Вітаю, мої шановні читачі, на сторінках свого блогу. Вітаю всіх вас з настанням весни, що несе в собі повне оновлення природи, бурлить на фоні цього високими почуттями на найтонших хвилях всесвіту і хотілося б, щоб вона принесла нам сподівання на мир, хоч частково залічила рани, що ятряться та стишила наші тривоги. Початок весни асоціюється у нас зі святом жінок - 8 березня. Я вітаю всіх вас і бажаю щастя, щоб ви всі були на хвилі найкращих весняних почуттів, для яких відкрита ваша душа. Мабуть це найквітковіше свято в нашій країні і приємно було раніше споглядати поспішаючих чоловіків з букетами квітів - завжди переповнювали емоції і раділи за нас же, жінок, адже завжди для жінки приємно отримувать квіти в подарунок і як жаль, що скільком жінкам вже нікому принести дарунок в цей день. Але ми жінки сильні і витривалі, бо не маємо права бути іншими. Пропонує до вашої уваги нові вірші на ці теми.
Приємних хвилин читання.
Кохання
Кохання – це шепіт п’янких вечорів,
Це терпла ніч від пахощів дурманних,
Це дотик твій, що спалює вогнем,
Це блиск очей п’янливо-полум’яних.
Кохання
Кохання – почуттєвий буревій
В хмільних обіймах приспаної ночі,
Політ обох за межі розумінь
І вся в цілунках голизна жіноча.
Це дощ, що тихо струнами бринить
По душах, що для почуттів відкриті,
Де хочеться навічно зупинить
Такі благословенні світлом миті.
Це плетиво із ніжності долонь,
Це та довіра, що в одне сплітає,
Надійний голос: «Йди і не хвилюйсь!»,
Міцне плече, що інший підставляє.
Де вірність – це не просто слово – суть,
Де в час важкий обоє завжди поруч,
Де мудрість у відношеннях обох,
І розуміння, і стійка опора,
Це тишина, що обійма обох
Навіть на різних кінчиках дивану,
Це те, що вчить ділиться і прощать
Й своїми вчинками завжди доводить шану.
Воодночас і вразливе, і міцне,
Спокійне і бурхливе донестями.
Цінуйте те, що вас звело життя –
Ви обрані самими небесами.
З коханням крізь роки
Крутилось перед дзеркалом дівча:
Сукенка гарна і новенька стрижка,
Легенький макіяж їй до лиця
І поглядом, мов сонцем, всюди бризка.
Доля
Побачення у неї. Поспіша.
Цікавість роздира її уяву.
Що подарує їй її хлопча?
Сьогодні свято – запросив на каву.
Летить метеликом. Він квіти їй приніс
І срібне кільце в знак свого кохання
Їй до руки галантно так підніс.
Всю свою душу вклав в слова зізнання.
Стояла жінка, як сама весна,
Вертіла крильцями трюмо по черзі:
Шикарна зачіска, модняча, запашна.
Вмить чоловік узяв її за плечі,
Із задоволенням закохано дививсь,
В передчутті недоспаної ночі,
Зацілував вуста і відхиливсь –
Дістав дарунок цінний перед очі.
Коханий! – З задоволенням вона
З любов’ю в погляді його вже цілувала.
Хай буде, люба, у душі весна
Завжди у тебе, щоб не відступала.
Вглядалась жінка в люстро на стіні,
Окинувши, оцінюючи, погляд.
Вже, кажуть, літня, коси в сивині
Й лице вже більше потребує догляд.
Плечима ниже, руки розвела:
Ну що ж, уже не та я в тебе!
Він підійшов, обняв, поцілував:
Не переймайся, рідна, без потреби.
Ти в мене ще красуня, ще й яка.
Ось квіти і маленький подарунок.
Й лиця торкнулася його рука,
Розгладжуючи зморщечок малюнок.
Так ніжно руку взяв, поцілував:
Зі святом, люба, я тебе кохаю –
Це вік наш зморшки нам намалював,
Та років в долі я ще нам благаю.
