Вірші про життя, які зачіпають душу від поетеси Світлани Ткаліч

Шановні читачі, рада кожного з вас вітати за читанням моїх віршів. На сьогодні знову плин життя змішав різні теми, різні настрої, різне сприйняття життєвих історій, різні ситуації. Мудрості і любові вам, миру і добра, душевної рівноваги попри все. Чекаємо і підтримуємо тих, хто найбільше потребує цього. Приємного читання.

Так хочу жити

Я так стомився, матінко моя,

Вже котрий рік так жити без родини,

Бо котрий рік вже стугонить земля

І не один товариш вже загинув.

Жінка обіймає чоловікаАвтор: Pinterest

Я також хочу мирного життя,

Я хочу, як і всі, прийти з роботи,

Обнять своє дитя до забуття

Й не мать для щастя мізерину квоти.

Я також хочу чути спів птахів,

А не розриви, свист ракет і крики.

Вже скільки надивився тут жахів,

Що навіть не чуби, а мізки дибки.

Я також хочу запахів парфум

І свіжості на вибритім обличчі,

А не із смертю грать убивчу гру

І жить щоденно, як на кладовищі.

Помитись хочу, в ліжко спать лягти,

Спокійно спати, а не бути вовком –

Буть на сторожі завжди, бо кати

Розслабитись нам не дають надовго.

І ночі й дні під обстрілами буть,

То ще та штука – душу вириває:

Сто раз прощатись, гамувати лють,

Щоб не зірватись – зло так прориває.

А вони лізуть наче саранча

І знищують усе і всіх навколо.

Щоб не підтримка дружнього плеча,

Родина, тил, то вже б зімкнулось коло.

Я Богу дякую, що моляться за нас,

За допомогу всім хто не байдужий.

Так, важко, але прийде час -

Ми повернемось, повернемось, друже.

Ні, не на часі розпач і хандра,

Бо треба нечисть цю нелюдську бити,

Свою журу я викину з нутра

І знову в бій. Так хочу, хочу жити.

Діалог

- Чому сумуєш? Щось лихе згадалось?

- Та ні - сотаю пряжу із думок,

Що гарним спогадом в душі зостались -

Відкрила в скрині спогадів замок.

- То чом жура, коли ото все радість?

- Тому що це було і вже пройшло,

І не повторна митей тих принадність,

Як кажуть: що було, те відійшло.

- Така смішна. Та кинь ти сумувати,

Адже із щастя у душі архів,

А значить є чим душу заряджати

Коли хандра впаде чи жмут страхів.

Ти не гніви всевишнього думками,

Адже у тебе все для щастя є:

Відкинь печаль, зберись, прийди до тями,

Бо Бог для щастя вчасно все дає.

Так що не кисни, бо нема потреби,

Вдар лихом óбземлю і далі йди,

Адже щодня ти маєш благо з неба -

стежину, де лягли твої сліди.

Іди по цих слідах благословенних.

Радій завжди тому, що в тебе є.

Ну, а емоції – це суто ендогенно¹:

Сама з цим справишся – це все твоє.

Навчися не кошлатить негаразди,

Не коли очі, не копиль губу,

Із гумором до всього стався завжди,

Частіш витягуй спогадів юрбу,

Тримай в умі і став реальні цілі,

Іди вперед із радістю в очах,

Пий ранки кави з запахом ванілі

І ніжся в щасті в стомлених ночах.

¹ ендогенно – переживання, емоції, як внутрішнього походження, самонакручування.

Воно ж у тебе є

Затуркана турботами душа

Молила щастя, впивши очі в небо,

А поруч дітки граються в жмурки

І чоловік – хазяїн, а не ледар.

Чоловік і жінка в роздумахАвтор: Pinterest

Цей біг по колу, наче білченя:

Робота-дім, із дому на роботу –

Все бігає, чогось не доганя:

Робота там і дома ці турботи.

Нема просвітку, радості нема,

Щось розгубилось по суєтних буднях,

У втомі мовчки він, вона сама

І дні життя стають такі марудні.

Вона просила щастя в молитвах.

Господь не розумів – воно ж у неї.

Смішні ці люди: не живуть життя,

А ніби пробігають по алеї.

А щастя ось під хатою сидить,

Сидить нудьгує, бо вже збилось з ліку:

Та скільки ж літ без нього можна жить

Цій жінці і оцьому чоловіку.

