Шановні читачі! Ну ось ми знову зустрічаємо День Незалежності нашої держави вже четвертий рік в напрузі воєнного часу і попри всі труднощі, прогнози і правду, яку знає кожен з нас і відчуває на собі, хочеться вірити у прийдешній мир та краще майбутнє для нас і нашої держави. Тримаємось, віримо в Україну, віримо в наші збройні сили і те, що Господь нас чує. Бажаю кожному з вас миру і злагоди, любові і достатку в нашій рідній країні. Дякую, що ви зі мною.
З надією в думках
В тиші цій, розгублених думок,
Не знаю навіть що тобі сказати.
Літопис твій з болючих сторінок,
Обпалених в смертельнім вирі втрати.
З надією в думках
В часописі твоїм так мало літ,
Коли від щастя лоно зігрівало:
Лились меди, що лиш лишали слід
Все мимо рота – в рота не попало.
Все оббирали хто і як могли,
І думали - не буде кінця краю,
Розтринькали, по клаптях розтягли.
Чи є моє в тобі уже й не знаю.
В своїм краю і на своїй землі
Ми - вже не ми, і з правом, і без права.
Чи є ще сенс в розкиданім зерні?
Чи ти, державо, вже і не держава?
І незалежність кінчилась твоя
Тоді, як хитромудрих зміїв шайки
Тебе роззброїли, і в безвість колія
Тобі прокреслена без шаблі і нагайки.
І з голими руками в кодлі змій…
Яку ж іще чекали з вами долю?
Взялись тепер нажѝво тяти крій
У насолоді від кровí і болю.
Все хлебчуть і гризуть, деруть і б’ють,
І меж нема у тім пекельнім зморі,
І жили нам, і наше серце рвуть
Щодень, щоночі, в кожному повторі.
Живем надією у світі безнадій,
Палаєм духом між пожеж і згарищ
І проростаєм в глибі кам’яній
Ростком тендітним крізь свинцеві хмари.
Залежні… і обставлені кругом,
Зраджені й на волю Божу дані.
Та ми несемо у собі генóм
Свого народу в вишиванках грані.
І намагаємося стать щитом,
Тримати стрій і у строю стояти.
Й готові стати першим тим кутом
В якім на ворога очікують розплати.
Прапору України
Так лопотять на вітрі прапори,
Як символ духу, волі і надії.
Ці рідні жовто-сині кольори,
В яких кодовані одвічні мрії,
Велич воїнів і мужність козаків,
Які під стягом йшли у бій за волю,
Це пам’ять наших доблесних шляхів,
Що торувались болями і кров’ю.
Прапор України
В них код тяжіння рідної землі,
Що так тримає, що аж жили стигнуть,
Це ген, що проростає у зерні
І не дає міцному роду зникнуть,
Це той життєпис світлої борні,
Коли народ ішов за незалежність,
Як змішувалась правда у брехні
І вірність пропускала протилежність.
Полотнищем тріпочуть прапори,
Як крила душ, що в потойбіччя линуть.
Молитвою на бій заговори –
Хай вороги як мухи в полі гинуть.
Це ідентифікатор – все моє,
Це наше все: і землі, й небо, й вóди
І гордість, що з таких глибин встає
У українців нашої породи.
Щит і віра
Стоїш із голим болем край світів
Зацькована, зруйнована, розтята,
Стоїш одна у хвищі зі свинців…
Німий весь світ супроти супостата.
Щит і віра
Безмежна туга у твоїх очах,
Бо скільки сплачено життів за волю,
До лона тулиш тих у кого страх
Й надію сієш на щасливу долю.
Сама стоїть на протязі вітрів,
Що цвьохкають, немов ножами в спину,
Оглушена сиренами гудків,
Що ріжуть слух і душу безупину.
Стоїш затято, доки ще жива
Тим духом, що гартується боями
І сиплеш болем Господу слова,
Щоб сили дав боротись з ворогами.
І пада біль у кожну із могил,
Як дріт калѐний від напруги жили,
Бо кожен день у крилах небосхил
Тих душ, що вороги в боях скосили.
Зсивілі гóлови схиляють матері,
Сльозами поливаючи могили
І з ними ти притишуєш жалí,
Які жалó у серце устромили.
Бо кожна втрата – це пір’їнка крил
З якими можна чи злетіть чи впасти,
Чи будуть сили, чи не буде сил
Аби крізь пекло шлях собі прокласти.
Той світлий шлях на благо поколінь
На цій землі, яка тілами вкрита
Під небом, що колише голубінь,
Що росами, немов слізьми умита.
Ще виснуть душі на укопаних хрестах
І траур ти роками не знімаєш.
Молитва, як надія на вустах,
Лиш Господу й військовим довіряєш.
Вони з тобою – щит твій і броня,
Твій захист, твоя міць і твоя сила.
У щирих українців не віднять
Жагу до волі. Віра - це вітрила.
І буде…
Гойдають зорі дивину небес,
Купають місяць у піннім хмаровинні
Усіх так заворожує процес
І хмари в підсвітах золочено-перлинні
Так місяць вимився від пороху доріг,
Що сяйвом сріблить велети-тополі
І для садів сріблястих фарб зберіг
Й дахи будинків освітлив доволі.
Все буде Україна
Від чудування яблуня стара
Послабила гілок кістляві жмені
І яблука пускати почала
В серпневі трави вохристо-зелені.
Життя біжить, як центрофуги верть
З своїми циклами, повтором, новизною.
Колись від нас піде і жах, і смерть
Разóм з цією клятою війною.
Руїни знов задихають життям,
Очиститься земля від вражих технік,
Сирени не лякатимуть виттям
І прийде мир попри амбітні брехні.
Й земля, утомлена від крові й втрат,
Задише вільно знов на повні груди,
Військові міцно стиснуть автомат,
Щоб щастя й спокій панували всюди.
І з бóлями ми навчимося жить,
У палених полях зійдуть зернини
І будемо ще більше ми любить
В собі тебе до краю, до краплини.
Бо в кожній жмені рідної землі,
В ковточку кожнім кревного повітря
Безцінний дух, що вистояв в пітьмі
І з кожним українцем цупко зрісся.
Настояний на полинах гірких,
Нам буде зіллям, неймовірним ростом,
Енергією змін таких стрімких
Для патріотів з новим горизонтом,
Щоб ти буяла і цвіли сади,
Щоб зорі падали, а не ракети,
Щоб всі жили в достатку без біди
Й не порох пах, а золоті ранети¹.
І будуть ночі в купілі хмарини,
І місяць пил змиватиме і втому,
І матері радітимуть синам,
Які щодня вертатимуть додому.
________
¹Золоті ранети - це сорт яблук
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
