Шановні мої читачі, радію з того, що можу знову запропонувати кілька моїх віршів-роздумів про наш час, в якому ми живемо разом зі своїми болями, думками, радощами, про цю неймовірну спеку, яка нам дошкуляє, але як там наші рідненькі військові, тобто все те, що відчуваю і про що переживаю, як і всі ви про ту незламність і віру, яка є в наших людей – це про жінку, яка в фронтовій зоні зустрічає і проводжає наші літаки з прапором України. А ми, коли бачимо наших "пташечок", завжди їх благословляємо на вдалий політ. Дякую, що ви зі мною і бажаю вам всім здійснення ваших сподівань і втішних новин від ваших рідних, як з фронту, так і з різних куточків нашої країни. Тримаємось далі, підтримуємо, кому потрібна наша підтримка, віримо і робимо все, що можемо для перемоги.
Жара замучила?
Така несамовита літня спека.
І ртутний стовп аж ген до сорокà,
Немов із горна жаром вітер хека,
Зімліло виваливши з пащі язика.
Літня спека
Вмлівають трави навіть біля річки
І пріють у водоймах береги,
А в мене тліє серце: як там в війську,
Де пекло й небезпека навкруги?
Ми тут в тіньку волаєм від знемоги:
І тиск, і кволість, апатичний стан,
А в них у берцях затікають ноги,
А з тіні – лише висохлий бур’ян.
Гарячим вітром обпікає лиця,
Не дише тіло в мокрій пилюзі,
Піт з лоба – градом, заважа дивиться
Й легені в грудях, мов у ланцюзі.
У нас холодні в попиті напої
І зріє в льосі бузиновий квас,
Вони ж несуть у бліндажі набої,
Водою знехтувавши взяти прозапас.
А спека ця всі соки вижимає
До млості, що аж мозок закипа.
Ще й вогневиця по полях витає
Від обстрілів: затята і сліпа.
Несе з собою димові завіси
І кіптяву, і страх, що розпира,
Де в полум’ї немов танцюють біси,
Кривавого одівши кептурà.
А пити хочеться отак несамовито -
Вже клеїть губи вітер і жага.
Вода, проціджена крізь пекла сито –
Лишилась пляшка. Тіло знемага.
Так хочеться холодного ковточка
Води, що тіло зможе оживить,
А в флязі залишилось зовсім трошки,
Щоб губи лиш змочити. Де там пить?!
Жара замучила? Нам можна відпочити.
Вони ж, не мають змоги так, як ми.
Дай, Боже, їм хоч вижити і жити.
Дай, Бог, їм ангелів з холодними крильми.
Сьогодення
Час зруйнованих доль, час розлук і тривог,
Час безжальний, страшний, знавіснілий,
Час, що тисячам пише щодень некролог
Й тому краю, що став спорожнілий.
Сьогодення
І, здається, до дна уже болі і страх.
Тільки де отой край? Хто підкаже?
Де ж світанок отой, що у всіх на устах?
Скільки люду у нас ще поляже?
Вже гортань, пересохша, все більше мовчить,
Мозок сам автозапуск вмикає
І душа, ошаліло, в молитві кричить,
І до неба свій погляд звертає.
У зловісності цій з репродукторів душ
По одній із прямих траєкторій
Лине цілий потік із проханням, чимдуж,
Щоб на фронті було менше горя.
Час, де щастя крадливо в вікно загляда,
Вже й не знає куди завітати,
Бо куди не поткнеться – усюди біда:
Сум і сльози живуть вже у хаті.
Десь навік посилилась тривога і біль,
Десь в зімлілій душі порожнеча,
Десь лиш мороком тягне з кутків звідусіль,
Бо від обстрілів вбило малечу.
Час кінця поколінь в передчасних смертях,
Час, в якому сумнівне майбутнє
І теперішнє просто приводить у жах,
Бо єдинство народу відсутнє.
Час, який показав хто насправді є хто
І розвіяв, зневірив, відкинув…
Вже давно у душі відпекло й відлягло.
