Інна Кононенко у ГО "Знам’янське об’єднання "Майдан" допомагала плести маскувальні сітки. До повномасштабного вторгнення проживала у Харкові.
"З роботи зателефонували і повідомили, що розпочалася війна. Ми вже побачили танки, які стояли на об’їзній. Обстріли, пожежа, все було в диму. На Салтівці з першого дня було пекло, будинки складалися як картонні. На моїй очах рухнуло п’ять будинків. Швидка забирала людей. Розуміли, що там під завалами теж є люди. Все, що відбувалося – шокувало. Першу ніч провели у підвалі, дуже багато людей було: дорослі, діти.
Магазини не працювали, не було ні хліба, ні продуктів. В будинка не було електроенергії, газопостачання, інтернету. Звичайне життя зупинилося. Коли вже були перші поранені, вбиті. Зрозуміли, що потрібно виїжджати", - згадує події того дня харків'янка Тетяна Кононенко.
"Знайомий чоловіка, сказав, якщо дістанемося до Лозової, то допоможе виїхати. У нас на роботі були волонтери, вони сказали бути готовими на шість ранку, і з собою брати мінімум речей. У нас була кішка. Взяти з собою не могли, а залишити її на призволяще теж не могли. Згадала про співробітника, який любить тварин. Його номер телефону не відповідав, тож з самого ранку побігла до його будинку, навіть не знала ні під’їзду, ні квартири, але побачила його на балконі. Попросила залишити кішку, він порадився з сім’єю і погодився. Залишили нашу улюбленицю з усім її приданим та їжею.
Думали, що ми їдемо всього на тиждень. Але війна диктує інші умови. Дякую богу, що з ними все гаразд, мені періодично скидають фотозвіт, що кішка почувається добре, чекає на перемогу і на наше повернення. Передивляючись фото, не можу втриматися від сліз. Наше щасливе життя, улюблена робота, рідне місто, друзі – все в одну мить перекреслила війна. Порозкидала всіх по різним місцям, у когось забрала життя, у когось рідну людину, домівку. Важко все це усвідомлювати. Але віримо в перемогу, в наше майбутнє.
З Лозової ми поїхали на Знам’янку. Зупинившись тут, не знали куди їхати далі. І саме в цей час чоловіку зателефонував знайомий з попередньої роботи, і запитав де ми. Він був дуже здивований, що ми у Знам’янці, бо це його рідне місто і він тут проживає. Його мама працю вчителькою, вона допомогла із житлом".
