Шановні читачі, пропоную вашій увазі нову підбірку віршів, що виболіли тим часом в якому ми живем, про тих людей, що поруч, які втратили все через війну, яким так важко розпочати все з нової сторінки, бо так болять втрати, але вони зберегли найдорожче – життя, а значить зробили свій вибір і цей вибір – життя, початок, сила духу, про цінність часу для кожного з нас, а також в моїх віршах – почуття, ті які приносять силу, віру, роблять людей і світ поруч світлішим. Дякую, що ви зі мною, що читаєте. Тримаємось і живемо далі.
Твій час
Світ, чудернацьки сплетений для вас.
Йдете, не знаючи ні довжини, ні часу
І скільки трапиться життєвих кас,
Де треба буде вам сплатити таксу.
Твій час
І скільки вас в житті чекає втрат,
Розчарувань у тих, хто з вами поруч,
Для вас важливих і не дуже дат,
І митей, у яких нема повтору.
Поблажливо всміхайтесь ворогам
З тих «друзів», що колись ви виручали,
Невігласам і злісним брехунам,
Що честь не вашу, а свою втрачали.
Йдучи по визначеним точкам ординат,
Даруйте радість й співчуття, як треба,
Лишайте слід, як гарний аромат,
Щоб після вас ще нісся шлейф до неба:
Бо де були, там завтра вас нема
Та в добрих споминах продовжуєте жити,
Бо ж небагато треба вам ума,
Щоб час, відведений, як в унітазі злити.
Поняття, що життя, як куций хвіст
Приходить для усіх аж надто пізно,
Бо в втраченім часỳ незмінний вміст,
А в залишку уже і мріям тісно.
Про ціну часу треба говорить
З маленьких літ, щоб не було ілюзій,
Бо час безмежності, що спереду зорить –
Обман оптичний на орбітнім крузі.
Тож час, відведений на це життя -
Любіть його, любіть себе у часі,
Хай таймер ваш у точках відбиття
Скидає вам не дні, а ловить паси –
Це успіх ваш, здобутки, зрима вись,
І хай захоплено дивується маестро.
За кожну сходинку берися і борись,
Бо квест життя пройти зовсім не легко.
Знайди мене
Як сонце землю пізнає щоранку
Й цілує променем щемливо оцей світ,
Що трави, в захваті, заводячи співанку,
Пускають роси, як сльозини слід,
Знайди мене
Так ти мене пізнай, пізнай до млості,
Пізнай до щемного серцебиття.
Як вітер пестить шовк трави в польоті,
Скупай у ніжності мене до забуття.
Почуй мене серед вітрів і звуків,
Між трелями співучих солов’їв,
У лабіринтах долі візерунків,
Знайди у плині тонших відчуттів.
Інтуїтивно, якось неймовірно,
Нехай вже навіть не в оцім житті.
Тебе я дочекаюсь неодмінно,
Зустрівши очі, як світань, ясні.
Не заблукай поміж спокус і вигод,
Іди за зовом, що в тобі звучить
І, спраглий, сп’єш кохання з моїх пригорщ
В обіймах ніжності, що п’янкістю струмить.
Я по життю лишу вказівники,
В підказках не мини мої послання;
Нам зорі подарують свічники,
На тім шляху, до нашого кохання.
І буде зустріч, будем ти і я
В єдинім вирі чистоти і світла,
І буде повінь, нерозтрачена моя,
І та любов, що у тобі розквітла.
Моя любов
Я тихо йду, як тихо ходить вітер,
Коли шепоче колискову ночі,
Я слухаю, як щось шепочуть віти
І в спогадах зринають твої очі.
Моя любов
Так хочеться побути наодинці
З цим поглядом твоїм, таким жагучим.
Цвіркун тягає свій смичок по скрипці –
Горлає своїм голосом тріскучим.
Я хочу, все ж, побути із тобою –
Мої страждання чисті, як джерела:
Ти знову там, ти знов на полі бою,
Я ж тут, у небо дивлячись завмерла.
У замішанні серденько так плаче,
А тіло згадує твої обійми
І дихання, як промені гаряче.
Хай будуть прокляті ті, хто придумав війни!
Так хочеться у дні ті повернутись,
Де ти і я, де поруч наші руки,
Щоб ніжно так до тебе пригорнутись,
Щоб ніч, як сітку, не снувала муки,
У дні, де ми купалися в коханні,
Де ми спивали з уст меди цілунків,
Де щастя колихалося в мовчанні
І шаленіли від цих днів-дарунків.
Безсонна ніч лоскоче щемно нерви
У приступах сумного хвилювання
І точать душу туги млосні черви,
Бо там, де ти - страшні бомбардування.
Як доля все вирішує за нас:
Дарує нам то усмішки, то сльози.
Так хочеться, щоб вже прийшов той час
І справдилися всі твої прогнози,
Бо обіцяв: - Я скоро повернусь!
Твою я відчувала тугу й втому…
Я кожен день до Господа молюсь,
Щоб ти сказав: - Я їду вже додому!
Щоб не жахалась від сирен земля
І не здригалась від руїн і смерті,
Не задихались від димів поля
І радість, щастя й мир були в контенті,
Щоб Україна в крові і сльозах,
Залита вщерть, нарешті забуяла
І припинивсь війни цієї жах,
Що нам русня проклята влаштувала.
І будуть дні п’янкі до забуття,
І будуть щастям посміхатись ночі,
І будем разом ми – це ти і я,
І твої рідні поруч будуть очі.
Треба жити
З душами, убитими війною,
Ходять люди всюди поміж нас
З мертвим поглядом завислого покою,
Що за болями глибинними погас.
Треба жити
Несуть тіла у натовпі байдужім,
(Бо в перехожих є своє життя?!);
В полоні розпачі уже не надолужить
Того, що втрачено. Сумнівні відчуття.
Почать з нуля? Та тягнуть тятивою
Ті спогади, що каменем лежать.
Нажите зникло, наче вал прибою.
В руїнах душ навчилися мовчать…
В їх вигорілих душах заплелися
Журба і відчай, мов густим плющем,
По Україні й по чужинах розбрелися:
Хтось «приспособився», хтось витліва тихцем.
Ножі війни перекроїли долі,
Та пропонує новий крій життя;
Одні поїхали з грошима, інші – голі,
Так що – по панові і буде пошиття.
Я знаю – біль пекти не перестане
Й даремно говорити про «забудь!»,
Але ж від горювань краще не стане
Й те, що лишили вже не повернуть.
Як довелося вижить – треба жити,
Знаходячи і сили, і снагу.
Не розучились ви життя любити
Й це має неабияку вагу.
Війна вас кинула в холодне море,
Де човен плив із багажем надій
Та кинуло на скали – нове горе,
У вир непередбачених подій
В яких і правда у словесних масках
Й сторожкість, й злість і гнів, який кипів,
Й довіра ваша, як корито в казці,
Так билась об байдужості чинів.
Та все ж, ви не лишилися підтримки,
Бо є у нас, насправді, добрий люд,
Є співчуття, любов і добрі вчинки,
Сердечність, теплота й здоровий глузд.
Не шукайте серед люду винних,
Бо вороги із вами в нас одні.
Єднаймося у звичаях родинних
Й плекаймо перемогу день при дні,
Бо прийде кат – нема куди тікати.
І рідну землю москалям лишать?
У нас одна надія – це солдати,
Які про допомогу нам кричать.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
