Шановні читачі, вітаю вас всіх на моїй сторінці. Дякую, що ви зі мною, дякую за час який ви даруєте мені, читаючи мої вірші, але думаю, якщо ви тут, значить ми з вами на одній хвилі, на хвилі тих почуттів, які несе наше сьогодення. Сподіваюсь, що і я подарую вам взамін ті емоції, які ви очікуєте отримать і нехай вони виливаються в світ навколо світлом надій, нехай цього світла буде більше.
Всіх благ вам і вашим родинам.
#віршіпроукраїну #словоякзброя #україна #більінадія #незламні
Що далі?
Очікуєм в кінці тунелю світло,
Гадаємо, що буде ось світань,
Та тут болота, що нема просвітку,
Лиш темрява і гниль, і сморід й твань.
Вірші про сьогодення
З усіх усюд удавку зажимають,
Здається, що уже не продихнуть,
Психологічно нас усіх вбивають –
Усе Україль хочуть протягнуть.
В своїй країні ми уже мігранти
Без надр, у беззаконні, без землі.
Щораз нас більш лишають варіантів,
Щоб ми були безгласі і малі.
Нас скільки літ брехнею годували:
Що незалежні, що будуєм дім,
За гаслами ж ідей нас продавали
І вже ні дому, а ні місця в нім.
Чим далі, тим страшніше те свавілля,
Що нижче плінтуса поставило народ,
Колізій юридичних скрізь привілля,
Тасують люд, як карти краплених колод.
Велика гра. І це не драма – ¹слешер,
Тільки на наш, а не американський лад,
А нам за гаслами ідейними все брешуть,
Маскуючи вервицю вбивств і зрад.
Це нова версія страшного геноциду.
Та найстрашніше, що свої й чужі
Замовили народу панахиду,
Дійшовши вже до крайньої межі.
Живе народ в реальності жахіть
І коли край, того ніхто не знає.
І далі що? Хоч хтось мені скажіть,
Бо зграя коршунів над нами вже витає.
¹Слешер - це піджанр фільмів жаху акцентований на жорстокості.
Як там вам?
Як там вам, дорогі, на межі?
Хоча ви вже давно за межею.
Незбагненні нам доль віражі,
Які водять цією землею.
Життя у війну
Погляд стомлений дужче чимраз,
Штучна усмішка, згасла в глибинах,
Діалог з чергових пару фраз
Десь, як в безвість, в кількох тих хвилинах.
А за поглядом – крайчик душі,
Який хоче додому і спокій
Й не стоять на тій крайній межі,
Де без вибору жде передпокій.
Де ж узять той вогонь, світло те,
Що засвітять і душу, і погляд,
Щоб знаття – не дарма стоїте,
Що усі ми разом з вами поряд.
Та вбивають законами нас,
Беззаконням ще більше вбивають,
Вже не знаєм: що час, що не час,
Бо вже й віру і душі виймають.
Не здавайтесь морально, прошу,
Бо вам треба вертатись і жити.
Я надію у серці ношу,
Що не встигнуть до краю нас злити.
Щось повинно на краще піти,
Хай лиш світиться в душах надія,
І прямі розвернуться в кути,
І збиратиме ворог каміння.
І вам вистачить мужності й сил,
Тільки віри, прошу, не втрачайте.
Не зламали – ще з вами ваш тил,
Тож вставайте, спиняйте, карайте.
Ох, ці миті!..
Так, часом, щось у серці стугонить
І сльози, так з нічого, ллються, ллються,
Отак підкрадеться якась щемлива мить
Й думки зриваються і, як об вістря, б’ються,
Що у душі, мов кіл твердий, стримить
І рве на шмаття і терпіння й нерви.
В очікуванні
Ох, ця мені така незвана мить!
Ох, ці моїх думок колючі терни.
Ковтаю ком із болю і плачу
Та не ковтається і рве все всередині,
Крізь зуби зціплені у тишу я кричу,
А сльози котяться уже по одежині.
Ох, ця вже мить! Вона завжди зрина,
Як з глибини морської шторму хвиля,
Звучить, немов затронута струна,
Мого зусилля і мого безсилля.
Бо десь отам, на фронті, на нулі
Вже котрий рік без сну і відпочинку,
У скронях, сріблених, на молодім чолі
Ти захищаєш рідний край, мій синку.
Ви скільки літ утратили життя
І подорослішали вмить на два десятки,
Вже затупились гострі відчуття,
Душа вже списана в війни нотатки.
Війна внесла багато коректив
У розуміння, цінності, бажання
І обнулила безліч перспектив,
І почуття й надбання, й намагання.
Все перекреслилось, щось розірвалось вщент,
Чомусь уже повернення не буде.
Найголовніше – щоб було життя,
Все інше буде й звершиться, й прибуде.
Гоню від себе і тривогу й біль
І серджусь – треба ж думать тільки краще.
Ох, ці вже сльози, просто мимовіль!
Ох, ці вже миті!.. З кожним днем все важче.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
