

Теплом сердець топіть дорогу.

От, вже розстаралася зима

От, вже розстаралася зима:

Одягла зі стразами в’язàнки.

З пряжею із вилитого скла

Все в прозорім видиві зі склянки.

От, вже розстаралася зимаАвтор: Рinterest

Замість заполочі люрексу взяла,

Щоб усе ефектно виглядало,

Місячного сяйва додала,

Що ще більше сприйняття вражало.

В завитках задублих верховіть,

Наче брошка, вигляда омѐла:

Вона ледь тримається за віть –

У озерах-дзеркалах завмерла,

Що по тротуарах розлились,

Дивиться на себе, як на диво.

Вдень, на сонці, світ весь розвогнивсь

Й мерехтить на вітерці сяйливо.

Все, немов в мініатюрах сонць.

До будинків лащиться проміння

І в руках мобільний телефон

Архівує зимове творіння.

Ці картини, з геліогравюр,

Неймовірні, але так на мало,

Бо тепло вже почина свій тур

І оце все запеленгувало.

Чи думав хтось?..

Колись в дитинстві слухали казки

Про зàмки льодяні, крижані зими

І так тоді захоплювались ними,

Вклавши під голівку кулачки.

Чи думав хтось?..Автор: Рinterest

І такий солодкий був той час:

Тепла постіль, мама біля тебе

І вкінці у казці – все, як треба:

Радість, щастя і весілля враз.

А тепер: чи думав хтось із нас,

Що не зàмки, а міста і села

Вкриті льодом, наче образ пекла,

У якому вже завмер і час,

Кинуті, розтрощені, в льодах,

Будуть не в казках, а в Україні,

Там, де були ночі солов’їні,

Де кохання квітло у садах,

Там оселі у війни слідах

Їх, мабуть вже й душі стороняться,

Тільки місяць, на сторожі вп’явся

І волочить світло по дворах.

Тільки в казці - хтось поцілував,

Чи змахнула паличкою фея

Й знов заквітне все в оранжереях,

Й хтось життя усім подарував.

А в житті… якщо там хтось лишивсь,

То його лиш смерть вже поцілує,

Тільки вітер його плач почує

Й місяць, що загляне в темінь шиб.

Там війна забрала все життя,

Ще й льодами все зима скувала,

Там без їжі птаха замерзала

І собаки хрипнуть від виття.

І тепер у холоді квартир,

Де нас світла і тепла лишили,

Ми збираємо по крихті сили

Й гріємось надією про мир.

Так, не буде так, як у казках,

Але хочу я, щоб кожен бачив

У природі завжди тільки краще,

А не фоном цей воєнний жах.

Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!

Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!