Шановні читачі, мої сьогоднішні вірші, які я пропоную вашій увазі про найгарніше почуття – це кохання, про почуття, які воно народжує в кожному з нас, про те світле, найцінніше, яке відкриває нас в нас самих. Вітаю всіх коханих і закоханих з днем Святого Валентина і нехай кожне ваше серденько наповниться безмежною любов’ю до тих, хто дорогий вашому серцю, і зрозумійте, що найкращий подарунок для коханих – це ваше взаєморозуміння, ваше відношення, наповнюйте їх слух гарними словами, тіште тіло обіймами і душу сяйвом, теплом, енергією своїх почуттів. Ніякий подарунок не замінить того, що за гроші не купиш – вашої любові. Дякую, що ви зі мною. Всіх благ вам. Кохайте і будьте коханими.
Дозволь заглянуть, любий, у твій сон
Дозволь заглянуть, любий, у твій сон:
Зайду тихенько, до грудей прилину
І рівним диханням з тобою в унісон
Насолодитись дай хоча б хвилину.
Дозволь заглянуть, любий, у твій сон
Вуаллю вляжуться на тіло відчуття,
Що вицвіли в жахливім сьогоденні,
В затертих кадрах нашого життя
Знайду лиш ті, до щему задушевні,
Щоби дістатись до звучання нот
В октавах днів, що не комфортні слуху,
Які нас піднесуть до тих висот,
Куди у вир пірнемо ми щодуху
Й п’янкої ночі вкриє нас потік:
Ти п’єш цілунками мої духмяні коси
І світло з-під розніжених повік
По всіх сузір’ях ночі ти розносиш.
Я буду пестить дотиками губ
Твої, такі міцні і ніжні руки,
Тілà будуть виплескувать жагу,
Яка зібралася за час розлуки.
І в насолоді тих липких медів
Нехай тебе розбудить ранок сонний,
Який лишив тепло моїх слідів
В твоїй душі і у очах бездонних.
Дозволь зайти тихенько у твій сон,
А хочеш, я лиш притулюсь до тебе
І з нами буде тільки тиші фон,
Тремтливі зорі й таємничість неба.
Приходь частіш мені у сни
В смертельнім хаосі доріг
І невідомості щоднини
Мене трима, як оберіг,
Кохання нашого перлина.
Приходь частіш мені у сни
І болі, що кричать в мені,
Я гою згадками про тебе,
Про очі в усмішці ясні ,
Що дарувало мені небо.
Прийди в мій сон і загубись,
Теплом лишись, щоб зігрівати,
В мені весною відродись,
Щоб жить, любити і бажати,
Бо ця зима нутром снує
І вже не знаєш: жах чи вітер
По тілу свище і кує¹,
Дарма, що в термо ми одіті.
Я б притулився до щоки
І спокоєм насолодився,
Під ніжним дотиком руки
Колишній у собі зродився.
І через твердь нашарувань,
Що залиша війна кривава,
Проб’ється струмінь сподівань
Й відступить з-за спинѝ кістлява
І стане в погляді моїм
Чи більше віри, а чи світла,
Що зрине над і між руїн,
Де гинуть мрії нерозквітлі.
І нас з тобою вже єдна,
Щось надто більше ніж кохання –
Не висохли іще до дна
Джерела нашого єднання.
В смертельнім хаосі війни
Живу лиш зустріччю з тобою.
Гіркі життєві полини
Лягають полиском на скроню.
Та віра, що живе в мені
Мені твердѝть, що край все ж буде.
Приходь частіш мені у сни –
В мені мене себе пробудиш.
- Кує – використано в значенні -сковує
Обійми мене і не пускай
Візьми мене в обійми, не пускай,
Я так жадаю ніжності й любові.
На стежці у загублений наш рай
Співають трави квітам колискові.
Приходь частіш мені у сни
Чи спробувать босòніж по траві
По зорях, що розсипані над нами,
Знайти ту стежку десь у кропиві
Що сіяли й ростили так роками?
Давай шукати, й можна віднайти,
Тільки б іти обопìль¹ одночасно,
Відкрити серце й руки протягти…
Слова тримають, що сказати лячно?
Мовчання в вирі сумнівів німих.
