Шановні читачі, вітаю вас на сторінках свого блогу. Дякую, що ви в мене є, що якісь хвилинки можете виділить із власного життя, щоб погойдатися на одній зі мною хвилі в плині тих рядочків, що нашептали мені крайні дні осені. Бажаю вам душевного спокою, впевненості в тому, що все буде добре і ще на якийсь час ми ближче до миру, бо незважаючи на все, мир всеодно прийде і мені, як і кожному з вас, хочеться, щоб цей час настав якнайшвидше. Приємного вам читання.
В лаштунках осені
В лаштунки осені заглянула зима:
- Ну як тут? Ти уже іти готова?
Мабуть я далі справлюся сама
Десь вітер тут зі мною гоноровий.
В лаштунках осені
Ти уже скільки збавила добра.
Твій час прийшов. Нема вже позолоти.
Навіть бурштин і той перевела.
Куди ідеш? Одінь на ноги боти.
І вона йшла. Голчастий дощ вкривав
Її худі в сіренькій хустці плечі,
На сірім тлі графіті малював
Із тих штрихів, що в неї брав, доречі.
Вона оглянулась на посірілий світ,
А в погляді тепло й легенька втома
І стала пестить ніжний оксамит
Озимини, що землям гріла лоно.
Вервечка гамірливих журавлів
Їй, обганяючи: - Куди зібралась?
Адже у тебе ціла низка днів,
А в нас ще молоднеча тут зосталась.
Вона тривожно, рвучко піднялась
І ну назад, крізь перші снігопади,
Де вітер сизе небо тряс і тряс,
А сніг все падав, падав, падав, падав.
Зима затіяла лапатий пуховій,
Страхала холодом, сріблила все навколо
Та в парі з осенню придибав дощ-мокрій
Й зима закінчила своє коротке соло.
Крижаним поглядом зухвало обпекла,
Манірно взявши за поділ спідницю,
У шалях холод свій поволокла
І потягла повну срібла скарбницю.
Вітер хмари в'яже перевеслами
Вітер хмари в'яже перевеслами
І вкладає у суцільний стіг,
Привітався з листям, радо, жестами,
Що зірвати листопад не зміг,
Природа
Дмухає то спереду, то збоку,
То іззаду подихом війне;
Так пихтів що поволоку вогку
Стріпує з чубиська, як здихне.
Наче вимочив їх у стемнілих ріках
І вони, мокрющі, аж дрижать,
Сам присів на горизонті сходах
Й мріє, як краплини полетять.
В захваті від створеного дійства,
Як арфіст, на струнах грав посил,
Щоби дощ-діджей утяв крутійство
І краплинам дав життєвих сил,
Щоб мелодія дощу і вітру
Рознеслась в тонах, напівтонах
Й ми у рамках осені ефіру
Оцінили їх осінній фах.
А мелодія то лунко, то притихне,
То зірветься на миттєвий шквал,
В осені проснеться щось глибинне
Те, про що ніхто не розказав.
Та за поглядом і стриманним, і мрійним
Не вгадаєш плинність почуттів:
В її тлінні є усе нетлінне -
Все, що рік цей в її долю вплів.
І залишиться така безмірно різна
В спогадах, у віршах, у піснях,
Але цього року ти невтішна,
Бо вогонь і біль війни не щах.
Музика осені
Листя пада в дзеркала калюж.
- Гей, не спіть! - В них осінь заглядає:
Вона їх листопадом забавляє,
Листовій мокрющий вже, як хлющ.
Ніч, вечір, день
Осіння тіха струнами торка:
Вальси, танго й дивовижне соло -
Неймовірний шурхолист навколо
Й її симфонія, як вишенька торта.
Ця тишина, що обіймає світ
І небо в зорях чисте і високе,
І довгі тіні - куди кинеш оком
Й мережать небо витинанки віт.
В оркестрі осені тримають струни зорі,
Розкидав місяць купу партитур,
Разом із вітром розпочавши тур,
Музичать ніжно в далі неозорі.
І ноти з цих небесних партитур
Спадають в кучеряві верховіття,
Обніжені і виласкані віттям,
Із шумом падають на листя кучугур.
Перебирає гілля тятиву:
То боязко, а то напрочуд швидко
І переходить вальс в ритмічне диско
Й злягається в почублену траву.
В оркестрі неба місяць-диригент
Не паличкою - сяйвом диригує,
Принишкле листя увертюру чує -
Готове в такт вступить у свій момент.
Світ заворожено чекає дивину:
Щоденні акти з осені балету
В щорічних лініях затертого сюжету,
Щоб зачепить душевну глибину.
Ця золота симфонія гран-прі
Пори цієї, що у позолоті
Чарує па на кожнім повороті
Балетних танців у щоденній грі.
Так що у неї все на вибір є:
На кожен смак і кожному до серця.
Не хочеш? Слухай тишину й не сердся,
Бо кожному в цій осені своє.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