Тільки б час цей лихий швидше сплинув.
Але сумніви знову гризуть в голові
Й кровоточать із серденька муки,
Бо всі точки державні такі больові
Й не дадуть себе взяти у руки.
Ми гинемо від внутрішньої фальші
Ми гинемо від внутрішньої фальші,
Якою все просякло навкруги.
І від безсилля робимося слабші,
Заковані в законів ланцюги.
Внітрішній фальш
Нема довіри в лабіринтах брехонь,
Напруги градус вже зашкалив вись,
Пригнічує байдужість, ница зверхність…
Чи виберемось з цього ми колись?
Так мало патріотів – тьма рішалів,
Що сунуть нагло руки в гаманець,
Зборище псевдопрофесіоналів,
Що тягнуть на удавку наш кінець.
Леліють лише власні забаганки,
А в них амбіції, як бачиш, не малі.
Заховані за принтом вишиванки
З цинізмом нутрощі такі старі й гнилі.
Війна осяяла усіх «народних» лики,
Що в панцирях «не парся» від хули.
Це ж наші обрані з реаліті відбитки
Такої заафішної пори.
Всі міфи про незламність і могутність
Розвіялись, як попіл по степах
Й країною несеться запах трупний,
Яким увесь державний стрій пропах.
Війна удерлась у життя реальність,
Де з ролей головних постав народ,
А ті, з підмостя, зрять на цю фатальність
І крутять зиск своїх винагород.
Вони із ролей в цій війні – масовка,
Що гидко грає – лиш розводить срач.
Хотілось би їх взяти до штурмовки,
Перехрестить і побажать удач.
Не хочу всіх ганити без розбору
І стригти під єдиний гребінець,
Бо є не варті штурхана й докору,
Є варті всім нам бути за взірець.
Але так мало їх, так зовсім мало
Й військовим важче й важче фронт тримать,
Й ворожжя криє так, як не вкривало –
Вся Україна в згарищах багать.
Червона карта під виття тривоги –
Новітня зброя нищить мирний люд.
Куди ж нас приведуть оті дороги
По яких нас «Сусаніни» ведуть?
"Пташечки"
(присвячується нашим доблесним пілотам і жінці, яка в фронтовій зоні з прапором України часто зустрічає і провожає наші літаки )
Гуде розкотисто небесна вись –
Це знову наші "пташечки" злітають
І їх усіх на бій благословляють:
- Лети!.. Дай жару!.. Бережись! Вернись.
"Пташечки злітають"
Благословенні будуть хай сини,
Які ведуть у бій вас, «пташенята».
Хай адресно прибуде всім відплата
За жах і смерть, руїни днів війни.
Летіть, наші соколики, летіть –
Все ж легше на фронтах солдатам буде.
Хрестом у даль благословляють люди:
- Спішіть!.. Несіть!.. І ворога паліть!
Ми молимось за вас усіх услід.
Хай завжди будуть вдалими польоти.
Ок¹ швидкість на четвертім розвороті
І на мільйон² небесний буде звід.
Відпрацювали. Вмить назад пора.
Їх десь в селі бабуня проводжає
І прапором з подякою махає,
І дітвора біжить – кричить: - Ура-а!
Летіть, наші соколики, летіть,
Вертайтеся скоріше, вас чекають.
Там також вас усі благословляють:
М’яка посадка в кожен ваш політ.
Гуде розкотисто небесна вись –
Це повертають наші «пташенята»,
Пливуть, немов у парі каченята.
Краса… Ану, поглянь, ну, подивись!
Як гарно й легко знову на душі:
Соколики вертаються додому.
Лишивши в небі і напругу й втому,
Потонуть слідом в рідні спориші.
1-Ок -Окей (Швидкість на четвертому розвороті, тобто при маневрах на 90 градусів 4 рази підряд на досить великій висоті, щоб уникнути небезпечних ситуацій, не повинна втрачатися)
2-мільйон - мільйон на мільйон – це сленг пілотів - видимість 10 км і більше, тобто дуже гарна видимість
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