Нескàзане переросло вже в болі
І спів птахів в раю давно затих,
Мелодія сердець стиха поволі,
Та у відлунні призабутих слів,
Що линуть з уст і лащаться до серця,
Ти б мою душу, як колись, зігрів,
І доторкнувсь струни, яка озветься.
Бо що ці ночі, наче без зірок
І змерзлі дні із холодом стосунків,
З ваганнями, що стерті до дірок
У дублях днів між визначених пунктів?
В імлистих поглядах не прогляда ясà²
І вогнекрес³ в душі частіше в збоях,
І у взаєминах все більш зника краса,
Якою так горіли ми обоє.
Ти обійми мене й не відпускай,
Давай ми просто будем тишу слухать.
Знадвору чуть, як свище зимограй,
А ти шепчи гаряче щось над вухом.
І ми в режимі обігрівачів
Розкладемо багаття, щоб палало
І звіддаля долине спів птахів,
І кольорів в відтінках буде мало.
Так мариться загублений наш рай,
В якім летять квітучі заметілі
І у душі пала весни розмай,
І ми в своїм веснянім божевіллі.
- обопìль - взаємно
- ясà – ясне світло, блиск
- вогнекрес- кресало (пристрій для добування вогню)
Від серця
Так рекламують свято із вітрин -
Вбирають око глянцеві картини,
Приємно бачить з квітами мужчин,
У ювелірці в півціни перлини,
Парфюм у знижці – маркетингу хід,
Якісь набори в АТБ в дарунок…
По тротуару з паличкою дід
Несе в руці з пігулками пакунок.
Від серця
Під магазином, де квітковий рай
Вража собою - цінами ще більше,
На дідуся насунув сум украй,
Забилось серце в грудях голосніше.
Засунув руки у карман пальта,
Порахував купюри, що лишились
І зрозумів, що зупинивсь дарма,
І очі поволокою покрились,
Бо так хотів порадувать свою,
Ту, що була у світі наймиліша,
Але недуги так вже дістають,
Що купить ліки було найвірніше.
Тут продавчиня винесла пакет
І прямо поруч із сміттєвим баком
Розсипалось пелюстя вогняне,
І впало в сніг, немов жарини, м’яко.
Він підійшов й побачив там бутон:
Малесенький і свіжість вже не перша,
Поклав у пазуху, як цінний медальйон,
Аби, бодай, троянда не замерзла.
Вдоволений, із полиском в очах
Ніс подарунок біля свого серця.
Він уявляв її усмìшку на губах
І ніжність із якою рук торкнеться.
І вистачить на цілий день розмов,
І спогадів, які зігріють душу,
І та дрібничка, яку він знайшов,
Буденність їхню, ніби диво зрушить.
Ну, от такий в стареньких романтìк.
Буває у житті до болю скрутно.
Вкладіть в цей день душі своєї слід
І нагадайте про кохання влучно.
В день закоханих
Щоб не губилися часòм сімейні дати,
Їх намагаються у свято призначати.
Одне з таких у нас щорічних свят,
Що уріза частину від зарплат –
Це день закоханих, Святого Валентина.
В день закоханих
Тривало тягнеться до свята біганина:
Хтось признача заручини, весілля,
А хтось з інтимним присмаком дозвілля,
У когось в планах зустріч при свічках,
Готує хтось освідчення в віршах…
Реклами, знижки – весь святковий фон.
Від бронювань червоний телефон.
В крамницях з квітами – суцільний бум,
Хоч ціни на букети – просто глум.
На упаковках губи і серця.
Здається, цьому вже нема кінця.
Так хочеться коханих привітать,
По подарунки ноги лопотять.
Приємно, дійсно, коли є можливість,
Та проявіть кмітливість і чутливість:
Цей день ви просто разом проведіть,
Її цілунком вранці розбудіть,
Сьогодні всі турботи – пополам,
Віддайтесь романтичним почуттям,
Впустіть у душу пахощі цвітіння,
В обіймах теплих розвогніть проміння,
Щоб у відлунні найсолодших слів,
Зустріли ранок із щасливих снів,
Щоб дві дороги, що сплелись в одну
Завжди межею входили в весну.
Й нема чого в житті чекати свят
Чи днів народжень, чи якихось дат –
Живіть душею так, як і колись,
Коли дороги ваші заплелись.
Згубіться в тих найкращих почуттях,
Щоб пронести їх через все життя
Й найголовніше – дарувати те,
Що пахне щастям і в душі цвіте.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