Чекаєм, весно, на оновлення твоє
Ще на одну весну сильніші стали:
В природі все йде вчасно, як завжди,
Зима десь там, за обрієм, відстала,
Розтанув сніг, прогрілись холоди.
Весна
Вітри весняні вже цілують лиця
І сонце променями пестить першоцвіт,
Вже шпак у душу заспівом залився
І почуття злітають із орбіт.
Оновлення в природі і у душах –
Нехай оновляться в надії почуття
Крізь біль, тривоги, сумніви, що душать,
Й настане врешті миру вороття.
Хай дочекаються усіх кого чекали,
Хай вщухне те, що серце так ятрить,
Хай не літають навкруг нас метали
І більш сирена в душу не лящить.
Не оживуть захисники в могилах,
Не відніміють в матерів серця
Та кожна жінка якось здійме крила,
Щоб винести усе це до кінця.
Неси нам, весно, і тепло, і світло,
І все найкраще, що у тебе є,
Щоб і в природі, і в душі розквітло,
І врешті решт життя ключем хай б’є.
Тримаймося, молімось, сподіваймось.
Підтримуєм, кохаєм і ждемо,
На небайдужих у житті рівняймось
Допоки є ми й доки живемо.
Як мама мамі
Україно, як мама мамі:
Ну туди нас вели мужики,
Вони все-таки в нас моногамні,
Не господарі, а дрібаки.
Українка
Чи один хоч політик при владі
Не продав і не зрадив тебе?
(Говорю я про тих, зверху дядів,
Хто лиш тільки для себе гребе.)
Може, ну їх, таких володільців –
Ну, ніякі вони взагалі.
Хоч один із них був з українців?
Ні – паровані всі москалі.
Хто із них хоч один не прокрався?
Хоч один хтось про тебе подбав?
Чи хоч хтось, хто на верх сам добрався
Свою душу у тебе вкладав?
З них ніхто за майбутнє не думав
З того ракурсу, щоб зберегти.
Хоча б хтось розвивав все, обдумав,
Щоб від воєн тебе вберегти,
Щоб не красти у тебе для себе,
Нерухомість куплять за бугром,
Щоб дітей своїх далі від тебе
По всім світу розкидать кругом?
Вони знали, що їм тут - не жити,
Якщо що – вони шусть і туди.
І навіщо їм тут їх учити?
Всі вели до упаду й біди.
Розтрощили і розшматували.
Хіба так би господар робив?
Свої руки по шию впихали
В твоє лоно на власний мотив.
Підкладали тебе, як хотіли
То в один бік, то в інший для зрад.
Щоб ви, нелюди, в пеклі горіли,
Щоб вас вклало в ряди там уряд.
Били в груди «сини України»
З сатанинським оскалом в душі,
Плюндрували самі цю країну,
Продаючи тебе за гроші.
Може, ну їх, отих безтолкових,
Чи байстрят, чи уже приймаків?
Щоб країна розквітнула знову
Й повернулась до мирних шляхів
Понадіємось лиш на військових,
Тих, хто землю свою захища?
Але як не спіткнутися знову,
Бо в верхах бродить й там чужина?
Ми із краю у край, щоб найкраще,
А воно все ніяк – тільки гірш.
Коли ж скінчиться все це пропаще
Й попаде під чийсь праведний ніж,
Щоб одтяти ці гнійні пухлини,
Що у тебе на лоні болять?
Наша мамо, моя Україно,
Доки будуть ці люди мовчать?
А в подальшому, як мама мамі
Хочу я свою думку сказать:
Щось не склалось у нас із «синами»-
Треба доньку в країні шукать.
Щоб таку – берегиню і матір,
Щоб боліла душа за своє,
Щоби лад навела в нашій хаті
І змінила усе, що гниє,
Бо тут різать, вертіти і різать,
Перекроювать, перекидать,
І не треба нам їхні безвізи –
Треба тут лад у розвитку дать,
Будувать тут для себе і жити.
Обложили з усіх нас країв.
Як біду нам оцю пережити
Й задушить всіх своїх холуїв?
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
