Олена та Євгеній проживали в місті Ізюм Харківської області, виховували двох синів, мали роботу, облаштовували свій будинок та були щасливі. 24 лютого Олена, як завжди прокинулася раніше за всіх, готувала сніданок. Зателефонував 16-річний син Святослав, який перебував у бабусі в іншій частині міста.
"Мамо, розпочалася війна", почула у слухавці стривожений голос сина. "Мені зателефонував товариш, його тато перебуває у Харкові, там вибухи", - продовжував Святослав.
Олена включила телевізор, у новинах повідомили, що розпочалася військова спецоперація. Шок, страх, паніка… Розбудила чоловіка, зателефонувала на роботу. Там повідомили, щоб залишалася вдома. Олена працювала в органах місцевого самоврядування, а Євгеній – державний службовець.
Гул смерті
"Ввечері 25 лютого ми почули вибухи вже в місті Ізюм, — розповідає Олена. — У 800 метрах від нашого будинку вже працювала авіація. Наносили бомбардування з літаків, працювали гради. Почула звук винищувача, зрозуміла, що будуть бомбити. Я забігла в кімнату, трирічний Даня спав, його обклала подушками. Ми почули, що скинули бомбу десь у центрі міста. З’явились перші жертви в Ізюмі. Загинули і діти, і дорослі. Якщо летить літак, ми розуміли, що буде ще один удар. Він скидає бомбу, потім розвертається і скидає ще одну. І так може бути по декілька разів. Такого жахіття не бачила навіть у кінофільмах. Старший син залишився у бабусі, а з молодшим, 3-річним Данею ми перебували у підвалі. Було дуже холодно, за їжею доводилося повертатися в будинок. У мене було 15 хвилин, щоб розігріти їжу, взяти одяг. Вдень працювали гради і артилерія, вночі – авіація. Цей гул смерті і досі чую.
Однієї ночі нас накрили градами, здригалося все, ми бачили, як горів сусідський будинок. Російські війська обстрілювали житлові квартали, вбивали цивільне населення. У третій будинок від нас було пряме влучання. Будинок завалився, але Сергій, в якого ми переховувалися у підвалі, встиг витягти з під завалів сім’ю з семирічним сином. На щастя вони залишилися живі.
Далі продовжувалися обстріли, 4 березня в місті не стало ні світла, ні води, ні газу, немає і по теперішній час. Було пошкоджено водогін, електромережу та тепломережу. Магазини, аптеки не працювали, важко було із запасами їжі. Перервався зв’язок з моїми батьками та з сином Святославом. Хоч мама, поки була можливість, постійно мене заспокоювала, що у них все гаразд, щоб я не хвилювалася. Мости вже були зруйновані і ми не могли до них дістатися. Місто розділилося на дві частини, одна з яких була заблокована окупантами у Харківському напрямку, інша - в Донецькому напрямку, була підконтрольна Україні. З окупованої частини вже неможливо було виїхати, росіяни розстрілювали евакуаційні автобуси. Ізюмчани потребували допомоги. Волонтери під обстрілами розвозили їжу людям".
Мама з татом померли разом
Батьки Олени жили в багатоповерхівці поблизу заводу, саме там наносились авіоудари. Останній раз рідні спілкувались 8 березня, а 9 числа був приліт у їхній будинок, вигоріло багато квартир. 1 квітня сусідка, яка жила поверхом вище, повідомила Олені, що мама не виходить з квартири. Місто вже було окуповане російськими військами, тому сусідка звернулися до російських солдат, щоб вони зламали замки і відчинили квартиру. Окупанти повідомили, що зроблять це тільки у присутності родичів. Сусіди відкрили квартиру, лише тоді, коли вже почав звідти просочуватися "запах смерті".
"Ми пропонували у перший день війни мамі евакуюватися, - стримуючи сльози розповідає Олена. – Але вона сказала, що не залишить батька, який три роки був прикутий до ліжка. Потім ми вже не могли їх забрати, бо мости зруйнували і місто було розділене на дві частини річкою Сіверський Донець. Знайшли їх разом у кімнаті, мама лежала на підлозі, а тато - на дивані, одна нога була спущена донизу. Думаю, що у мами не витримало серце від авіоударів, а тато намагався встати. Їх винесли і поховали неподалік будинку під номерами. Син Святослав залишився у дідуся й бабусі по татові. Зараз він з бабусею перебуває у Запорізькій області. Свекор, коли дізнався про смерть моїх батьків, у нього стався інсульт, він помер. Так "рускіє осободітелі" вбили найрідніших людей і зруйнували наше щасливе життя".
