Шановні читачі, сьогоднішня моя добірка віршів про дивовижне почуття, яке дає нам енергію в житті, заставляє нас самих ставати кращими і досконалішими, мудрішими, дає той стержень без якого і життя було б не життя, яке дає можливість бачити все навколо в інших кольорах, приводить в наше життя тих своїх, які подаровані нам Всесвітом, що зрозуміють нас, сприйматимуть такими, як ми є, своєю підтримкою зменшать частку в горі, і збільшать світло радості.
Бажаю всім вам кохати і бути коханими, отримувати і дарувати, щоб вашого світла вистачало не тільки на вас двох, а й на дітей, батьків і оточуючих, бо щаслива людина буде випромінювати світло на все і всіх.
Хай теплі хвилі вашої повені роблять цей світ дивовижним, наповнюючи позитивними емоціями. Приємного читання! #вірші #світланаткаліч #натхнення #позитивніемоції #читайукраїнське
Біжи до того, що в душі розквітло
Сьогодні я на частоті стихій,
Абстрагувалась від всього людського,
Несусь душею з тіла в вітровій
З безмежною любов’ю до земного.
Закохані
Холодні краплі падають з хмарин
І небо колють блискавки, мов клином,
І грім луною із небес вершин
Полоха світ своїм гром`охким плином.
Лечу між них. Моя душа співа,
В очах нема страху – я не боюся,
Бо небо мені очі відкрива,
Я п’ю цю унікальність – не нап’юся.
Я вся в тобі, стихіє. Вітер дме
Мені у спину, обвіває плечі,
А дощ періщить і ніяк не йме
Чого я тішусь. Змокла вже, доречі.
Ну ось, так швидко вже відгомонів:
Такий ляскотний був, такий шумливий,
За обрій вдалеч грім побубонів,
Де відблиск блискавки видніється звабливий.
А в голові штрихкодами рядки
Вже просяться у букви на папері.
Я їх пишу і гріюсь залюбки
В своїй, романтики наповненій манері.
А десь там ти, вуста твої, як мед,
Твої обійми і твої признання.
Нас гонить вітер почуттів вперед:
- Біжи до свого першого кохання!
І буде вітер шепотіть нам вслід,
В душі відлунням будуть наші кроки,
Благословить дощем небесний звід
Й розчинить сіль у сльозяних потьоках.
Сердець відлуння й світу дивина
І тиша, що співа відлунням крапель,
І теплих поглядів чарівна таїна,
Де промінь світла розгорівсь, як факел.
Нам об’єднало душі і серця.
Думок нема – лиш тишина і світло.
І наше ми десь лине до Творця,
І те, що в наших душах вже розквітло.
Ці зустрічі онлайн
Крізь сотні кілометрів і доріг
Дзвінки несуться, з’єднуючи долі.
Один для одного, неначе оберіг,
Вони враз стали якось мимоволі.
Телефон
І це страшне життя під час війни
Набуло барв у сірім однотонні.
Взялися вдвох за два кінці струни
І ллється світло в трубки телефонні.
Довіра, розуміння і тепло
Наповнюють чутливі нотки гами
І це усе у їх життя внесло
Отой ефір, що лічить ранки й шрами.
І ніжний повів романтичних мрій,
І щось близьке, але таке далеке
Колише звуки на струні новій
Й несе весну десь на крилі лелеки.
Весну у душу, настрій, позитив
Поміж страхів і обстрілів, тривоги
Й незримий вогник в серці засвітив.
Й що кілометри? Що оті дороги?
Смішні розмови, зустрічі онлайн,
Щось гріє поглядом тремтке і дивовижне.
Летять дзвінки з одного в інший край
З усмішкою, що на обличчі висне.
- Привіт!
- Привіт.- І знову понеслось…
Розмови, як віддушина у часі
І знов тепло по душах рознеслось,
Як сонця промені по сніжному атл`асі.
Мимоволі
Я не просила в тебе дозволу –
Це сталось просто мимоволі:
Рука сама ковзнула в просторі
Й наткнулась на твої долоні.
Закохані
І все навколо захиталося,
І попливло, як в невагомості,
Губами губ ми доторкалися
Й злилися душі в півсвідомості.
Тіла бриніли насолодою,
Повіки падали знесилено,
П`янкою повенню наповнені,
І зупинитись вже не в силі ми.
Моє ти щастя і нещастя,
Ти мій баж`аний і неб`ажаний,
Моя ти радість, моя згуба,
Моє кохання нерозважливе.
Я вбережу від пересудів,
Від злого ока це кохання,
У Всесвіт дякувати буду
Гарячим поглядом зізнання.
Егоїстично руйнувати
Все те, що обране тобою.
Мені достатньо те, що поруч
Ти просто дихаєш зі мною.
В потоці буднів круговерті –
Це те, що спонукає жити
І цінувать у тиші цінне,
Чим треба в світі дорожити.
Мені часто сняться твої очі
Мені часто сняться твої очі,
Наче вмита росами світань.
Вони ніжно дивляться на мене
Поглядом безмежних сподівань.
Спогади
Губи усміхаються щасливо,
Вітерець тривожить сивину…
Відчуваю порух рук тремтливий
І свою протягую одну.
- Обійми мене. – Німе благання
Ти читаєш у моїх очах
І тулюся ніжно я востаннє,
А в душі вже затаївся страх,
Страх по втраті, божевільність болю,
Ніжність нерозтрачена моя,
Невимовна туга за тобою.
- Господи, як одинока я!
Стрепенуся. Хочу сон забути.
У вікно дивлюся голубе…
Але, як забути підлу дійсність?
Як забути, рідний мій, тебе?
Воно в малому те велике щастя
Воно в малому, те велике щастя,
Що живе в куточках губ твоїх
І сипле в душу пелюстки усмішки,
І очі світять променями їх.
Закохані
Такі маленькі два великі слова,
Що душу переповнять почуттям:
“ Тебе кохаю ” в sms читаєш,
Що хвиль тепла додасть твоїм думкам.
І тіха, невагома, як пір’їнка.
Летиш на струни й по струні ідеш
І з тебе хлюпає оте велике,
Яке не має ні глибин, ні меж.
Як добре знать, що є кому писати,
Що є на світі той, кому писать,
Бо скільки не чекають вже нічого
Й не сміхом очі, а від сліз блищать.
І негаразди чи якісь образи
Таким пустим здаються і дрібним,
Та не повернеш ти перебіг часу,
Бо час лишився там – разом із ним.
Спіши сказать малесенькі слова,
Які великі стануть в плині миті:
“Люблю”, “я тішусь”, “не важливо так”,
“Завжди з тобою” – краще буде жити.
І це не слабкість – це велика міць,
Велика міць малесенького серця:
“Не страшно”. “Ми з тобою все пройдем”.
“Пройде і це, усе воно минеться”.
Спіши подякувать і дітям, і батькам,
Чи друзям, чи колегам, чи знайомим
За вчинки й час, що приділили вам,
Бо вам ніхто не винен та вагомим
Ви стали тут для кожного із них,
Коли отримали від них підтримку,
За розуміння й сказані слова,
За потиск рук і за тепла частинку.
Маленьке дякую в тепло великих душ,
Велике світло від душі малої.
Роби завжди, як любо для душі
І не копи у пазусі набої.
Велике щастя із малих дрібниць –
Це робить душу найміцнішим стержнем.
В житті цінуй найменшу кожну мить
І обіймай цей світ великим серцем.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
