Шановні читачі! Вітаю знову на сторінці свого блогу. Якщо ви заглянули на вогник моїх віршів, то пропоную погомоніти про те, що несе в своїм позитиві ця ніжна пора року – весна та про ті почуття, що кожен з нас проживає чи проживав в своєму житті.
Приємного чтива. Сподіваюсь, хвилинки з моїми віршами навіють вам хоч трішечки душевного тепла та гарних спогадів. Дякую, що ви зі мною.
Пора весни
Весна – пора духмяних заметілей,
Весна – пора, що тишею дзвенить,
В цю дивну пору так кохать хотілось
І проживать цю фантастичну мить.
Пора весни
Весна – пора, що ніжністю торкає,
Весна – пора, що будить почуття
І те, вируюче, що у душі зринає,
Несе в потік нестримності життя.
Весна – пора, що так хвилює душу,
Весна – пора, що світло розлива,
Це те рушійне, що бар’єри рушить
Поміж коханих, творячи дива.
Весна – пора, що спонукає жити,
Що струменить від низу до небес,
Це час, що заставляє нас прожити
Цей невгамовний почуттєвий стрес.
Весна – пора, що переповнює ліризмом,
Що надиха, несе в живильний плин,
Це коли ти із особливим ритмом
Несеш себе з глибин і до вершин.
Весна – мелодій почуттєві хвилі,
Що дивовижею торкають всі серця,
Цілунки й дотики в духмяних заметілях
Й те світло, що як дар йде від Творця.
Весна – пора цих ніжних заметілей,
Що обціловують і так порошать світ,
В їх пахощах чомусь кохать хотілось
Й нестись у вир в безмежності політ.
Цей світ пустий
Цей світ пустий, коли немає поруч
Того, хто світ з тобою розділя,
Того, хто як підтримка і опора
І не важливо тут чи звіддаля.
Чоловік цілує жінку
Цей світ пустий без погляду навпроти
В якому світиться довіра і любов,
Хто буде поруч попри всі турботи
І поглядом вестиме далі знов.
Цей світ пустий, коли відсутня віра
У те, що поруч той в важкі часи,
Хто буде в тебе більш ніж сам ти вірить
Й розділить ношу, хоч і не проси.
Цей світ пустий, коли не чуєш поруч
Той голос впевнений, що скаже: "Йди, не бійсь!",
Для кого вірність - це не просто слово,
Для кого відданість - суттєва річ.
Цей світ пустий і у душі самотність
Й життя втрачає поступово сенс
І тяготить часу́ безповоротність,
Й здобутки всі, й оселя не спасе
Коли ти не знайшов оте своє,
Те, що, як дзвін, співзвучністю лунає,
Хто відчуває, як своє, твоє
І крок за кроком все життя ступає.
Цей світ пустий коли нема тогo`,
Хто допоможе повністю розкритись
В усій красі душі для одногo` -
Щоб від самого себе не згубитись.
Тиша біля тебе
Обійми мене і просто помовчім.
Яка п’янка ця тиша поруч тебе.
Не бухкає тут в серці страх, як грім,
І просто чисте, не в Fпівішках небо.
Чоловік і жінка
Блаженством ніжності наповнена вона,
Її розмовою тривожити не хочу.
За сотні кілометрів йде війна
Й бої смертельні узахлин клекочуть.
Там кожен жде утіхи тишини,
Щоб пить, як воду, спраглими вустами.
Й не чути ті зловіщі двигуни,
Що зависають зграями над нами.
Мерзенні звуки і зловонь війни
І смог страхів, що висне у повітрі.
Чи знають тут еквівалент ціни
Цієї тиші в спокої палітри.
І хай тривоги воєм дістають
Й душа болить коли кудись влучає
І вже мовчать зозулі, не кують,
Бо з ліку збились, як ми вік втрачаєм.
Але тут зовсім інше, тут – не там
І розуміє той, хто це проходить,
У кого дух щодня на звуках гам
То вниз, то вгору вічно колобродить:
То пада ниць, то підніма у вись,
То біга десь по тілу закапелках,
Хто до землі, як до хреста туливсь
Й життя тримав на молитов бретельках.
Ця тиша дивовижна і п’янка.
Мовчиш і насолоджуєшся миттю
І знаєш грань, що вразлива й тонка
Тих, хто пішов в ці миті за блакиттю.
І кожен в тиші про своє мовчить
Та все ж притишується серце одімліле,
Бо час цей хочеться у спокої прожить,
Бо поруч ти і тіло розпашіле.
І десь там те, що скручує і рве.
Я буду там, але це потім буде.
Та зараз мене твоя ніжність зве
І та любов, що тіло не забуде.
Обіймаю тебе
Обіймаю тебе і твій день
Нехай в ньому все буде найкраще
В переливах весняних пісень
Щось наповнює душу тремтяче.
Жінка обіймає чоловіка
В колоритах весняних цей світ
Проникає крізь погляд у душу
І небесної сині магніт
Тягне очі, як сонце у сушу.
Хвилять в простір мої почуття
І ці хвилі тебе огортають,
І несуть мене в вир забуття,
І пелюстками вуст розквітають.
Напою тебе світлом й теплом,
Що в закоханім погляді ллються,
Б’ють живильним дзвінким джерелом,
Навперейми до тебе несуться.
Ніжним цвітом весільних садів
Я твої залелію обійми.
Хочу так, щоб життю ти радів
Попри жах, попри страхи і війни.
Обійму, пригорну, залюблю
І, як повінь, в тобі розіллюся,
В твою душу всю ніжність згублю
І коханням в тобі розів’юся.
Не забудеш цей дивний потік
На захмарних орбітах кохання.
Час в розлуці відлунює лік
Та не зтре почуттів поривання.
Обіймаю тебе і твій день,
Пригорну до грудей твої ночі.
Хай в душі твоїй світлом натхнень
Сяють очі кохані жіночі.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
