Шановні читачі, мені, як завжди, приємно вас вітати на сторінках своїх публікацій. Надворі осінь з безліччю сонячних та піщаних відтінків може тому, що світ хоче, щоб ми насолодилися сонячними кольорами, щоб у нас потепліло на душі, дарма, що саме сонце вже не так гріє, а піщані, тому, що таке в житті все в русі, як пісок, що сиплеться, сунеться, час спливає, все змінюється, як навколо, так і в житті кожного з нас, спливе і ця осінь день за днем і буде вже інша пора, наступний етап, який нам з вами треба буде пережити. Сподіваємось тільки на краще, на мир, на спокій в душі. З повагою до вас прошу поринути в красу осіннього настрою.
В кав’ярні
В кав’ярні загораються вогні,
Офіціант пливе із чашечкою кави,
А поза склом вже осінь золотава
Сліди свої лишає на вікні.
Дівчина з парасолькою
Смакує кава з запахом духмяним
І журкотить за столиками зал,
Хтось поруч ніжно: - Я люблю, - сказав,
Що рознеслось приливом полум’яним.
Моє єство наповнилось теплом,
До щему млосно ввись душа летіла
І весь тягар покинув моє тіло –
Не хочу я його тягнути знов.
Солодкий трепет, світло й чистота,
Що хлюпнули вмить з погляду по залу.
Як добре, що я так і не сказала
Тобі оці слова в яких цнота
Всіх почуттів, п’янливих поцілунків
В моїй нарозхрист висланій душі,
Що як причастя з кришталю в ковші
Я б принесла тобі із цар-дарунків.
Та тільки ти нещирий і ця фальш
У грі твоїй, як у криводзеркаллі
І в нас колишніх вже немає нас
Й шляхи нарізно нас вестимуть далі.
А за вітриною жбурляє вітер листям
І так не хочеться іти під дощ мені.
Розмито блимають твого авто вогні –
Нагадують твій холод особистий.
Я вийду непомітно у пітьму,
А шлейфом хвилять почуття забуті.
Я знову сильна і так має бути
І у свій світ тебе я не візьму.
А в залі там лишилось душ тепло
І мліла ніжність на очах коханих,
Дівча всміхалося хлопчині незрівнянно…
Дай Боже їм, щоб завжди так було.
В осіннім парку
У доганяли граються листки,
Роздмухані примхливим листовієм,
Тут бузина розвісила низки
Звабливих грон над листям, що буріє.
В осінньому парку
Лоскоче спинки вітер у дерев,
Заплутуючись в бурштинових косах,
Старезний дуб гілляччя ввись задер,
Розставивши коріння ноги босі.
У травах бронзою блискочуть жолуді,
Розлігшись поза тінню на осонні,
Гойдає листя вітер на воді,
В калюжах, де застигли хмари сонні.
Старі ялини лапи протягли,
Вельможно мають віттям із шишками,
Неначе презентують манікюр
У барвах цинамона¹ нам із вами.
Берези молоді у цю сім’ю
Забігли, засоромившись, край парку,
Бо вітер зняв одіви з них до ню²
Й побіг шукать поміж дубів знахарку,
Оту стару березу, що скрипить,
Зітха від старості, збира зріділі пасма,
Щоб та з берізками могла здружить,
Щоб підняла його осінній настрій.
Лаковані каштани він зрива
І кида блискавично до берізок,
Під ноги сипле листяні дива,
Що помережені у крихітний відрізок,
Сережки вибрав кольору охри
У молодих жовтаво-бурих кленів
(хотів в дарунок він їх принести)
Та горобина скинула черлені.
Берізки глянули: - У нас свої.
Вони лиш нам пасують. Що ти, вітре?
І він поник, притихши у гіллі,
Торкаючи щокою ніжні віти.
- Не буду дмухать холодом на вас.
Нехай вас сонце променем зігріє.
І запросив їх на повільний вальс,
Плекаючи в душі все ту ж надію.
¹ цинамона – піщано-гірчичний відтінок
² ню – оголені, без одягу
Старі акації
Шафранові з юхтево-золотим¹
Нам стелить осінь килими під ноги
І цинамоновий² деревам грим
Уже наносить і жовтить розлоги.
Акація
По тих акаціях, що підпирають вись,
Оту стрімку, в ожинових відтінках,
По голих стовбурах густющий плющ повивсь
Й вони, як в шубках, в дивних тих плетінках.
І чудно так безлисті гомонять.
Мов чепурухи на показ зібрались
В яскравих в’язанках далеко майорять
Та ще й в підвіски в колір хни убрались.
Мале білча нависло на краю
І бавиться під свій окрас з стрючками
Та вітер, той, що бродить у гаю,
Кружляє їх жмуточками кругами.
І тішиться акація стара,
Що є її кому розвеселити:
Вона лишилась літнього шатра,
Та в неї є бажання далі жити.
Зігріє плющ хоч в хугу, хоч в мороз,
Чи хоч в осінні в край холодні зливи.
Їй ніпочім погодній той прогноз –
На ній доха³ в осінні переливи.
¹ юхтево-золотий – жовтий блідий колір
² цинамоновий - піщано-гірчичний відтінок
³ доха – верхній теплий довгий одяг
Де бродить осінь
Дощі змивають пилюгу осінню,
Тупочуть зливи по піддашках і дахах
І крешуть хмари у громах стодзвінних,
Жбурляють блискавки їй в ноги на шляхах,
Де бродить осінь і плямує зелень,
Розводить вохру, розсипа цитрин,
Збирає в зграї птаство невеселе,
Пряде мережки з срібних павутин.
Осінь
Згріба гербарій з днів, що впали в осінь,
Все тулить їх до квітів в квітниках,
Вплітаючи таку невинну просинь,
Й червоне й синє, що в чагарниках.
Вітри холодять оголілі плечі,
Міняючи на сіре гардероб,
Сопе щоразу прохололий вечір
І палить бадиль з вогнищ-цигарок
На всіх городах і в садах принишклих,
Де ворон карка, голуб воркотить
Й рапате яблуко із віт обвислих,
Немов привітик, долу полетить.
І торохтять горіхи – будять ранки,
Благословляють шарудливий день.
У осені щоденнику закладки
Вкладає з листя вітер з щедрих жмень.
На листі клена лінії життя
Збігаються із лініями долі
Цієї осені, що пише нам листа
І викладає всі тривоги й болі.
Шепоче нам про сум і про страхи,
Все шурхотить й поволі гоїть рани.
Коли вже зникнуть ці війни жахи?
Хай щезне ворог в безвісті туманів.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
