Шановні читачі, як завжди рада вітати всіх вас на сторінці свого блогу. От і закінчилась зима, і такий тривожний лютий поступово віддає володіння природою весні, яка несе в собі оновлення всього живого, а також оновлення почуттів, хотіли б ми цього чи ні, але така вже вона ця неймовірна пора року. Цим дивовижним почуттям кожен з вас може підтримати одне одного, незважаючи на відстані, яка розділяють кохані серця. В подружньому житті - це та найміцніша складова, той стержень, який тримає незважаючи ні на що. Любові і світла вам. Приємного читання.
Розчиняюсь в тобі
Розчиняюсь в тобі,
Бо кохаю тебе напропале.
І ні відстань, ні час
Не загублять того почуття.
Розчиняюсь в тобі
Не зітреться той погляд,
Що душу мою сяйвом пале
І ті дотики рук,
Які пестили до забуття.
Розчиняюсь в думках:
Так пташиною серце стукоче,
Коли ім’я твоє
Виринає між днів суєти.
І у грудях до щему
Якось дивно і ніжно лоскоче:
Відчуваю тебе,
Як живильний потік чистоти.
Розчиняюсь у мріях
Які полонять мою душу,
Бо так хочеться ніжно
І міцно тебе обійнять,
І втішатися миттю,
І мить насолоди не рушить,
І вбирати у себе
Цю безмежно п’янку благодать.
Розчиняюсь в тобі,
Розчиняюсь в думках і у мріях,
Розчиняюсь у світі
У якому ти поруч завжди.
Я люблю поволоку,
Що звиса на обтяжених віях,
Я кохаю тебе
І кохання моє назавжди.
Твоє волосся
Твоє волосся пахне чебрецями
І пахощі дурманять моє я,
І тоне у потоці до безтями
Уже душа, напоєна, моя.
Чоловік і жінка
Твоє волосся – божевільне мрево,
Де від знемоги потопа душа
І в голові зникає все миттєво –
Лиш стукіт серця, як мале пташа.
Твоє волосся з пахощами літа
Несе на променях небесного моста.
У дотиках душа моя зігріта
Шука твої залюблені вуста.
Твоє волосся – пагуба і зваба,
Як та струна, що так хвилює вись.
Я обеззброєний, закоханий нахаба –
Кохай мене, забудься й загорись.
Я шаленію від твого волосся,
Що тягне руки у змагнічені поля.
Здаюся, підкоряюсь – розлилося
І йде з-під ніг в нестійкості земля.
У вирі почуттів
Давай обнулимо сьогодні всі незгоди
І перезавантажим почуття
Й поринем далі у життя пригоди
І будемо кохать до забуття.
Закохані
Сьогодні – це як старт і я готовий
Летіть з своїми почуттями ввись.
Чіпляйся під крило – беру з собою.
На світ цей в вирі почуттів дивись:
Ясніє небо і проміння ніжить,
В яскравих кольорах усе земне.
Повір, довірся у натхненнім леті –
Все, що обтяжує життя, любов зімне.
Летімо вдвох у рівному польоті,
Тримайсь за руку, вір і надихай.
На нотнім стані паралелей ноти
Уже дзвенять. Відважся, час не гай.
Не пожалкуєш – буде кольорово
У вихорі найкращих почуттів.
Давай сьогодні все обнулим знову
Й складем в одне із наших двох життів.
Зізнання
- Люблю твої обійми й поцілунки,
Шалений погляд і твоє тепло,
За розуміння, за душевний спокій,
За все я вдячна, що у нас було,
За ту підтримку у уроках долі,
За стриманість, поблажливість твою,
За те, що поруч тебе завжди квітну
І твердо завжди на землі стою.
Свічка, закохані, рушник
- Не дякуй, мила, хоч слова приємні,
Бо я без тебе, наче птах без крил
І міць, і мудрість виростило щастя
Й твоє кохання додавало сил.
Я радий і щасливий, що під руку
З тобою разом коротаєм шлях,
Все, що здолали і що ми долаєм
Дає лиш впевненості у прийдешніх днях.
Не завжди зоряно було і світло,
Та сумнівів ніколи не було,
Бо хтось завжди підживлював палітру
В якій лилось душевності тепло.
І змалювали те, що змалювалось,
Але в картини таки гарний вид.
Ми малювали свою долю разом
В яскравий, уписавшись, краєвид.
Давай ми сьогодні запалимо свічі
Давай ми сьогодні запалимо свічі:
Я вдома, за милями, гасячи відчай,
А ти в бліндажі, наодинці, у тиші
Й за мить ми з тобою враз станемо ближче.
Закохані
Побудь цю хвилинку на хвилі зі мною –
Хай стишиться світ у смертельнім двобою.
Я силу й тепло увіллю в твою душу,
Тебе досягнути я промені змушу,
Бо що для кохання ті далі і милі?
Несе воно світло на гребені хвилі
Й проллється по тілу бринливим струмочком
І все навкруг тебе заповнить поточком.
Любові і сили, жаги і пізнання –
Ти міць мого, милий, до тебе кохання.
І в вирі пекельних вогнів смертоносних
Тобі буде захистом шепіт колосся,
Обійме земля, щоб сховати в долонях
І вітер співатиме : «Жити!» у скронях,
І серце холодне – без відчаю й втоми,
І все ненормальне усталиться в норми.
Все це ненадовго – я вірю, я знаю.
Чекаю. Зустріну. Шалено кохаю.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
