Шановні читачі, щиро радію з того, що ми знову можемо зустрітися з вами і я, як завше, можу поділитися своїми віршованими рядочками про свої роздуми, своє розуміння життя і з тим, що бачу поруч, бо світ цей наповнений наскільки багатим різномаїттям - тільки помічай. Я дякую своїм постійним читачам, тим, кому до душі те, про що я пишу і, думаю, що кожен знайде для себе в моїх віршах щось те, що зігріє теплом, світлом і надією. Я бажаю кожному з вас і всім вашим родинам всіх благ. Любимо, сподіваємось, чекаємо, бо наше світло – це неабияка підтримка для тих, хто нам дорогий.
Те, що кличе
В тиші ранків, зоряних шибок,
Коли і час, і світ благословляє,
Коли, здається, мить щось зупиняє,
Чуєш пошепт стишених думок.
Те, що кличе
Це дійсно дивовижний стан душі:
Як ніжність розливається у лоні,
Бо поруч твої пелюстки-долоні,
Що млосно ніжили мене вночі,
Коли любов’ю поміж нас фонить
І світ, немов би з нами в унісоні,
І ми – такі розніжені і сонні…
Така п’янка ця і щаслива мить!
І хочеться весь світ цей обійнять,
Теплом своїм і світлом обігріти,
Бо таке враження, що на любов ліміти
Хтось встановив. Так треба виправлять!
І, ну їх, тих, хто з осудом шиплять
Й дивакувато поглядати будуть.
Так, час тяжкий… І швидкоплинний, люди!
Бомблять… Бої гримлять… І оклики проклять…
Нас день розкидає поміж чужих очей,
Поміж чужих вібрацій і кордонів,
Але, як оберіг, чекає вдома
Той дивний світ закоханих ночей.
І кожен крок мій – це до тебе крок.
Твій усміх, що зніма миттєво втому…
І ставить кожен день наступну кому
У нашого життя записничок.
Так, біль і страх є в кожного в житті,
Бо час такий, що нас усіх тривожить.
Хай краще гарну долю наворожать
Зірок наших небесні посланці.
І знаю я, що доки серця дзвін
Один до одного нас буде кликать,
Він віджене від нас усяке лихо
І щастя буде гнати навздогін.
Мовчання
Про що мовчать несказані слова?
Про що говорять погляди пригаслі?
Він не правий, вона теж не права:
В претензіях своїх, немов у пастці.
Мовчання
Із болей кожен з них виводить мур,
Витягуючи зблякле й призабуте,
Не прощене в етапах коректур,
Те, що було колись почуте і відчуте.
Про що мовчать несказані слова?
Про те, що ти сказать ніяк не хочеш,
У сумнівах кишить вся голова,
Що в тишину ти жалісно шепочеш.
Несказане – це камінь, що упав
У твою душу й по тобі ж ударить,
Бо те, що в душу ти свою уклав -
Повільно спалить, вирине у чварах.
Щоб злочища¹ такі не шарувать,
Так, важко, але мусим розуміти,
Що треба нам навчитись пробачать:
Розмова… Відпустить, а не таїти.
Бо в недосказаному - лиш уяви вир,
Додумане і все чомусь найгірше.
Щоб у душі не залишить пустир,
Не виростить байдужість чи щось гірше,
То треба розмовлять і говорить
Все чесно про страхи свої і болі,
І вилить все, що в серці клекотить,
І недовіри викинути солі.
Бо розуміння в кожного своє
І світ, як бачиш ти, ніхто не бачить,
І кожен плетиво в житті своє снує
У межах, які сам собі відзначить.
Якщо навчитись домовляться й чуть
І намагатись жить у компромісах,
То можна все здолать, перевернуть,
Бо у мовчанні тільки болі місиш.
- Злочища – пòклади, родовища.
Щастя – це час
Пролітають рокѝ, недалеко вже зовсім до фінішу,
А здавалось колись - все попереду, жить ще і жить.
Вже не радує день, що колись ставав точкою відліку,
Якось все по інерції далі щоденно біжить.
Щастя - це час
Кинеш оком назад і, складаючи пазлики пам’яті,
Розумієш, що скільки повз тебе й з тобою пройшло
І всі дні у житті були чимось наповнені, зайняті,
Але тільки миттєвостей жменька у душу ввійшло.
Хтось приходив в життя, хтось ішов, не залишивши сліду,
А від когось лишилось у пам’яті тільки ім’я,
Хтось посланцем небес був і в залік уроками підуть,
А із кимось навіки з’єдналася доля моя.
Та всі перехожі, подорожні усі і зустрічні
Лиш тільки для того, щоб ти розвивався і ріс,
А все найцінніше – це послані Господом рідні,
В яких ти проріс і любов крізь життя все проніс.
Та з роками лише розумієш всю суть по краплині,
Що навколо усі – це для того, щоб ти шліфувавсь
Й розвивав у собі те, що краще все є у людині.
Ти за щось все чіплявся, відмовлявся і щось намагавсь.
І здавалось, що все головне, необхідне й важливе,
А проходять літа, оглянувся назад – мішура.
Ми бажаєм, чекаємо щастя для себе і дива,
В сподіваннях якихось і доля уже відбула.
Ми живемо чомусь у світі примарних ілюзій,
Що все, що найкраще, чекає попереду десь,
А щастя – це відлік часỳ на годинника крузі
Й вирішуєш ти, як у щасті цей час проживеш.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
