Шановні читачі, завжди приємно вам надавати для читання нові вірші, що навіяні пейзажами зимової краси, а вона дійсно заворожує, надихає і кожна мить зупиняє, щоб нею залюбуватись. Тож пропоную зупинитись разом зі мною у цих неймовірних митях. Нехай ваш зір і ваша душа наповняться теплом і світлом, які дарує нам природа. Відкиньте весь негатив, що приносить людський фактор у те, що створене для краси, любові і натхнення, проживіть ці миті, які наповнять вас життєвою енергією, тільки відкрийтеся. Цей світ завжди поруч, завжди з вами.
Зимові посиденьки
Зима із ніччю, десь в долині хмар,
Зустрілися на дружні посиденьки.
Весь світ принишк в полоні їхніх чар,
Не припинив лиш вітер походеньки.
Зимові посиденьки
Та він втішався тільки поруч них,
Збираючи хмарини оберемки,
Й накидавши до ніг їх, й сам притих,
Пригадуючи денні витребеньки.
Вдивляючись у люстро крижане,
В оздоблених морозом візерунках,
Зима плюмаж¹, що в тренді, роздає
У стилі інею, розроблених малюнках.
А ніч, розкинувши туманів сивину,
Допомага зимі у розмальовках,
Мороз шліфує крихту крижану
Й обліплює по гіллі, як на шворках.
І ось вже інеєм покрито все навкруг
В міліметрових дзеркалах-колючках,
І місяць, підточивши свій терпуг,
Додав напилювання на оцих летючках.
І світ, вдивляючись в ранкову синь,
Стояв такий бахромчасто-пухнастий.
Зоря калинова свій припинила плин,
Не знаючи, як в цю чарівність вкластись:
Застигла, зашарівши небокрай
І розпливалась в барвах сонцесходу,
І в її захваті засяяв гай,
Одягнений по новій зимній моді.
Зима всміхалась, проводжала ніч,
Остання зірка місяцю моргала
І мріяв шлях в мереживах узбіч
Про віхолу, що вчора танцювала.
1-плюмаж – оздоба з пір’я
Узялася зима всерйоз
Інкрустує шибки мороз,
Філігранно кришталь наносить.
Узялася зима всерйоз
Характерні ознаки вносить
В відрізкòвий свій часу плин,
Бо ж протопала вже середину,
Та у пам’яті мізер картин,
Що лишились про пору зимну.
Узялася зима всерйоз
Надолужить надумала все:
Замітає, сніжить, порошить.
Вітер хмари здаля несе,
Віє холодом, свистом полошить,
Все лякає, що мов, я вже тут
І приніс пробираючий студінь,
Цвьохка крилами, баламут,
Одягає будинки в хỳді,
Трусить снігом, ліпить, кидà,
На термометрі мінус давить,
Панну віхолу вигляда,
Щоб із нею квікстеп¹ ушкварить.
Та ж, гамує кортячки його
У своїх тимчасових нальотах,
Ну, а він, дочекавшись цього,
Віртуозить на нотних висотах.
А бува, снігопад закружля
Вже з самою зимою в танці
І вона, вся така чарівна,
Світ гойдає в снігів колисàнці,
А вони все летять і летять,
Ці сніжинки, ласкавим пухом
І на віях коханих тремтять,
Тануть в ніжних словах над вухом.
Як така мальовничість вража
І в цій гарності люба- приваба,
Й магнетизмом вібрує душа
Та, яку я з морозу відшкрябав.
1-квікстеп- швидкий фокстрот
Мій джекпот
Сьогодні день напрочуд особливий
І сніг, немов пелюсток цвітопад.
В моїй душі щось сталося важливе,
Мов вибухнув енергії заряд.
Мій джекпот
Чи промені, що день зимовий гладять,
Чи синь небесна в позолоті хмар,
Чи у душі розкладене багаття
Своїм світінням розвогнили жар.
Я збитий з пантелику, бо зненацька
Серед таких студенних холодів
Із мене хлюпали тепло і ласка,
Сердечний ритм стозвуччям лопотів
Про щось таке давно забуте, нòве,
Щось незвичайне і таке п’янке…
Волосся неслухняне це шовкове
Над твоїм поглядом іскристим зве.
Ці руки, що хотілося зігріти…
Цей стан, який хотілось пригорнуть…
Моя душа готова вже злетіти,
Щоб над твоєю сяйвом промайнуть.
І сумніви вже німоту ковтають,
Йду за тобою, стишуючи крок,
І перше слово ревно¹ підбираю
У вирі розкуйовджених думок.
Все відкидалось, як якесь безглуздя.
Ми йшли… Оглянулась. Я погляд упіймав.
Твоєї усмішки трояндове пелюстя…
Я зрозумів, що свій джекпот зірвав.
1-ревно- з великим запалом
Наша весна
Крізь диво-квіти на вікні морознім
Зоря багрянцем в шибу загляда.
Вдихаю пахощі твого волосся,
Як цвіт духмяний в весняних садах.
Наша весна
Тону і тану в почутті блаженства,
Впиваюсь миттю, як росою день
І в тілі кожна часточка найменша
У вімірі під назвою едем.
Світанок заглядає у кімнату
І стука вітер гілкою в вікно,
А нас, розніжених в коханні аромату,
В жагу обіймів, як у вир несло.
І ти, така податлива і ніжна,
З серпанком у закоханих очах,
Така моя, до божевіль розкішна,
Манлива, як ті зорі в небесах.
Там, за вікном, незатишно і зябко,
Скриплять сніги в ранковій метушні,
А нам з тобою солодко і класно:
Я розчинивсь в тобі, а ти в мені.
Лежали і боялись ворухнутись,
Щоб не сполохать тиші таїну.
Зима ще тільки поверта на лютий,
А ми в душі вже носимо весну.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