Вони забули, що навколо світ

Переливається і гра в веселих барвах,

З якою ніжністю стрічали дні,

Як цілувались в вечора загравах,

Як їх п’янили запахи весни

І мріяли у ночі зорепадів,

Які солодкі снилися їм сни

В міцних обіймах: стомлені та раді,

Як очі посміхались і тепло

Переливалось із душі у душу,

Вони забули як їм вдвох було.

Ну хто придумав це безглузде – мушу.

Смішні які – та ваше це життя,

Самі плануйте і усе в вас вдасться,

Бо дні ідуть без права вороття,

А ви все тужите, як на поминках щастя.

Подаруй мені ночі

Подаруй мені ночі, де любові світи неозорі,

Де сміється душа, розливаючись сяйвом у світ,

Де шепоче кохання по садах у нічному декорі

І де місячний полиск проника крізь гущавину віт.

Чоловік і жінка під покровом ночіАвтор: Pinterest

І на віях твоїх застига нерозтрачена ніжність,

Яка погляд п’янить і мене підійма до небес,

Де летять почуття у світи, де очікує вірність -

Я з тобою нарешті із байдужості світу воскрес.

Подаруй мені дні, що наповнені щастям по вінця,

Де зозулі кують і луною відлунює лік,

Де так хочеться жить, де б з тобою корінням я сплівся,

Де обличчям своїм я торкаюсь усміхнених щік,

Де рука у руці і волосся твоє неслухняне,

Твої очі, як зорі, блищать і освітлюють шлях

По якому пройдем, як по тім рушнику вишиванім

І у вись понесе нас кохання окрилений птах.

І на вік збережу я цей скарб та від ока лихого,

Подаруй всю себе і змети всі страхи із душі,

Подаруй нам життя у розливах кохання палкого,

Хай нас сонце вінча і співають з вітрами птахи.

Подаруй мені ночі, де як яблука падають зорі,

Подаруй мені ночі, де кохання квітують сліди,

Подаруй мені ночі, де із ніжності в’ються узори,

Подаруй мені ночі, де ми тільки удвох: я і ти.

Вже літо бродить по холодних росах

Вже літо бродить по холодних росах

Під дзенькіт кіс завзятих косарів.

Туман-бродяга спать заліг в покосах:

Із берега аж до грядок добрів.

ЛітоАвтор: Pinterest

Збирає літо пахощі духмяні

Між кольорових барв квітучих клумб,

В полях строкатих, в берегах, на лані

І все колотить запашний парфюм.

Поклало літо у торбину м’яту,

Чебрець і цмин², мелісу й звіробій,

Пішло ще цвіту бузини зірвати,

Добавить липи й питиме напій.

Та ні, не зараз – питиме зимою

Разом із нами запашні чаї.

Напар із зілля в милому горнятку

Умить поверне спогади мої.

Набрало літо яблучок на сушку,

Поклало в кошик спілих абрикос,

А десь у серпні ще добавить грушок,

А в липні слив і буде цілий стос,

Укладених в коробках сухофруктів

З яких зимою зваримо узвар,

Вже насушило вишень і суниці,

Щоб мати неабиякий навар.

Уже медів із липи накачало,

Із соняхів, акації – респект.

Трудяги-бджілки потрудились вдало

І вийшов приголомшливий ефект.

До чаю ще й варення наварило

Із ягодів і фруктів запашних,

Лило повидло, пастилу крутило

Та ще й желе позаливало з них.

Між іншим намагалось відпочити:

То біля річки, то біля озер,

Латаття рвало на старенькім човні

І голосистий слухало концерт,

Де скрекотали жаби, ну а соло:

То десь зозуля із своїм: "Ку-ку!",

То крачка заспіває на все горло,

Голосить чапля на якімсь кутку.

Та й покази відвідувало часто:

Хто як одівся на оцей сезон.

А показ елегантних капелюшків?

Лиш вподобайки. Бо який резон?

Адже воно їм їх і роздавало:

І кропу, й часнику і цибукам,

І ревені, і лопухи вдягало –

Хвала його фантазії й рукам.

Лягає пізно спочивать щоднини,

Змиває втому з загорілих ніг

Десь у кущах розлогої калини –

Вона у літа ніби оберіг,

Де колискову соловей співає

І вдосвіта розбудить на зорі.

На сінокосі літо день стрічає

Під дзенькіт кіс, де косять косарі.

цмин² – цмин піщаний, безсмертник

Слідкуйте за нами у Facebook , Telegram , Viber та Instagram !
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!