Шановні читачі, сьогодні вашій увазі пропоную вірші, як завжди, про те що поряд, що впало в поле зору та в душу - це позитивні емоції, які нас підтримують, живлять, притишують біль теперішнього часу, бо жити в постійному стресі - це не нормально і мабуть світ відчуває, що часом нашим емоціям потрібне перезавантаження, щоб не хотілось бігти світ за очі від того, що навалюється щоденно. Нехай кожен рядочок буде для вас тою тихою гаванню, де ви відчуєте приємний спокій хоч на якийсь відрізок часу, який ніжною хвилею прокотиться по вашій душі і залишить легкий приємний післясмак. Захопливих хвилин читання. Миру і сили вам і вашим родинам.
Обночувався місяць у ріки…
Обночувався місяць у ріки
І солов`ї так лепсько їм співали,
Втішалися удвійзі навзаєм,
Своїми любощами чарували.
Дівчина і місяць
Він полисками хвилі цілував,
Вона ж кохалась в тихосвітнім сяйві,
Він главицю за хмароньку ховав,
Вона ж щораз бентежилась забаві.
Отак і грали в хованки вони,
А забережень дивиться та слуха
Як регітно босорки ¹ скрекотять
Й галайкотить шептинниця-різуха.
Приваблива природи таїна.
Які вона змальовує пейзажі!
На що не глянь - художниця вона,
Влаштовує експромтів вернісажі.
¹босорки – жаби
Лілея
Ти подивись, яка вона чарівна:
Така цнотлива, ніжна і наївна.
Кришталь роси вмиває спозаранку
У куширі цю світлу полонянку.
Дівчина та лілея
Гойдає лист її на хвилях ставу.
Вона ж окату бабку ¹ зеленаву
Все приміряє й погляда у воду,
Милуючись на свою звабну вроду.
А кругом неї з'юрмисько строкате:
Крилате і пузате, і хвостате
Кумка, кахкає, дзизкотить, джмеліє...
І в ейфорії вся орава мліє.
Шушукається осока з вербою,
Що у білявки - женихи юрбою.
"Та що вони, перебрехи, лепечуть?!" -
Їм птахи всі із осудом щебечуть.
Лиш очерет замріяно тріпоче.
Йому байдуже хто і що там хоче.
Бо знає він, що вся оця навала
Лиш на лілеї очі колихала ².
¹ бабку – стрекозу
² очі колихала – любуватися, дивитися із замилуваням
Вона моя уся
Струнке дівча, красиве, довгоноге
Ішло до мене на очах у всіх.
Я гордо споглядав на ту картину,
А на устах вже затаївся сміх.
Берег моря. Дівчина біжить назустріч чоловіку.
Усі здивовано очиці округляють:
Мов, що за краля і до кого йде?,
Озера-очі, губи мов корали,
Бровами, немов крилами веде,
А вії – опахала дивовижні,
Сміх, мов дзвіночок, коси-промінці.
Чоловіки із заздрістю дивились,
Із міною кривою на лиці.
Дівча підбігло, обняло міцненько.
Я насолоджуюсь – вона моя уся.
Нікому і на думку не спадало,
Що внученька цілує дідуся.
Ранок на озері
Ранок. На озеро тихе
Туману спливла сивина.
Гладить шовкові плеса
Хвиля ліниво-сумна
Дівчина пише картину
Лапате віття калини
Схилилося низько в поклоні,
Немов би напитися хоче
В озера синіх долонях.
Проміння збудилось перше:
Тепле, ласкаве, ясне –
То сонце встає над світом
Спросоння очиці тре.
Вітрець чуха спинки хвилям,
Дражнить озерну гладінь,
Бузьки розправляють крила,
Вдивляючись в темну глибінь,
Трублять бугайці в очереті,
Будять зі сну береги,
Гуси здійняли щось галас –
Встали не з тої ноги.
Вівсянок дзвінкі переливи
Наповнюють піснею світ,
Свічки очерету мрійливо
Махають усьому привіт.
Пишаються верби гордо
У ніжний серпанок сповиті,
Шумить осока довгонога –
Радіє барвистому літу.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
